Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Доки смерть не розлучить нас 📚 - Українською

Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас"

323
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доки смерть не розлучить нас" автора Юрко Вовк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Доки смерть не розлучить нас» була написана автором - Юрко Вовк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи".
Поділитися книгою "Доки смерть не розлучить нас" в соціальних мережах: 

Володимир і Марія… Нащадки двох родів землеробів… Побут, століттями й поколіннями вивірений до дрібниць… Але вони змушені прийняти виклик історії – і стати будівничими  незалежної України. Визвольна боротьба, підпілля, фашистський полон… Кохання і зради, перемоги і зневіра. Клятва любові до рідної землі – «доки смерть не розлучить нас» – ці самі слова Володимир промовить колись і до Марійки. І назавжди закритий шлях на батьківщину, де на них чекає смерть. Лише вистраждане кохання одне до одного все життя буде доводити: про майбутнє таки варто мріяти…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 46
Перейти на сторінку:
Юрко Вовк
Доки смерть не розлучить нас

© Юрко Вовк, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2016

W і М – це перші літери імен головних героїв цього твору. Не вигаданих автором персонажів, а реальних людей. Володимира і Марії.

У початкових літерах цих імен, які у перевернутому вигляді повторюють одна одну, закодовані долі моїх героїв. Вони були створені одне для одного, як дві половинки одного цілого. Як правий і лівий береги найбільшої ріки їхньої історичної батьківщини, на яких народились Володимир і Марія…

Доки смерть не розлучить нас

Олегові Потураю присвячується

W

Писар вербської гміни[1] Юзек Стронціцький вивів у метриці останню літеру імені новонародженого і, відхилившись від заляпаного чорнилом столу, задоволено прискалив око.

– Ну, пане Вільк, ваш первісток буде мати у пойменуванні аж дві букви W. Дабл дабл ю, як кажуть британці. Ладний вензель, курча маць!

Середнього зросту кремезний молодий чоловік, одягнений у святкові фабричні штани, заправлені в чоботи, і в білу вишиту сорочку, ледь поворухнув рудим вусом, стримуючи роздратування.

– Ті вензелі – то не для нас, прошу пана. Гречкосієм буде мій син, як і його діди і прадіди… То скільки з мене за виправлену метрику?

– Півзлота, пане Вільк, – враз якось запобігливо заусміхався писар. – То для держави. А як дасте ще й на кручок вудки[2], то я із задоволенням вип’ю за здоров’я вашого Wlodzimierza.

Чоловік і собі усміхнувся, повагом узяв зі столу метрику, на якій іще не висохло фіолетове чорнило, і став поволі читати, ворушачи губами. Прочитавши, він похитав головою, крекнув і поліз у кишеню штанів за грошима.

– Ось вам злотий, пане Стронціцький, – мовив чоловік, дістаючи монету і не кваплячись із нею розлучатись. – Підніміть чарку за мого перванчука – хай йому Бог у житті помагає.

Він обережно, мов якусь дорогоцінність, поклав злотого у підставлену долоню писара і, згрібши загрубілими пальцями метрику, рушив до дверей.

– І Матка Боска, – підтакнув писар, підкидаючи на долоні монету. – Щастя-здоров’я, пане Вільк.

– Будьте і ви здорові, – буркнув чоловік, гримаючи дубовими дверима.


Було літо 1921 року. Землі Володимирського повіту, як і усього Волинського краю загалом, ще зберігали сліди копит кінноти Пілсудського, Петлюри і Будьонного, котра поперемінно затоптувала їх упродовж останніх років, та вже знову належали Речі Посполитій. Російських, австрійських та німецьких осадників, які панували тут до того, змінювали польські, що вже зачекались нових угідь на «східних кресах»[3], православних батюшок і протестантських священиків – католицькі ксьондзи, а війтів і бургомістрів в одних мундирах – чиновники в інших. Не змінювались лише чудові одвічні волинські ліси, ріки й озера зі вклиненими між ними поселеннями поліщуків, оточеними луками і полями, та самі волиняни – роботящі, мов воли, і щирі, як усі діти природи.

Хутір Капітулка, заснований одразу після закінчення Першої світової війни подружжям Вовків, Тимошем та Катериною, жителі навколишніх сіл називали вовківським раєм. І було за що. Десять десятин родючої землі і дві змішаного лісу, до якого вона й прилягала, вважались на той час вельми добрим статком. Підтвердженням заможності господарів нового хутора слугували велика хата, збудована з дуба на зруб та оточена молодим садом, хлів, клуня й огороджений вигін для худоби.

Основу капітульської господарки склав посаг Катерини, оті самі десять десятин, які дав за нею батько, Сава Ткачук, відомий у цих краях будівничий. У молодості Сава зводив з батьком хати у навколишніх селах, а як набрав ваги справжнього майстра, то отримав уже й державний підряд – на облаштування військового містечка у Володимирі. Казарми попри Ковельського тракту, які стоять і донині, – його рук справа. Тож заробок Сава мав неабиякий і своїх шістьох доньок та двох синів, як ті підросли, наділив щедро. Поміж них і Катерину, яка вийшла заміж останньою із сестер, уже після війни.

Тиміш Вовк був родом із села Блаженик, яке, з трьох сторін оточене лісами, тулилось до Ковельського тракту відразу ж за повноводною Турією. У недалекому минулому солдат Волинського полку Його Імператорської Величності, а згодом лісоруб у «казенному» Мокрецькому лісництві, Тиміш стільки добра, як у його майбутньої дружини, не мав і близько. Трохи лісу, яким його наділив батько, колишній лісничий, – ото й увесь спадок. Зате парубок, як і всі чоловіки з великої родини блаженицьких Вовків, був гарним, дужим

1 2 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доки смерть не розлучить нас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доки смерть не розлучить нас"