Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Наступна станція - смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наступна станція - смерть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 61
Перейти на сторінку:

Ні, буває, що оте «воно» являє милість і опускається до детальнішого пояснення:

- Так належить, товаришу як-вас-там… я поцікавлюсь у вашого начальства, чому ви про ЦЕ не знаєте.

Але найчастіше на тебе мовчки дивляться, як на ту стінку, знизають плечима і повертаються на сто вісімдесят градусів, демонструючи добре вгодований, як казав Маяковський, нижній бюст. І замість скромного котрою весь день вантажили гній, а потім кинули в куток, навіть не помивши. Єдине, що втішає - ти не поодинокий у тому кутку, бо й твоє безпосереднє начальство у своїх затишних кабінетах на цей момент переживає щось аналогічне. Тільки ти п’єш із горла горілку, а Генерал заливає образу хорошим коньяком з кришталевого гранчака.

Кажеш, прокуратура теж бере участь у розслідуванні від самого початку? Де це ти вичитав? Знаю я цю книжку, два брати-акробати написали. Прізвищ не запам’ятав, але точно, що не Сирота і не Хряпа. Ні, офіційно так має бути. Більше того - прокурорські повинні з нами виїжджати на місце злочину. І виїжджають, але переважно в кіно. В реальності теж виїжджають, але вже на наших шиях. Бо то у них людей не вистачає, то судових справ накотило… а коли вже немає чим відбріхуватися, то, бачите, зайняті, бо здійснюють НАГЛЯД! Ти б знав, як мене бісить саме це слово! Бо воно викликає одну-єдину асоціацію: наглядач у в’язниці чи в концтаборі.

Ні, ти тільки глянь на них! Партконтроль наглядає так, що не встигають нові кабінети добудовувати. Народний контроль теж не пасе задніх. Комсомол зі своїм «прожектором» в душу без мила лізе. В кожній конторі свої ревізори… о, ти диви! І у мене приказка народилася. Дожився.

В кожному міністерстві свої контрольно-ревізійні управління. В Конторі швидкість стуку вже давно перевищила швидкість звуку. Тю! Знову приказка, бодай їй!

- Це ти до чого?

- Це я до того, що всі контролюють, прокуратура наглядає, а знайомий майор з обехаесу на п’яну голову виляпав, що у нас щороку розкрадають на суму, яка дорівнює державному бюджету країни. То на ікса воно такий нагляд?

- Для ІКД - себто імітації кипучої діяльності. Але ти щось не в той степ повернув.

- А про що я говорив? Про участь прокуратури у слідстві? Та хай би було. Але переважно, коли треба виписати ордер на арешт та обшук. Тут без них ніяк. Згідно з законом. Однак, коли припре, то можна й без ордеру. Головне - результат. Ну, от як у цій історії, котра мене ледь зі світу не зжила.

А почалося все це п’ять років тому. Якраз Оболонь заселялася. Кому новосілля, а лягавому - смерть на бойовому посту. Бардак повний, бо народу прибуває, а штати райвідділу переглянуть тільки після нового року. Квартирних злодіїв розвелось, як тих бліх на собаці, а обкрадені громадяни не можуть навіть міліцію викликати, бо телефонну станцію здали до чергового свята, тобто, достроково, і вона одразу вийшла з ладу. Доки людина добіжить до райвідділу, то ризикує бути ще раз пограбованою на темній вулиці, це не рахуючи мокрих ніг, подряпаних колін і розбитого носа. Бо коли газ тягли, випадково екскаватором порвали силовий кабель і тому ліхтарі на вулицях не горять. А в деяких будинках і в квартирах очима світять бо ліхтарики, гасові лампи, не кажу вже про звичайнісінькі свічки, у нас у дефіциті. Кому сльози, а кримінальному елементу - рай!

Десь у травні, якраз, коли солов’ї над Дніпром відспівали, викликає нашу групу сам Генерал і каже:

- Товариші офіцери, на Оболоні якийсь «партизан» з’явився. До речі, товаришу підполковник, це, здається, по вашій лінії.

Наш Старий, як справжній ковпаківець, в кишеню по слово не поліз:

- Дозвольте уточнити, товаришу генерал: чий саме партизан? Наш, ковпаківський, чи сабурівський, або ж Мринського? А може, то взагалі не наш, а якийсь поляк із Армії Крайової, чи, не дай Боже, хтось із бандерівців зі схрону виліз? Тоді це не наша справа, а Контори. Вони всіх цих партизанів з сорок першого пасли, то нехай і далі ловлять.

Генерал у відповідь, теж, щоправда, ввічливо так:

- А оце ви, товаришу підполковник, разом зі своїми людьми і з’ясуєте… а ви, Сирота, чого крутитеся? Запитання є?

- Так точно, товаришу генерал. Що він, цей народний месник, конкретно робить? Пускає під укіс ешелони на станції Петрівка? Чи вішає червоні прапори над районною службою працевлаштування?

Розумної відповіді я чомусь не дочекався.

- Нема чого тут нам «Молоду гвардію» цитувати, Сирота. Як ти такий цікавий, то будеш безпосередньо відповідати по цій справі. І людей не дам - сам впораєшся, розумник… можеш оболонських узяти. Тільки без жартиків. Бо точно вклею. Іване Борисовичу, проконтролюйте.

До оболонського райвідділу я вплив у доброму гуморі. Але жартувати мені перехотілося, ледь я перегорнув перші сторінки протоколів. Заповідалося на щось складніше, ніж троє петеушників із вкраденим у санчастині ефіром. (див. «Вилов бандюг по-науковому» - авт.) Бо по-перше, грабіжник виходив на «велику дорогу» самотній, як той герой класичного вірша М.Ю.Лермонтова. І теж у тиху нічну пору, коли народ з останнього автобуса чимдуж біжить до рідного під’їзду кремнистим шляхом по суцільних вибоїнах і в темряві. А по-друге, як знаряддя переконання, грабіжник використовував не ножа і навіть не пістолет чи револьвер, а карабін. Справжнісінький армійський карабін на базі трилінійної гвинтівки конструкції капітана Мосіна. Діяло безвідмовно і блискавично, ніхто й не пипснув.

Все, що змогли встановити хлопці з райвідділу, так це те, що нападник був високого зросту, хоча може й просто видався таким з переляку. І ще - ніхто не запам’ятав його обличчя, бо він ставав спиною до далеких ліхтарів. Карабін бачили, а от обличчя

1 ... 33 34 35 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наступна станція - смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наступна станція - смерть"