Читати книгу - "Лабіринт"

В описі незнайомця Пелетьє не помітив чогось надзвичайного. Він був середнього віку, не молодий, але ще й не старий. Волосся мав не надто темне, але й не світле. На його обличчі не було особливих прикмет, воно навіть не мало цяток від віспи чи то шрамів після боїв. Хлопчина не помітив, чи носив чоловік якісь каблучки, оскільки той ховав руки під плащем.

Нарешті, впевнившись, що хлоп’я більше не знає анічогісінько, Пелетьє дістав зі свого гаманця монетку та дав її дитині.

— Ось, візьми. Це тобі за роботу, а тепер біжи звідси.

Понові не треба було повторювати двічі. Він вирвався з рук Пелетьє і чимдуж дременув світ за очі.

Пелетьє попрямував назад у будинок, притискаючи до грудей листа. Він не бачив нікого, коли йшов коридором до своєї кімнати.

Двері було зачинено. Проклинаючи власну обережність, Пелетьє крутив у руках ключі. Бажання зробити все якнайшвидше додавало йому ще більшої незграбності. Франсуа запалив олійні лампи й поставив тацю з його вечерею, пляшку вина та два глиняні келихи на столі посеред кімнати, як то він робив щоразу. Відполірована мідна поверхня таці виблискувала в мерехтливому золотому сяйві.

Пелетьє налив собі випити, намагаючись заспокоїти нерви. В його голові шумували старі образи та спогади про Святу землю й довгі червоні тіні пустелі — спогади про три Книги й таємницю, заховану на їхніх сторінках.

Молоде вино було кислим і обпікало горло. Він випив його одним ковтком і знову наповнив келих. Багато разів він уявляв, як почуватиметься, коли настане така мить. А зараз він ніби закляк.

Пелетьє сів, поклавши лист на столі між простягненими руками. Він знав, що в ньому. Це було послання, якого він одночасно і чекав, і боявся впродовж багатьох років, відтоді як прибув до Каркассони. У ті часи заможні та терпимі південні землі здавалися безпечним місцем.

Пори року змінювали одна одну, і поступово надія Пелетьє на те, що його знову прикличуть, поволі згасала. Буденщина узяла гору. Думки про Книгу поступово стиралися в його пам’яті. Нарешті він майже геть зовсім забув про свої сподівання.

Минуло вже понад двадцять років відтоді, як він востаннє бачив автора листа. Тепер він збагнув, що навіть не знає, чи його вчитель і наставник ще досі живий. Саме Хариф навчив його читати в тіні оливкового гаю на пагорбах за межами Єрусалима. Саме Хариф дав йому найпрекрасніше й найвеличніше розуміння світу. Саме Хариф навчив його бачити те, що сарацини, юдеї й християни, крокуючи кожен своєю дорогою, приходять до одного Бога. І саме Хариф відкрив йому правду, що поза всім відомим правда є набагато старішою, значно давнішою, більш абсолютною, ніж будь-що, запропоноване сучасним світом. Ніч, коли Пелетьє приймали до Noublesso de los Seres[20], була в його пам’яті так само живою та чіткою, неначе це сталося вчора. Золотаве вбрання, що тріпотіло й погойдувалось, білосніжний вівтар, так само сліпучий, як замки, що виблискували на пагорбах над Алеппо серед кипарисів та апельсинового гаю. Запах ладану, шепіт голосів у темряві... освітлення.

Тієї ночі, цілу вічність тому (чи це так просто здавалося Пелетьє тепер), він уперше заглянув у самісіньке серце лабіринту та власним життям заприсягся зберігати таємницю.

Він переставив свічку ближче. Навіть без печатки Пелетьє не сумнівався, що то лист від Харифа. Очевидну елегантність його листів та вивірену пропорційність почерку він упізнав би будь-де.

Пелетьє струснув головою, намагаючись відкинути спогади, що загрожували поглинути його. Він глибоко вдихнув, потім провів ножем під печаткою. Віск розколовся з м’яким тріском, і Пелетьє розгорнув пергамент.

Лист був коротким. Зверху аркуша було виписано символи, які Пелетьє пам’ятав із жовтих стін печери лабіринту на пагорбах поза Святим Містом. Написані стародавньою мовою предків Харифа, вони нічого не означали для невтаємничених:

Пелетьє прочитав ці слова вголос, знайомі звуки надали йому сил. Тепер він звернувся до самого листа Харифа.

«Брате!

Уже час. На ці землі наступає пітьма. Зло витає у повітрі, воно здатне зруйнувати все, що є доброго. Книги більше не перебувають у безпеці на землях Ланґедоку. Час знову з’єднати Трилогію. Твій брат чекає на тебе в Без’єрі, а твоя сестра — в Каркассоні. Тобі випало перевезти Книги