Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мерзенна сила 📚 - Українською

Читати книгу - "Мерзенна сила"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мерзенна сила" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 166
Перейти на сторінку:
дихало старою доброю Англією. Потрапити туди можна було через двір леді Еліс; вгорі, на другому поверсі, знаходилася зала для засідань. Зі сходу вікна виходили на невелику терасу, де члени коледжу полюбляли коротати літні вечори; за терасою текла річка, а далі темнів Бретонський ліс. Звісно, тієї пори вікна давно вже були зачинені й запнуті важкими шторами, а проте з-за них долинав такий страшний шум і гамір, що цій кімнаті навряд чи доводилося чути щось подібне раніше: тут були і крики, і лайка, і гуркіт важких двигунів, і брязкіт ланцюгів, і скрегіт механічних свердел, і дзенькіт металу, і якісь свистки та глухе стугоніння, а понад усе — всепроникна вібрація. «Saeva sonare verbera, tum stridor ferri tractaeque catenae»,[5] — мовив до старого Джуела Ґлосоп, який сидів біля каміна. І справді, ярдів за тридцять від них, по той бік Вайнду, древній ліс просто на очах перетворювався на справжнє пекло, де панували грязюка, сталь і бетон. Навіть ті кілька «прогресистів», чиї кімнати виходили вікнами на ліс, вже починали потрохи ремствувати. Кері й сам був дещо здивований тим, у що обернулося втілення у життя його мрії, проте з усіх сил намагався не подавати виду і саме спокійно, ніби нічого незвичного й не відбувалося, розмовляв із Фіверстоуном. Обидвом при цьому доводилося кричати ледь не на все горло.

— Отже, — надсаджувався він, — Стадок залишається в Белбері?!

— Еге ж! — горлав у відповідь Фіверстоун. — Він переказав це через одного з керівників інституту і просив, щоб я поставив коледж до відома!

— А коли він напише заяву?

— Хтозна, йому таке й не в голові! Молодість, що вдієш… Зрештою, нам теж поспішати нікуди.

— Краще підготуємося?

— Власне. Доки нема папірця, на раді це питання можна й не піднімати. А тим часом ми підберемо йому наступника.

— Звісно, це ж найважливіше. А то вони самі не знають, чого хочуть… від них узагалі чого завгодно можна чекати.

— Точно. Єдиний спосіб дати собі з ними раду — одразу після оголошення про вакансію витягнути свого кандидата, як кролика з капелюха.

— От цим ми й займемося.

— Послухайте, а обов’язково брати саме соціолога?

— Та ні, ця посада не пов’язана з якимсь певним напрямком… А що? Вже щось надумали?

— Ну, нам уже давно бракує політолога…

— Нічого дивного, вони ж політологію і за науку не мають. Послухайте, Фіверстоуне, а може підсобимо трохи тій новій науці?

— Якій новій науці?

— Прагматометрії.

— Гм… цікаво, що ви про неї згадали, бо мені тут саме спав на думку один політолог, який до того ж дуже цікавиться прагматометрією. Ми могли б охрестити цей напрямок соціальною прагматометрією… чи якось так.

— Кого саме ви маєте на думці?

— Лерда з Лестерського коледжу в Кембриджі.

Хоч Кері зроду не чув про жодного Лерда, він ледь не підсвідомо нахмурив чоло, буцім намагаючись щось пригадати, і мовив:

— А, так-так, Лерд…

— Ну, ви мали б пам’ятати, — сказав Фіверстоун. — На останньому курсі в нього були проблеми зі здоров’ям, тому оцінки він отримав не дуже… але система підсумкових екзаменів у Кембриджі зараз зійшла на пси, тож на це ніхто вже й не зважає. Всім і так відомо, що Лорд був одним із найкращих. Потім він керував «Сфінксами», видавав чоловічий журнал… Ну, пригадали? Девід Лерд.

— Авжеж, Девід Лерд. Але, знаєте, Фіверстоуне…

— Так?

— Те, що у нього були невисокі оцінки, — все ж не дуже добре. Звісно, для мене, як і для вас, це особливого значення не має, але… недавно ми, мабуть, припустилися кількох помилок. — На цих словах Кері несамохіть зиркнув туди, де сидів Пелгем — товстолиций чолов’яга з крихітним ротом. Так, Пелгем був розважливий та поступливий, але навіть Кері не міг пригадати, коли той сказав чи написав щось путнє.

— Та знаю, — погодився Фіверстоун, — але навіть найгірших наших кандидатів і порівнювати годі з тими сірими нудьгарами, яких нам підсовує рада, коли дати їй волю.

Можливо, то діяв на нерви нестерпний шум з-за вікон, але на мить Кері засумнівався, чи такими вже «сірими нудьгарами» були всі ті «чужаки». Недавно йому трапилося обідати в Нортумберленді; виявилося, що того ж вечора туди нагодився і Телфорд. Кері не вірив ні своїм очам, ні вухам: невже оцей жвавий та дотепний чоловік, якого, здається, добре знають і охоче слухають в Нортумберленді геть усі, і є той «сірий» Телфорд, який у Бректоні ніколи й зайвого слова не зронить? А раптом маломовність усіх цих «чужаків», їхні скупі відповіді та невиразні обличчя, що їх він чув і бачив щоразу, коли пробував перекинутися з ними слівцем у звичній для себе довірливо-поблажливій манері, означають тільки те, що їм із ним нецікаво? Може, він сам — зануда? Та це фантастичне припущення лишень тихцем прошмигнуло задвірками його свідомості, а тоді зникло назавжди, й сліду по собі не зоставивши. Набагато зручніше було повернутися до вже віддавна звичної думки: ясна річ, усі ті запеклі традиціоналісти і книжкові хробаки просто ним гордують…

— Наступного тижня я буду в Кембриджі, — знову закричав Фіверстоун просто у вухо проректорові. — Даю там обід. Можливо, буде прем’єр, і точно мають прийти один чи двоє відомих газетярів і Тоні Д’ю. Що? Та знаєте ви Тоні, такий темний, невисокий, в банку працює. Лерд також буде. Він, здається, далекий родич прем’єра. Не маєте бажання приєднатися? Девід, знаєте, дуже хоче з вами познайомитися. Він багато про вас чув від одного вашого студента, не пригадую його імені…

— Не певен, що мені вдасться вирватися, ще ж навіть не відомо, коли ховатимуть старого Біла, а я обов’язково мушу бути на похороні. До речі, як

1 ... 32 33 34 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерзенна сила"