Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

class="book">Сучасних китайських дітей — в Америці та в усьому світі — зазвичай виховують на переказах про те, що китайська цивілізація — найдавніша і найвеличніша у світовій історії, що Китай свого часу був набагато розвиненішим порівняно із Заходом, що країни на кшталт Японії все запозичили в Китаю (включно із суші, оригамі й ієрогліфами канджі), що китайська мова найвитонченіша, найскладніша і найвишуканіша, так само як китайська кухня. Один американський письменник китайського походження згадує, як його батько

користався з будь-якої нагоди показати, якою розвиненою була китайська цивілізація за давніх часів. Він завжди насміхався з американських підручників з історії, за якими я навчався у школі:

— Тут, в Америці, вам, дітям, дуже просто! Ви маєте вивчити якихось двісті років історії! А ми в китайській школі мали вивчити понад п’ять тисяч років! Велика китайська цивілізація набагато, набагато давніша за американську!

Коли ми йшли поїсти до якогось італійського закладу, він часто розповідав мені, що китайці винайшли піцу і спагеті, та й взагалі геть усе, за кілька тисяч років до європейців554.

Колишня генеральна директорка Avon Products Андреа Цзюн дитиною засвоїла ті самі уроки: «У нас удома вважали, що всі вагомі в житті речі походять з Китаю, винайдені в Китаї і всім завдячують китайцям». Цзюн зауважує, що дорослішаючи, отримала велику «перевагу» із цього «захоплення китайською історією»: «Для мене ця китайська спадщина була прекрасним дороговказом, щасливим подарунком і величезним джерелом сил»555.

Однак тривалий період стагнації і занепаду, який Пол Кеннеді й інші історики датують 1500-ми роками556, а надто епоха європейського домінування, спричинили глибоку загроженість поруч із цим відчуттям вищості. Нерівні договори, нав’язані Китаю західними державами, «відкриті порти» й «іноземні концесії» — усе це ганьбило і принижувало. Китай був одурманений опіумом, пошматований і поділений. Англійці, французи, німці, американці, росіяни і португальці — всі вгризалися у свій шмат пирога557. За неофіційними свідченнями, навіть у самому Китаї можна було побачити вивіски «собакам і китайцям вхід заборонено»558. Ресентимент, який дехто з китайців міг зачаїти щодо Заходу, блякне порівняно з їхнім ставленням до японців, які захопили й окупували Китай наприкінці 1930-х років, вирізавши, за деякими даними, 300000 осіб та зґвалтувавши десятки тисяч жінок559. «Китай ніколи знову не зазнає приниження»560, — проголосив 1949 року Мао Цзедун, і навіть у сучасному Китаї, що переживає справжній бум і стає дедалі впевненішим у собі, це колективне відчуття образи і потреба «показати» Сходу і Заходу лишається потужною, яскраво вираженою силою.

Отже, коли після 1965 року сотні тисяч китайських іммігрантів почали прибували до Америки, ментальність у багатьох із них була наснажена не лише вищістю, а й загроженістю, й Америка її лише посилила. Як і багатьом новоприбулим до Америки, іммігрантам з Китаю часто доводиться «нести подвійний тягар іноземного походження і маргіналізації»561. Це люди зі смішним акцентом і недолугим одягом, які не розуміють, що тут і до чого. Дехто переймається тим, як вижити. Один американець китайського походження згадує, як батько вимагав від нього успіхів у школі, «щоб тобі не довелося, як мені, гарувати у ресторані, обливаючись потом»562. Багато хто сприймає зверхнє ставлення американців як приниження. Як сказала одна американка тайванського походження, «нехай ми не дуже чітко говоримо англійською… Але більшість китайців, які приїжджають сюди вчитися і здобувати вищу освіту — це еліта нашого суспільства. А тут люди цього не розуміють. Вони говорять з нами, як з недоумкуватими»563.

Крім того, постає також расове питання, яке обговорювалося у попередньому розділі. Ворожість до китайців існує у Сполучених Штатах здавна, від часів Акту про недопущення китайців 1882 року. У 2012 році дослідження Pew виявило, що лише 24% американців китайського походження «не вважають дискримінацію проблемою», 21% опитаних сказали, що особисто зазнавали дискримінації564. Ба більше, наявні ознаки, що зростання впливу Китаю у світі разом із роздратуванням, яке викликають успіхи американців китайського походження у навчанні (їх часом звинувачують, що вони «занадто стараються»565 ), можуть сприяти розпалюванню антикитайської ворожнечі у США566. Це своєю чергою може посилити загроженість американців китайського походження.

За класичною схемою Трьох сил, поєднання вищості й загроженості часто породжує в американцях китайського походження формулу ментальності «та як вони сміють дивитися на мене зверхньо?» і сталеву волю до самоствердження. Одна американка китайського походження, яка приїхала до США дівчинкою у 1990-х роках, ще й досі пам’ятає, як їй допекло, коли вчителька сказала її матері: «Вона ніколи не вивчить англійську». Нині ця жінка — висококваліфікований фахівець. Вона зазначає: «Мене так наснажувало бажання довести її неправоту, що я самостійно вивчала англійську за книжками і врешті-решт отримала найвищий бал в усній частині SAT тестування»567.

На вершині своєї кар’єри в НБА Джеремі Лінь описував таку саму потребу утвердитися:

Я знаю, багато людей кажуть, що я неприпустимо атлетичний і швидкий, та я не зовсім розумію, що вони мають на увазі, коли говорять про «неприпустимість». Однак, мабуть, річ у тім, що я американець азійського походження. І мені здається, що це добре. Я це приймаю, і це створює в мене відчуття затаєної образи.

Лінь додав: «Мені доводиться знову і знову утверджуватися, і, можливо, дехто в це не повірить»568.

У нещодавньому дослідженні спільнот китайського походження у місті Нью-Йорк знову і знову виринали схожі теми. «Ми китайці, і це завжди нам заважатиме, завжди працюватиме проти нас», — говорив одній американці китайського походження її батько-фізик. «Батько хотів, щоб ми були розумнішими. Потрібно бути розумнішими за інших, за більшість, бо якщо не маєш 110 балів, нікому ти не потрібен»569. Американська письменниця китайського походження Аньчі Мінь пише, як казала своїй дочці-старшокласниці: «Краще тобі знати правду. Якби в Америці змагання за успіх проходило чесно, без огляду на расу, то в елітних університетах було б повно працелюбних азійців. Ти чула, як американці кажуть: “Не пощастило вам, китайозам”. От хто ти для них — китайоза»570. Китайський іммігрант, який мешкав у Квінсі, попереджав сина: «Ти мусиш старатися  більше… На тебе дивитимуться зверхньо… Ти маєш бути набагато кращим за білих». Завдяки чому діти китайських батьків-іммігрантів мають бути «кращими за білих»? Завдяки контролю імпульсів.

* * *

У китайській мові існує вислів «чи ку». Його знає мільярд людей у Китаї і всі китайські іммігранти в Америці, а також, мабуть, усі їхні діти. У буквальному перекладі він означає «з’їсти гірке». Йдеться про здатність витримувати труднощі. Разом із наполегливістю і старанністю це одна із засадничих конфуціанських «навчальних чеснот»571. Протягом тисячі