Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— музикантом-бандуристом. Гордій розповів, що Ордену вже понад десять років, і увесь цей час вони відшукували нащадків характерників. Їхні спадкові вкрай рідкісні властивості виявляють себе у людині по-різному і мають різну силу. Наприклад, він, Гордій, значно слабший за Івана, а Мечислав — за свого брата-близнюка Мстислава. У київських вчених ці здібності також не надто потужні, а ось бандурист в ієрархії сили — другий після Івана, але й Іван не найперший… Найсильнішим характерником, згідно з пророцтвом Триголоса, має стати той, хто буде посвячений до його Ордену восьмим. * * *

Про катастрофу літака Шахсуварова самодержець усеросійський дізнався в Усурійську, куди прилетів до улюблених своїх тигрів — збереженню їхньої популяції приділялося останнім часом чимало монаршої уваги. Він негайно скликав скайп-нараду наближених та втаємничених осіб. Говорили на ній багато, емоційно, не дуже добираючи висловлювання. Усе ж бо свідчило, що на призначеного працювати олігархом полковника скоїли справжній замах. Отже, існує загроза розкриття тривалої й дуже витратної операції зі створення принципово нового типу влади — влади біологічної! Звісно, загроза йде від недорікуватих українців, а також, найімовірніше, — від зловорожих американців. Знову кляті піндоси[22] лізуть до російських справ, заступаючи Федерації шлях до відновлення свого великодержавного статусу. Якщо їм зараз не дати по пазурах, то знищать останню надію на реставрацію імперії. Але! Замало нині сил у знекровленої корупцією, деморалізованої країни, аби ставати на прю зі справжньою наддержавою. Доведеться відігратися на Україні, бодай у дипломатичному та інформаційному аспектах. На нараді вирішили збурити чергову хвилю негативних емоцій щодо України в російських, а як вийде — то й у світових ЗМІ, звинувативши сусідню державу у нездатності гарантувати безпеку польотів. Під цей шум — вимагати допуску російських криміналістів до розслідування на місці, аби з’ясувати, хто направду організував катастрофу. Звісно, необхідно провести паралельне таємне розслідування на чужій тепер території. Засобів для цього не бракує — підкуп, шантаж, гра на ностальгії за імперським минулим у старшого покоління українських бюрократів, які готові поділитися потрібною інформацією зі спецслужбами «братньої сусідньої держави». Офіційне ж розслідування потрібне для того, щоб не лише принизити українців, а й отримати можливість відрядити до них якомога більше працівників спецслужб найрізноманітнішого профілю. Це буде серйозною форою у протистоянні з ЦРУ, яке в Україні вимушене діяти таємно, або принаймні не дуже відкрито.

Та вже на початку здійснення цей нібито бездоганний план дав збій. По-перше, Україна категорично відмовилася допускати на свою територію криміналістів із російських спецслужб, погодившись лише на участь у розслідуванні технічних фахівців-авіаторів. По-друге, українці несподівано виявили інтерес до того, наскільки законними були придбання Шахсуваровим підприємств на Дніпропетровщині. Та найгірше — вони під різними приводами наполегливо намагалися з’ясувати, з ким так квапився таємно зустрітися олігарх на їхній території. Самодержцю навіть довелося дзвонити українському гаранту, аби той трохи пригальмував цікавість своїх правоохоронців. Гарант пообіцяв втрутитися. Результатом став «витік» в Інтернеті інформації про бізнесову активність екс-полковника. Це лише ускладнило роботу для феесбешних нелегалів у Дніпропетровську — тепер особі Шахсуварова приділила трохи уваги і європейська та американська преса. Пригадали журналісти й давній зв'язок олігарха з Хазяїном та перекинули місточок до самого самодержця усеросійського. Словом, «хотіли як ліпше, а вийшло як завжди»[23].

10. Видр на ім’я Людмил

Знову світанок фарбував багрянцем небо над Трахтемировим. Вісім чоловіків вийшли з вузького підземелля й опинилися на схилі, що стрімко спускався до Дніпра. Тут одинаком височів дуб. Олег був вражений схожістю обрисів його крони із тим, що правив за сховок для Кобзи на Хортиці. Це дерево виглядало трохи нижчим, хоча таке враження могло скластися завдяки вранішньому сонцю, що заливало червоним золотом листя на верхівці. Ще більше був здивований молодий характерник, коли поглянув у долину, де мав знаходитися замок. Згори западина виглядала просто великим яром, зарослим густою дерезою. Без жодних ознак споруд чи іншої людської діяльності.

— Ззовні Трахтемирівський замок можуть побачити лише посвячені в Орден характерники, — пояснив Мстислав цю дивину.

— То його і з космосу також не видно? — навіщось запитав Олег.

— Хіба, якщо ти туди полетиш, — посміхнувся Мечислав. — Після посвяти, звісно.

— Усе вам аби жарти, — для годиться пробурчав київський кібернетик Назар.

— Посвята — справа таки серйозна, — підтримав ученого Іван.

Вони зупинилися під дубом. Гордій передав харків’янину, панові Тарасові, Кобзу. Семеро характерників сіли колом прямо в росяну траву. Олег мав лишитися стояти босоніж, притулившись спиною до дуба. Під деревом пролунав низький акорд, його підхопив трохи розтягнутий речитатив дивної пісні. Якби збоку хтось поглянув на цю сцену, то побачив би, що над добре освітленим гуртом чоловіків ніби почала густішати якась червоно-сиза тінь. Мелодія прискорювалася. Марево тіні густішало. Ущух ранковий вітерець. Стихли пташині співи.

Олег відчув, як свіжість росяної трави, що приємно холодила ступні, змінюється поколюванням, схожим на електричний струм. Потужний стовбур завібрував і почав теплішати. У мареві проступила знайома постать смаглявого юнака у довгій сорочці, підперезаного гаптованим яскравим поясом.

— Восьмий, — пролунав молодий бас Триголоса. — Пам’ятай про скарб…

Враз стихла дивна пісня. Востаннє пролунав перебір струн Кобзи. Олег на мить заплющив очі. Здавалося, що на мить — лишень кліпнув. Але коли він їх відкрив, то побачив, що сонце вже високо, а гурт характерників мирно снідає неподалік.

— Приєднуйся! — гукнув до нього інший вчений із Києва — біолог на ім’я Северин.