Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

- Яке свято? День народження Захер Мазоха?

- Не обов’язково. Може бути і День радянської міліції. А взагалі це загадка про галстук.

- А ну тебе разом із твоїм пи-до-якйоготамським графоманом! Я тебе серйозно запитую: звідки всі ці прислів’я з приказками з’являються насправді?

Я подивувався такому незвичному запитанню мого друга Олекси Сироти, але почав старанно переповідати йому відповідний розділ вузівського курсу фольклору. Та він не дослухав:

- Облиш теорію, мене конкретика цікавить. Звідки оце пішло: «Віддай дружину дяді, а сам іди до…»?

- Вибачай, Олексо, у нашому підручнику було лише про любов до праці, до Батьківщини і класову боротьбу. А стосовно того, чому треба йти до незаміжньої сусідки з підозрілою репутацією, на жаль, ані слова.

- Тоді я скажу. Це не інакше, як якісь дореволюційні лягаві придумали. Бо точніше не скажеш.

- Якщо у тебе виникають сексуальні асоціації на рівному місці, Олексо, то це означає лише одне - начальство знову використало тебе у якості пасивного партнера. Тож давай, полегшуй душу.

Від автора: у мого друга, старшого інспектора Київського карного розшуку Олекси Сироти було, як я вважав, три породи начальників. Перша - його безпосередні зверхники в Управі. Все той же Старий, наприклад, чи Генерал. Ці хоча могли і обкричати, і навіть послати по інфернальній трасі, але швидко відходили і до них знову можна було йти, як до людей.

З другою породою - партійною - Олекса, на щастя, майже не пересікався. «Керівну і рушійну силу радянського суспільства» - так Конституція СРСР обзивала компартію - в Управі репрезентував замполіт, особа не дуже великого розуму, метушлива, ідейно витримана, але не така вже й небезпечна для довкілля. До того ж, коли черговий комісар починав виявляти надмірну ініціативу або нахабно втручався в справи оперативні чи слідчі, його без зайвого галасу спроваджували куди подалі. Скажімо, в Комі або в Якутію. Звісно, з підвищенням. Але краще було зайвий раз у кабінет до «рушійної сили суспільства» не зазирати. Набагато не безпечнішими були ті партійці, котрі сиділи у відділах контролю райкомів, міськкомів та інших «комів» КПРС, але туди тягали на цугундер не таку дрібноту як інспектори карного розшуку, а виключно вище міліцейське начальство.

Натомість порода номер три офіційно НЕ керувала міліцією. Зате шкоди могла наробити, що тільки ой! Ці начальники були високоосвічені і бездоганно виховані, до того ж не вдягали два дні підряд одну й ту ж сорочку. Вони ніколи не лаялися матом вголос і взагалі ніколи цього голосу не підвищували. Спілкувалися виключно на ви та по імені-по батькові, однак після такого спілкування різне бувало. Хтось сам ішов з роботи, а хтось взагалі зникав, як булька на воді. А той, хто лише втрачав почуття гумору, міг вважати себе щасливцем. Ці начальники сиділи в Конторі, вона ж - Комітет державної безпеки УРСР. Як ви розумієте, в той бік краще було навіть не дивитися. І зайве не поминати.

Та того дня, коли Сирота раптом зацікавився тонкощами усної народної творчості, я дізнався про існування ще й четвертої халепи на голову чесного радянського міліціонера. І називалася вона - прокуратура.

Олекса Сирота:

Мені так пояснювали, що прокуратура, як інституція, була задумана з найкращими намірами. І перший генпрокурор, Криленко, кажуть, був людиною цікавою і талановитою. На Ельбрус лазив, боротьбу самбо в міліції запровадив, у шахи грав на рівні нинішнього гросмейстера. Його офіційно за це і розстріляли у тридцять сьомому. «За шкідництво в радянських шахах…» Що там можна було нашкодити? Ферзя поцупити? Чи підлогу на дачі замість паркету краденими шаховими дошками викласти?

Але політика мене не цікавить. Моя професія - ловити вбивць, грабіжників, ґвалтівників і їм подібних сексуальних збоченців - як ти розумієш, специфічна. Далеко не кожен одержує задоволення від необхідності рити землю голими руками, аби видряпати з-під неї чергового сучого сина. Особливо, якщо його вже вбили, закопали, і напис написали. Ексгумація називається!

Мало кому з простих радянських людей сподобається регулярно одержувати по ребрах, в голову, нижче пояса, а то й ножем у живіт від тих же вищезгаданих сучих синів.

Я не мазохіст, мені це теж не подобається, але все компенсує момент істини. Це коли ти лебедика зрештою вислідив, скрутив, притяг, притис!… Зараз, зараз він усе викладе, чесніше, ніж на сповіді! А у тебе десь між дупою і лопатками виростають крила. Вони розгортаються, ось-ось - і ти злетиш… І тут двері роблять «ба-бах!», на порозі виростає «хвигура» з прокурорськими петличками, котра жодного разу не заробляла по морді. Бездоганно чистюсінький мундир цього індивідуя ніколи не обригували, мізки у нього, як сіднички у новонародженого, бо звивина лише одна, та й та пряма, - і от ВОНО навіть без «добрий день» кидає тобі в спину:

- Підозрюваного ми у вас забираємо.

Молоді та наївні, звісно, підхоплюються і починають гнівно вимахувати крильцями:

- А чому?!

І одержують у відповідь:

- А тому!