Читати книгу - "Захребетник"

— Фарте, з’єднайся з домом.

— Мелі, я вже з’єднувався.

— Коли?

— Учора. І позавчора.

— А тепер з’єднайся ще раз! Маленький Патрік зовсім саменький, а йому щойно рочок виповнився!

— Нічого собі — саменький! — обурився Фортунат Цвях, із явним жалем відкладаючи збірник адвентюрних мораліте. Замість звичної шкіри книгу було оправлено сніжно-білим оксамитом із криваво-червоними літерами заголовка. — Годувальниця, дві няньки, твоя тітонька Амелі, моя тітонька Беата…

— Ти ще про кухарів згадай! Не випробовуй мого терпіння, любий. Я хочу переконатися, що з нашим сином усе гаразд.

— У тебе передчуття? — нашорошився венатор.

Передчуттям дружини він довіряв.

— Ні. Просто я хочу знати, як він сьогодні спав. Чи їв, чи сідав на горщечок. І чи не болить у нього животик. А ще нагадати про присипочку…

Коли йшлося про маленького Патріка, переконати Меліс було неможливо. Мисливець на демонів рикнув і підвівся з крісла, щоб витягти з шухляди комода конекс-артефакт, змайстрований як кругле дзеркальце з ручкою, в дешевій оправі з горіхового дерева. Скільки він уже витратив мани, настроюючись на свій дім через стаціонарний обсервер, обладнаний у вітальні?!

Цікаво, коли такі артефакти діятимуть у всіх пристойних готелях? Простіше заплатити жменю бінарів, аніж витрачати накопичену ману на дрібниці. Проект існує третій рік, але на його втілення в життя весь час чогось бракує: ратифікації угоди з боку дрібного, але гордого князівства, чарівників відповідного профілю, кваліфікованої обслуги і в підсумку, як то водиться звичайно, грошей.

Нарешті дзеркальце почало мерехтіти, формуючи зображення.

Зрозуміло, Патрік був живий і здоровий. Він радісно замахав пухкою ручкою батькам, коли нянька, терміново покликана тітонькою Беатою, піднесла його до обсервера. Відтанувши й заспокоївшись, Меліс з’ясувала, чи висаджували малюка по великій потребі на горщик, і коли так, то що там у нього вийшло, після чого венатор припинив зв’язок.

— Переконалася?

— Так, любий. Пам’ятаєш, ми збиралися прогулятись до водоспаду?

— Пам’ятаю. Ти не будеш проти, якщо я запрошу до нашого товариства віконта?

— Я буду тільки рада. Дуже приємний молодик. На відміну від тебе, зануди та буркуна.

Вона лукаво позирнула на чоловіка. Фортунат вдав, нібито купився на підбивання дружини, насупився й строго поцікавився: відколи це ми почали задивлятися на юних аристократів?! Не чекаючи на відповідь, він розреготався й схопив Меліс у міцні обійми.

На збирання рудій відьмі знадобилося всього якихось півгодини. Венатор укотре подумав, як йому пощастило з дружиною: інша світська левиця нипала би до вечора! З’ясувавши в Ахмета, в яких апартаментах зупинився Джеймс Рівердейл, подружжя піднялося на другий поверх, і Цвях постукав у потаємні двері.

— Пробачте, що турбуємо, віконне! Це подружжя Цвяхів. Ми з вами познайомилися в духані Дозволите зайти?

— Прошу… — ледь чутно долинуло крізь двері.

Голос той пасував скоріше хворому на смертному одрі, і це стривожило обох, — тож Фортунат рішуче штовхнув двері. На щастя, вони були незамкнені.

Віконт лежав на ліжку. Він хотів підвестися назустріч гостям, однак лише відкинувся на зім’яті подушки. Подертий і закривавлений одяг, сіре, вкрите шаром пилу обличчя із загостреними рисами — все це промовляло само за себе.

— Вас поранено?! Лежіть, не підводьтеся! Зараз я пошлю по лікаря…

— Не треба лікаря! Я сама.

— Але, Меліс…

— Жодних «але»! Хто тут відьма, я чи ти?! Дозвольте, віконте… Не бентежтеся, ви — не перший чоловік, якого я бачу голяка. Фарте, неси мою скриньку з зіллям! Та погукай слугу: нехай тягне сюди бинти, корпію, рушники та багато гарячої води. І дюжину свічок білого воску з фундаром — у них мають бути. Мерщій!

— Зрозумів, люба, — кивнув кращий венатор Реттії, маг вищої кваліфікації Фортунат Цвях, котрий добре знав характер своєї коханої жіночки. — Я миттю.

І зник.

— Овал Небес! На вас живого місця немає! Ви билися з великою бандою?!

— Можна сказати й так…

— Коли вас поранено? Вчора? Ввечері?! Дивно… Судячи з ран, цього не скажеш. У гомолюпусів, звісно, загоєння відбувається ще швидше, але… Ви найжиттєздатніший віконт на всю Реттію! А ось і моє зілля!

Меліс вихопила з рук чоловіка важку різьблену скриньку, покриту цегляно-червоним лаком, і заходилася передивлятися свої ліки.

— Мелі, віконтові не вадить розмовляти?

— Не вадить.

— Тоді дозвольте поспитати, що з вами тралилося?

Фортунат присунув крісло й вмостився поряд із ліжком.

Ще вчора вдень Джеймс Рівердейл напевно не пішов би на відвертість. Відскіпався би короткою розповіддю про бійку зі зграєю лиходіїв — що, за великим рахунком, було би чистою правдою, хоча й у скороченій редакції. І заходився би вибудовувати плани швидкої помсти.