Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Водяничок 📚 - Українською

Читати книгу - "Водяничок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Водяничок" автора Відфрід Пройслер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 49
Перейти на сторінку:
небо, раптом виплив місяць — великий, круглий, ніби викуваний з блискучого срібла.

Один сріблястий промінь упав на Привиденя.

І Привиденяті стало невимовно гарно, — дуже легко й вільно, легше і вільніше, ніж будь-коли досі.

І раптом воно помітило, що вже не чорне! Воно все знов світилося, воно стало біле!

— Я білий! — здивовано й радісно вигукнув малий, — Я білий, білий, білий!

— Чого ви так дивуєтеся? — засміявся Угу Шугу, — Власне, все так просто й зрозуміло, любий друже. Сонце винне в тому, що ви стали чорні, а місяць знову зробив вас білим. Отак-то. А тепер, будь ласка, заспокойтеся.

Але малому Привиденяті було невимовно радісно.

Воно не слухало Угу Шугу, воно ніяк не могло заспокоїтися.

Аж до кінця опівнічної години воно витанцьовувало на мурі замку.

Воно стрибало при місяці з зубця на зубець муру і все не могло натішитися.

Не могло натішитися з того, що знов стало біле.

Ніжно-біле.

Біліше за хмарку снігової пороші.

ВОДЯНИЧОК

СПРАВЖНІЙ ВОДЯНИЧОК

Одного дня вертається млиновий Водяник додому, а дружина й каже йому:

— Відтепер ти повинен поводитись дуже тихо. У нас знайшовся маленький хлопчик.

— Що ти кажеш? — радісно вигукнув Водяник. — Справжній маленький хлопчик?

— Авжеж, справжній маленький Водяничок, — сказала дружина. — Скидай, будь ласка, чоботи й заходь тихенько. Здається, він ще спить.

Водяник скинув свої жовті чоботи й навшпиньки пішов у хату. Його очеретяна хата стояла глибоко на дні млинового ставка. Стіни, були вимащені не білою глиною, а мулом — адже це водяникова хата. Взагалі ж вона нічим не різнилася від сільських, хіба що була куди менша. У хаті була кухня, комора, світлиця, спальня й сіни. Долівка чепурненько посипана білим піском, на вікнах веселі зелені завіски, зіткані з водоростей і куширу. І, звичайно ж, в усіх кімнатах, сінях, кухні, коморі стояла аж під стелю вода. Та й як же інакше, коли хата — на дні ставка?

Отож Водяник навшпиньки шаснув через сіни в кухню. З кухні тихесенько майнув до світлиці, а з світлиці нищечком пробіг до спальні. І коли він тихесенько-тихо підійшов до ліжка, то побачив поряд з ним очеретяну колисочку, а в ній — маленького хлопчика. Очі в нього були заплющені, він спав, поклавши кулачки обабіч пухкенького червоного личка на подушечку, — так, неначе затулив ними собі вушка.

— Подобається він тобі? — спитала Водяничка.

Вона також зайшла до спальні й зазирала через чоловікове плече.

— Хлопчик дуже вже маленький, — відповів Водяник. — А так він мені подобається.

Батько нахилився над колискою й почав лічити:

— Один, два, три, чотири, п’ять…

— Що це ти лічиш?

— Та це я — чи в нього всі пальчики, — стиха мовив Водяник. — Ти тільки поглянь, які в нього рівненькі ніженьки! Коли він підросте, то одержить пару гарних жовтих чобітків, зелену, як очерет, курточку, коричневі штани і яскраво-червоний ковпачок. Найбільше мені подобається його чубик. Ти ж знаєш, я завжди мріяв про такого хлопчика із зеленим чубиком!

— Обережно! — застерегла дружина, — Що ти там знову робиш?

— Не заважай, — відповів Водяник. — Цікаво: чи є в нього перетинки між пальчиками? Це дуже важливо для Водяникового сина.

Водяник хотів розтулити хлопчикові кулачок. Аж ось Водяничок прокинувся і взявся терти кулачками очі.

— Ой, поглянь! — раптом скрикнув батько на весь голос. — Ти бачиш? Бачиш сама?

— Перетинки між пальчиками? — засміялася дружина.

— Та й їх, і їх! — радісно вигукнув Водяник. — Але тепер я знаю ще, які в нього очі. Зелені, зелененькі! Справжні очі водяника!

І Водяник узяв хлопчика з колиски й підняв його високо над головою. А тоді пішов з ним у танок, та так завзято, що очеретяні стіни хати захиталися, а білий пісок на долівці аж курів. А Водяник усе приспівував:

— У нас маленький Водяничок! У нас маленький Водяничок!

Звідусіль до хати почали підпливати цікаві рибини, вони зазирали у вікна, витріщаючи лупаті очі. Водяничок весело чеберяв під стелею ногами й руками. І кожен, хто хотів, одразу міг побачити, що це таки був справжній Водяничок.

ОГО-ГО, ОЦЕ ХЛОПЕЦЬ!

— Як ти гадаєш, — сказав увечері Водяник своїй дружині, — чи не справити б нам родини? Завтра я запрошу родичів, хай вони всі на нього подивляться. А ти навариш і насмажиш усякої всячини, щоб було чим поласувати. Адже в нас не те, що в якихось там Людей!

Отож другого дня Водяник поплив скликати рідню, а до тих, хто жив далеко, вирядив посланцями риб. Водяничка лишилася дома варити й пекти. До пізнього вечора вона брязкала каструлями, сковорідками та мисками. А поміж усім тим годувала кашкою малого Водяничка.

1 ... 32 33 34 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Водяничок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Водяничок"