Читати книгу - "Книга про причини"

208. Отож тепер на цьому показано, що є два види тривкості: одна з них — вічна, інша — дочасна. І от одна з цих тривкостей стала і непорушна, інша — рухома. Одна з них зосереджена, всі її діяння одночасні й жодне з них не передує іншому; інша — біжуча та протягла і деякі з її діянь передують іншим. І всеосяжність однієї з них — через її сутність, а всеосяжність іншої — через її частини, з яких кожна відлучена від собі подібної тим способом, яким [розлучені] перше і останнє.

209. Отож тепер очевидно, що деякі із субстанцій — віковічні й понад часом; деякі — віковічні й рівні часові, і час не спливає з них; деякі — обтяті часом, і час спливає з них, від їхньої вишини й низини, тобто від початку й аж до кінця; а деякі — субстанції, що підлягають породженню й знищенню.

210. Поміж річчю, чия субстанція і дія перебувають у сфері вічності, і річчю, чия субстанція і дія перебувають у сфері часу, існує середнє: це те, чия субстанція — зі сфери вічності, а дія — зі сфери часу.

211. Quod est quia res cuius substantia cadit sub tempore, scilicet quia tempus continet eam, est in omnibus dispositionibus suis cadens sub tempore, quare et eius actio cadit sub tempore: quoniam, quando substantia rei cadit sub tempore, procul dubio et eius actio cadit sub tempore. Res autem cadens sub tempore in omnibus dispositionibus suis seiuncta est a re cadente sub aeternitate in omnibus dispositionibus suis. Continuatio autem non est nisi in rebus similibus. Necesse est igitur ut sit res alia tertia media inter utrasque cuius substantia cadat sub aeternitate et ipsius actio cadat sub tempore.

212. Impossibile namque est ut sit res cuius substantia cadat sub tempore et actio eius sub aeternitate; sic enim actio eius melior esset ipsius substantia; hoc autem est impossibile.

213. Manifestum igitur est quod inter res cadentes sub tempore cum suis substantiis et suis actionibus et inter res quarum substantiae et actiones sunt cadentes sub momento aeternitatis sunt res cadentes sub aeternitate per substantias suas et cadentes sub tempore per operationes suas, sicut ostendimus.

214. Omnis substantia cadens in quibusdam dispositionibus suis sub aeternitate et cadens in quibusdam dispositionibus suis sub tempore est ens et generatio simul.

215. [Omnis] enim res cadens sub aeternitate est vere et omnis res cadens sub tempore est generatio vere. Si ergo hoc ita est, tunc, si res una est cadens sub aeternitate et tempore, est ens et generatio non per modum unum sed per modum et modum.

211. Це тому, що річ, чия субстанція підлягає часові, тобто час охоплює її, підлягає часові в усіх своїх укладах; тоді і її дія підлягає часові, оскільки, якщо субстанція речі підлягає часові, то, без сумніву, підлягає часові і її діяння. Але річ, що підлягає часові в усіх своїх укладах, відокремлена від речі, що в усіх своїх укладах підлягає вічності; а сполучення є лише між подібними речами. Отож необхідно, щоб була третя річ, посередині між тими двома, чия субстанція підлягала б вічності, а дія підлягала би часові.

212. Адже неможливо, щоб була річ, чия субстанція підлягала б часові, а дія — вічності: тоді її дія була би кращою за її субстанцію, а це неможливо.

213. Отож очевидно, що між речами, котрі зі своєю субстанцією та дією підлягають часові, і речами, чиї субстанція та дія перебувають у сфері вічності, є речі, котрі підлягають вічності за своєю субстанцією, а часові підлягають за своєю дією, як ми й показали.

214. Всяка субстанція, що в деяких своїх укладах підлягає вічності, а в деяких підлягає часові, є водночас сущим і породженням[138].

215. Адже всяка річ, що підлягає вічності, є істинне [суще], а всяка річ, що підлягає часові, є істинне породження. А коли так, то, якщо одна річ підлягає [і] вічності, і часові, то вона є сущим і породженням не в один спосіб, а в [два різні] способи.

216. Iam ergo manifestum est ex eo quod diximus, quod omne generatum cadens per substantiam suam sub tempore est habens substantiam pendentem per ens purum quod est causa durabilitatis et causa rerum sempiternarum omnium et destructibilium.

217. Necessarium est unum faciens adipisci unitates et ipsum non adipiscatur, sed reliquae unitates omnes sunt acquisitae.

218. Et illius quidem significatio est quod dico: si invenitur unum faciens acquirere non acquisitum, tunc quae differentia inter ipsum et primum acquirere faciens? non enim potest esse quin aut sit simile ei in omnibus dispositionibus suis aut sit inter utraque differentia. Si ergo est simile ei in omnibus dispositionibus suis […] tunc unum eorum non est primum et alterum secundum. Et si unum eorum non est simile alteri in omnibus dispositionibus suis, tunc procul dubio unum eorum est primum et alterum secundum. Illud ergo in quo est unitas fixa non inventa ex alio, est unum primum verum, sicut ostendimus; et illud in quo est unitas inventa ex alio est praeter unum primum verum. Si ergo est ex alio, est ex uno primo acquisita unitas. Provenit ergo inde ut uni puro