Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

Найвище командування не помилилося. Воно добре зважило усі «за» і «проти». Дійсно, радянський кордон був не весь захищений смертоносним промінням; така оборона кордонів була, очевидно, організована лише на півночі. І генерал Люцдорф добре вибрав напрямок. Експедиція вирушила, піднеслася в повітря і на великій висоті пропливла над Лімітрофією, невеличкою державою, яка розділяла межі Радянського Союзу і країну генералів Штірнера та Люцдорфа.

Ще під час обговорення плану несподіваної повітряної атаки на таємному засіданні уряду один з міністрів спробував був заперечувати:

— Не можна надсилати повітряну воєнну експедицію над нейтральною країною. Треба заручитися її дозволом…

Але грізний канцлер іронічно й сухо розсміявся:

— У міжнародне право гратимемося? Ви ще про Бельгію нагадайте, про історичні випадки… Ні, пане міністр, нам не до того. Лімітрофія навіть не помітить нашої експедиції. А якщо й помітить, то — її справа. Лімітрофці дістануть приємність бачити небувале видовище: велетенський повітряний флот, який пронесеться високо над цією країною, повітряний флот з гордовитими ознаками переможної свастики. Звісно, потім Лімітрофія матиме навіть право протестувати. Але… я сподіваюсь, що тоді доведеться авторитетно з’ясувати їй становище. Ми вкажемо лімітрофському урядові його справжнє місце і доведемо потребу не втручатися в чужі справи.

Як і завжди, канцлер переміг. Експедиція вирушила. Малесеньку Лімітрофію експедиція пролетіла, майже не помітивши її. А якщо Лімітрофія й помітила експедицію, то вона таки дістала можливість побачити рідке й дивне видовище.

Високо в небі неслися механічні птахи, такі маленькі, як дивитися на них з землі. Вони неслися красивими ланками, зграйками, на певній відстані одна від одної. І спостерігачеві важкенько було б уявити собі, що ці красиві птахи несуть у собі не тільки загрозу, а й цілковиту руйнацію.

Скоро Лімітрофія лишилася позаду. Були неспокійні хвилини чекання, коли з секунди на секунду можна було натрапити на несподіваний опір. Це було тоді, коли експедиція наближалась до радянського кордону.

Генерал Люцдорф, зовні цілком спокійний, стояв біля вікна й пильно вглядався вперед, використовуючи всі можливості, що давали йому труби авіаційного бінокля. Ні, шлях був вільний! Хіба можна було вважати за опір стрілянину з кулеметів і гвинтівок, кілька залпів із зенітних гармат, що ними відповів радянський кордон на появу експедиції? Дрібниця, не варта уваги! Кулі неспроможні були пробити панцер не тільки аероторпед, а навіть і автожирів.

Несподіваність атаки з лімітрофського кордону позбавила, очевидно, радянське військо змоги організувати контрудар. Експедиція прорвалась без будь-якої втрати. Жодна машина не вибула з ладу.

І все ж таки руки генерала Люцдорфа тремтіли, він не міг заспокоїтися.

Автожир летів уперед з максимальною швидкістю. Безумовно, телеграф вже попередив Москву про наближення ворожої повітряної експедиції, що тримає курс на червону столицю. Все одно, більшовики не встигнуть підготувати оборону. До Москви звідси лишилося не більше п’ятисот кілометрів, трохи більше, ніж півтори години літання. Експедиція прорвалась через кордон, а всередині країни її не можна було спинити, бо вона мала змогу просто облетіти першу-ліпшу перепону, повернувши вбік і потім повернувшись до нормального потрібного курсу. Перемога!

Радіо переслало загальний наказ генерала Люцдорфа:

«Повний газ! Максимальна швидкість!»

Власне, це тільки підкреслювало серйозність завдання, бо всі машини і без того йшли на повну силу. Але генерал Люцдорф вважав за потрібне підштовхнути команди ще раз. Тільки після цього він вигідніше сів у крісло і ввімкнув репродуктор, поставивши показник хвилі радіоприймача на Москву. Крізь шум моторів, заглушений звукоізоляцією, він почув:

«…навіть не оголошуючи війни, зробили сьогодні на світанку підготований ними заздалегідь раптовий напад на радянські кордони. Слухайте! Слухайте! На світанку великий загін військових літаків, винищувачів і бомбовозів, що очолював численну батарею повітряних механічних, керованих здаля велетенських летючих бомб — аероторпед, — намагався перелетіти наш західно-північний кордон, щоб зруйнувати Ленінград і, можливо, Москву…»

Генерал Люцдорф задоволено хитнув головою: правильно, і Москву!

«Замість формального оголошення війни імперіалісти вирішили зробити наліт без попереджень, сподіваючись, що раптовий напад захопить Радянський Союз непідготованим. Ці сподіванки зірвались!»

Щойно налита чарка в руці генерала Люцдорфа здригнулася. Він дивився на репродуктор розширеними очима, не вірячи своїм ушам: невже?

«Прикордонні протиповітряні радянські загони і військо дали відсіч ворогам, вживши проти ворожих літаків нову систему захисту наших кордонів за методом професора Юльського. Генератори ультракоротких хвиль, ультракороткохвильні прожектори дали можливість скерувати вздовж кордонів велетенську електричну завісу, що руйнувала механізми ворожих літаків».

— Брехня! Не може бути! — вигукнув генерал Люцдорф, конвульсійно роздавивши між пальцями тонку чарку.

Але голос продовжував:

«Керівництво нападу з невідомої причини повернуло батарею аероторпед на захід, де ці аероторпеди частково вибухли, частково вибухнуть найближчими хвилинами — очевидно, на території ворога. Отже, перший напад на півночі відбито. Але це не все».

— Так, далеко не все! — злісно прошепотів генерал Люцдорф.

«Ворог використав можливість зробити ще один напад, узявши напрям через Лімітрофію, країну, яку досі всі вважали за нейтральну. Ворожа експедиція мчить зараз у повітрі, тримаючи курс у глиб Радянського Союзу. Уряд закликає трудящих додержувати спокою і готуватися до захисту проти повітряної атаки, вживаючи всіх потрібних заходів. Ворога не буде допущено до червоної столиці…»

— Але як? Як ви зможете затримати нас? — мов сперечаючись, вимовили губи генерала Люцдорфа.