Читати книгу - "Господарство доктора Гальванеску, Юрій Корнійович Смолич"

— Ну от! — розчаровано сплеснула руками Сахно, — я так і знала, що ви це скажете. Ще б пак! Як же його зрозуміти таку пропозицію, як повірити в мирність моїх замірів після того, як ви хотіли мене вбити, — будемо говорити так — вбити? Але соромтеся, докторе! Ви людина науки, і обивательський спосіб мислення вам не до лиця. Невже ви нездатні повірити, що я — молодий науковий робітник — захопившись вашою науковою ідеєю, здатна забути кривди, які ви мені заподіяли й збиралися заподіяти? Я можу й далі ненавидіти вас за це, але це не заважає мені шанувати ваш геній і прагнути вашої науки. Чи ж не так?

Гальванеску мовчав. Він, либонь, роздумував. Сахно промовляла надто щиро, та й думки її, по суті, були правильні, а доводи переконливі.

— Тільки будьте щирі й об’єктивні, докторе, — знову заговорила Сахно. — Якщо, роздумуючи зараз над моєю пропозицією, ви міркуєте тільки про те, як скористатись з неї, щоб потім, в слушну годину, розправитися зі мною, то тоді краще покиньмо ці балачки і… розпрощаймося. Зважте по суті — так, наче нічого між нами не трапилося. Не думайте й про те, що коли, скажімо, ви не погодитеся, то я, безперечно, вб’ю вас. Ну?

Гальванеску мовчав. З його похмурого й зосередженого вигляду Сахно розуміла, що це не тільки штучне вдавання нерішучості, аби виграти більше шансів. Гальванеску вагався. Це було очевидно. Можливість скористати цю кондицію для самого тільки звільнення, а потім помсти, очевидно, не відігравала для нього першорядного значення, його спиняли якісь інші міркування. Сахно починала нервувати. За всяку ціну вона повинна дістати згоду Гальванеску!

Щоб підкреслити свою перевагу і цілковиту підлеглість Гальванеску і цим спонукати його прийняти пропозицію, вона знайшла потрібним зразу ж обмежити свої кондиції.

— Звичайно, ви самі розумієте, що при всій щирості моїх побажань недавній інцидент не дозволяє мені цілком звіритися на ваше слово. Щоб забезпечити себе, я мушу дещо обмежити вашу свободу на перший час. Але, звісно, тільки на перший час. Скажімо, ваш “кишеньковий радіотелеграф” я на деякий час реквізую. Ваші майстерні цей час не працюватимуть. Потім я ізолюю вас в одній кімнаті вашого палацу, і ви дозволите мені відвідувати ваші лекції з револьвером у руках… Але все це тільки на перший час. Поки ви не переконаєтеся в щирості моїх замірів, а я — в щирості вашої згоди… Ну, пане доктор? Згода?

Після довгої паузи Гальванеску, нарешті, заговорив:

— Я не можу зрозуміти одного: мотивів такого впертого бажання. Даруйте мені, але я не вірю, що причиною тому тільки ваше захоплення з мого наукового винаходу й бажання його осягти. Ви маєте ще якісь міркування, і, не знавши їх, я не знаю, що краще для мене — зразу вмерти від вашої кулі чи наперед продати вам мою таємницю, а потім…

— Хочете на повну щирість? — перебила його Сахно.

— Так!

— Гаразд. Ви, пане доктор, спотворили моїх друзів — людей, що рискували своїм життям для мого порятунку. Ви обернули Чіпаріу й йонеску на механічних потвор. Мій обов’язок зробити все, щоб віддячити цим… людям. Словом, я мушу добитися від вас, щоб ви повернули їм нормальне життя. Це викуп за ваше власне життя. Я певна, що це можливо і ви знаєте способи відживлення ваших… потвор. Коли ж це неможливо, ми повинні винайти це.

Гальванеску блідо всміхнувся.

— Оце й усе! Значить, сама ідея винаходу вас не цікавить?

Сахно збентежилась, але за мить вона опанувала себе.

— Навчивши мене, як відживити моїх товаришів, ви відкриєте мені й цілий винахід. Так чи так, я осягну його. Оце й усе… Ну? Згода?

- І ви заберетесь геть з мого маєтку? Ви дасте мені спокій?

— Так.

— Гм. Якби я був якийсь авантюрник, не було б нічого легшого, як прийняти ваші кондиції, а потім обдурити вас. Але…

— Але?

— …Але я не певний того, що зможу вернути до життя ваших приятелів.

— Ви не робили спроб відживлення?

— Робив. Результати не щоразу були позитивні. Це залежить не так від мене, як од препарованих суб’єктів і… просто від щасливого випадку…

— Саме?

— Мозок, серце і цілий організм зберігаються в інфузійному середовищі бездоганно і здатні цілком відродитися після повороту крові в судини. Але кров…

— Кров?

— Кров не завжди вдається зберегти. Вона хутко псується. Я її викидаю.

— Значить? — Сахно відчула, як ноги й руки холонуть їй з перестраху. — Значить?

— Це ще нічого не значить. Лишається точна формула крові. Треба знайти індивіда з точнісінько таким складом крові — вважайте, я підкреслюю — точнісінько таким складом крові, бо в даному разі, коли з організму виточено абсолютно всю кров, групового добору, як це робиться при переливанні крові, зовсім не досить. Груповий добір далеко не досконалий. Коли в організмі є бодай трохи рідної крові, доливання її за методом групового добору задовольняє, незначні відбіги від повної тотожності хутко зникають. Одногрупні дози, може, й не цілком тотожної крові, легко асимілюються і дають динамічний моноліт. Зовсім інша справа, коли в організмі не лишається й краплі рідної крові. Відживлення організму можливе тоді тільки з умовою цілковитої індивідуальної, а не групової тотожності крові. Тільки з такою умовою клітинам повертаються їхні моторні й животворчі функції, організм відроджується… Але… ви мусите добре знати, як важко знайти подібну індивідуальну тотожність крові, адже навіть сама по собі кров кожного організму не є щось постійне — під впливом тих чи інших причин вона може щохвилини мінятися. Проте…

— Проте?

— Проте… — Гальванеску всміхнувся ще блідіше, — перешукавши пів земної кулі або хоч третину її, можна натрапити й на абсолютну точність. У такому разі позичаєте літр “на розплід”., і коли рідна кров відживить рідні клітини, цілком досить надалі крові групового добору донора.

Сахно рвучко підбігла до Гальванеску.

— Ваші спроби були вдалі, докторе?

— Поміж моїх спроб були й вдалі…