Читати книгу - "Робін Гуд"

— А що ж поганого зробив тобі Робін Гуд?

— Та це ж грабіжник з великої дороги! — мовив сер Гай, уникаючи прямої відповіді.

— Хіба він не віддає бідним усе, що забирає у багатих? Чи, може, він не захищає жінок та дітей, слабких і безпомічних? І чи не найбільшим його злочином є те, що він забив кількох королівських оленів?

— Годі патякати! — нетерпляче перебив його сер Гай. — Тепер я бачу, що ти й сам з Робінової зграї.

— Я ж сказав — ні, — коротко відрубав Робін. — А якщо я допоможу тобі спіймати Робіна, що ти робитимеш далі?

— Бачиш оцей срібний ріжок? — відповів сер Гай. — Як тільки Робін опиниться в моїх руках, я дам один довгий сигнал.

І враз сюди прибуде шериф з усім своїм військом. Якщо ти покажеш мені, де ховається цей розбишака, я віддам тобі половину винагороди. Двадцять фунтів!

— Я не став би штовхати людину на шибеницю навіть за тисячу фунтів! — зневажливо відповів Робін. — Але я покажу тобі Робіна і нагороду за це знайду собі на вістрі власного меча. Я сам і є Робін Гуд, ватажок розбійників Шервуда й Бернесдейля!

— Тим гірше для тебе! — вигукнув сер Гай.

Звичним блискавичним рухом він вихопив з-під конячої шкури меч і без попередження, по-зрадницьки кинувся на Робіна. Той спритно ухилився від удару і теж оголив свою зброю.

— Це ж підло, — мовив він зловісно, — нападати на людину, яка не готова до бою!

І, не кажучи більше ні слова, став захищатись. Удар на удар, удар на удар! Понад дві години кресала криця крицю, проте ні Робін Гуд, ні сер Гай не відступили один перед одним ані на крок. Це був двобій, який рідко кому доводилося бачити навіть у Шервудському лісі. Вороги похмуро зиркали один на одного, і в очах обох палала ненависть. Один з них бився за своє життя, другий — за винагороду та королівську ласку.

Блискучі гострі леза раз у раз розтинали повітря, осяяне життєдайним сонячним промінням, і стикались із сичанням розлючених змій. Але вони ще жодного разу не торкнулися живого тіла. Та ось Робін Гуд випадково спіткнувся об корінь, що випинався з-під землі, і впав на коліна. Сер Гай, замість того, щоб дати йому час підвестись, як це зробив би кожен благородний лицар, ударив лежачого. Так Робін дістав поранення в лівий бік.

— Пресвята Діво, — вигукнув тоді Робін, — заступися за мене, грішного! Де ж це бачено, щоб людина помирала раніше свого часу!

Він знову спритно скочив на рівні ноги й завдав своєму ворогові раптового удару. Лицар саме в ту мить високо замахнувся мечем, щоб остаточно добити Робіна, але той зробив блискавичний випад знизу. Сер Гай Гісборн поточився назад і з глухим стогоном упав на траву: меч Робіна протнув йому горлянку.

Ватажок розбійників із жалем подивився на забитого.

— Ти сам накликав на себе біду, — стиха мовив він. — Хоч ти і був підступним запроданцем, я зовсім не хотів тебе вбивати.

Потім Робін Гуд оглянув власну рану, яка виявилась неглибокою. Робін швидко зупинив кровотечу і перев'язав поранений бік. Знявши з сера Гая конячу шкуру, він накинув її на себе, а труп лицаря затягнув у кущі. Там прикрив його своїм плащем, притрусивши обличчя загиблого травою та листям, щоб того не можна було одразу впізнати.

Треба сказати, що статурою й обличчям Робін був дещо схожий на сера Гая.

Насунувши кінську шкуру на голову так, що під нею сховалося майже все лице, Робін узяв срібний ріжок і просурмив довгий сигнал. Саме цей звук і врятував Маленького Джона в Бернесдейлі. Він примусив недалекого розумом шерифа нашорошити вуха, відкласти страту і чимдуж мчати за пагорб до лісу, аби захопити ще одну жертву.

Два десятки кращих шерифових лучників менше ніж за півгодини були вже на місці.

— Це ви подавали сигнал, ваша милість? — запитали вони, наближаючись до Робіна.

— Я, — мовив Робін, ідучи назустріч засапаному шерифу.

— Які новини, які новини, сер Гай? — нетерпляче запитав високоповажний чиновник.

— Робін Гуд і Гай Гісборн зустрілися тут у двобої, і той, на кому Робінів плащ, тепер мертвий лежить у кущах.

— Це найкраща новина, яку я будь-коли чув у своєму житті! — вигукнув шериф, потираючи руки. — Я гадав, що нам пощастить повісити його за компанію, але я й так не шкодую.

— Повісити за компанію? — перепитав Робін.

— Авжеж! Сьогодні в нас винятково щасливий день. Як тільки ви пішли од мене, ми вистежили й мало не спіймали одного з тутешніх молодців, — здається, то був Вілл Пурпуровий. Зате його друга, що допоміг йому врятуватись, ми були вже підтягли на шибениці, коли раптом почули ваш сигнал.

— А хто ж той другий? — схвильовано запитав переодягнений Робін.

— А як ви гадаєте, хто? — зареготався шериф. — Перший розбійник після самого Робін Гуда — Маленький Джон, він же Рейнольд Грінліф!

Шериф ніяк не міг забути те ім'я, яким назвався Маленький Джон, перебуваючи в Ноттінгемі під дахом його будинку.

«Маленький Джон! — здригнувшись у душі, подумав Робін. — А й справді, це був дуже щасливий сигнал!»

— Вас, бачу, також трохи подряпало? — не вгавав шериф, зробившися з радощів страшенно балакучим. — Слухайте, хлопці! Приведіть серу Гаю Гісборну коня, а самі закопайте