Читати книгу - "Байки проти ночі"

Думка поширити стихійну кампанію прибирання на всю квартиру виникла якось сама собою, і Макс прийняв її без спротиву. Він вставив компакт-диск The Offspring у стереосистему і врубав гучність майже на всю потужність — тому що займатися нудними домашніми справами під музику значно веселіше. Він ще годину пилососив підлогу в усіх трьох кімнатах і розкладав речі на їх усталені місця.

Коли надійшла черга вітальні, Макс зробив невелику перерву й вийшов покурити на балкон. Афіша на стовпі зникла. Очевидно, її потягли ті двоє хлопчаків чи хтось із місцевих фанів «Драглайн-2». То й хрін з нею.

Потім Макс вирішив заздалегідь підготуватися до майбутнього побачення з Леною, точніше, до спроби примирення, яку запланував на наступний день. Втім, він міг би їй просто зателефонувати, але вирішив з’явитися без попередження. Однак Макс ще вагався, чи варто розповідати їй усю правду. З іншими, до неї, Макс зазвичай дозволяв подіям розвиватися самостійно. З Ленкою ж усе було по-іншому. Тільки Бог знає чому.

Він дістав із шафи чисті джинси, знайшов свіжу футболку й розклав на кріслі. Нормально. Залишалося лише не забути зранку поголитися — білява красуня Лена терпіти не могла, коли він ліз до неї з колючою мордою, і потім могла пирхати цілий тиждень, що через щетину в неї на обличчі подразнення. А завтра все має бути ідеально.

Тому коли близько дев’ятої йому зателефонував Мирон з пропозицією наступного ранку поїхати разом на риболовлю, Макс відмовився, посилаючись на невідкладні справи. У п’ятнадцять років ти ладен з’явитися на перший поклик друга, але минає лише рік-два — і в тебе раптом з’являються вагомі причини, щоб знехтувати навіть риболовлею в компанії старого приятеля.

Перекладаючи вміст кишень із одних джинсів у інші, Макс знайшов те саме оголошення, що зірвав зі стовпа, коли клеїв афішу на дитячому майданчику. Він розпрямив пожовклий клаптик паперу, щоб прочитати.

Текст оголошення був зразком крайньої лаконічності.

Трохи нижче вказано адресу без номера телефону.

Макс прикинув, що зазначене місце десь недалеко від центру міста. Він збирався зім’яти листок, щоб викинути в смітник по дорозі на кухню, але замість того ще раз глянув на нього.

Такі оголошення Максу доводилося зустрічати й раніше в якомусь найскромнішому газетному закапелку, якщо газета взагалі потрапляла до його рук, що бувало вкрай рідко. Однак це оголошення викликало в нього якусь незвичайну цікавість. І ще щось, що Макс не зміг одразу визначити, зате відчув майже фізично — наче по шкірі пробігла гігантська стоніжка.

До того ж у всьому цьому була присутня чимала частка очевидної нісенітниці.

По-перше, якого біса комусь знадобилося волоктися аж сюди, щоб приліпити це оголошення в такому незручному місці? По-друге, що означає «безкоштовно»? Мабуть, у цього «фахівця» поїхав дах, якщо він має намір тягатися з кимось задурно, нехай навіть охочих запам’ятовувати стозначні числа й цитати з рекламних телеблоків з першого разу знайдеться небагато. По-третє, не було зазначено номера телефону, лише адреса, при цьому не на відривній «локшині», а нашкрябана звичайною кульковою ручкою одразу під текстом, наче того, хто дав це оголошення, не особливо непокоїло, прочитає хтось його чи ні. Дивно, що воно взагалі так довго провисіло на стовпі. У Макса промайнула весела думка, що, можливо, він єдина людина на світі, яка його прочитала. У кожному разі саме це оголошення. І знову дала знати про себе прудка стоніжка, яка, схоже, облюбувала затишну місцинку між Максовими лопатками.

Він поклав оголошення на журнальний столик і раптом вирішив внести деякі корективи у свої завтрашні плани. Ні, він не збирався скасовувати візит до Лени, просто перед тим заскочить за вказаною кульковою ручкою адресою. Що б не приховувалося за цим оголошенням, воно викликало цікавість.

Макс зробив два кроки від журнального столика й на секунду завмер — здається, до нього нарешті дійшло, що, крім подиву, в ньому розбудило оголошення.

Якесь дивне передчуття.

Або передчуття чогось дивного.

Уночі йому наснився Батут.

Він зайшов до кімнати з шафи й запитав, чи не хоче Макс побачити класний фокус, і, не чекаючи відповіді, ляснув батогом, що з’явився в руці. Після чого дверцята шафи раптом знову відчинилися і звідти, підстрибуючи, як м’ячі, вискочили чотири відрубані голови учасників «Драглайн-2».

Ще один ляскіт батога — і голови, продовжуючи дике стрибання кімнатою, у неймовірному ритмі затягли хором «Лолейнью» тонкими підерастичними голосами.

«Бачив? — Батут, наче сам не очікуючи такої спритності від голів, перевів захоплений погляд на Макса. — Крута заморочка, правда?»

«Напевно, їм сподобається», — сказав Макс, точно знаючи й водночас не маючи жодного уявлення, хто такі вони.

Він штовхнув ногою найближчу до нього голову, яка, здається, належала соло-гітаристу. Та прокотилася в Батута між ніг і з криком