Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

422
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:
відбитки та сліди анічогісінько не говорили. — Тут лежала людина! — вів далі Орлов. — Ось ці борозенки на м'якому грунті — сліди від так званої нюлги. Нею користуються замість підводи, головним чином, місцеві племена. А ось на нюлгу щось навантажили — борозенки стали глибшими. Я вже догадуюся, що тут сталося. Ми підемо по цьому сліду — це єдина можливість довідатись про долю Івана Хомича.

— Ви гадаєте, що ці борозенки приведуть нас до нього?

— Будемо сподіватись.

Вони йшли швидко, Орлов не зводив очей зі сліду. Тим часом собаки кинулися до невеличкого видолинка й люто загавкали. Вони зачули ще нічні сліди ведмедя, і мисливцям ледве вдалося підкликати лайок до себе.

Нарешті Орлов з товаришами дісталися до тунгуського стійбища. Кілька тунгуських мисливців, серед яких був і Орджан, привітали їх, запросили до чуму Хатангіиа і докладно розповіли про все, що трапилось.

— А золото? — спитав Орлов.

Про золото тунгуси не знали нічого, і Орлов їм вірив.

— Тунгуси правдиві, це я знаю, — сказав він своїм товаришам. — З Хатангіном ми знайомі. Зустрічалися кілька разів узимку на ловах, і відтоді ми з ним добрі друзі.

— Свята правда, — підтвердив тунгус, — якби всі російські мисливці були такі, як ти, нам добре жилося б. Але великі та малі начальники батечка-царя не дають нам жити. Не дають! А купці! Вони погано платять нам за шкури, менше, ніж росіянам. За кожного соболя наш мисливець добре-таки поторгується, перш ніж дістане половину того, що хоче. А де знайти заступництво?

— Так, твоя правда. Ти знаєш, мабуть, наше прислів'я, — промовив один із товаришів Орлова: — Бог високо, а цар далеко! Але не вічно так буде. Це їм так не минеться. Ні начальникам, ні купцям, ні навіть царю. Російський народ також бідує. Купці та начальники обдурюють його так само, як і вас.

— Дивні твої слова. І царя, кажеш, не буде?

— Не буде, от побачиш. А після цього настане краще життя для всіх. Але про це багато не говори. Ти ж знаєш, які в начальників закони.

— Знаю, добре знаю, — підтвердив Хатангін, а Орджан на це тільки рукою махнув.

— Де зараз наша людина? — спитав Орлов.

— Ходімо, він лежить у чумі шамана, — покликав їх тунгус.

Шаман стояв біля ліжка хворого й щось бурмотів. Майюл сиділа навколішках перед табуреткою й цідила до невеличкої дерев'яної посудини оленяче молоко — єдину їжу, котру шаман дозволив давати своєму пацієнтові.

Коли Орлов і його товариші з'явилися на порозі чуму, Шолеут кивнув їм, щоб заходили, проте обряду не припинив.

— Що це шаман робить? — спитав у Орджана один із революціонерів.

— Він розмовляє з Торином, не заважайте йому. Хатангін усміхнувся й пояснив, що Торин — бог тайги, якому поклоняються евенки.

Важко сказати, де в них кінчається віра і починається марновірство. Хатангін, між іншим, був скептиком, і всі його переконання зводилися до того, що людина передусім повинна вірити сама собі. Він вважав, що смисл життя — в боротьбі з неосяжною тайгою.

Трохи згодом Феклістов ворухнувся і, побачивши своїх друзів, спробував посміхнутися. Всі обступили його й почали розпитувати, як він почуває себе, що в нього болить, чого б він хотів і чим вони можуть йому допомогти.

— Застрельте тих барсів… — тихо промовив Феклістов.

— Він марить, — сказав один із друзів.

Орлов нахилився до пораненого й спитав:

— Барси… вони на вас напали?

Феклістов ствердно кивнув головою.

— А золото, чиє то було золото? — розпитував далі мисливець.

Феклістов із зусиллям показав на себе й прошепотів.

— Знайшов…

Після цього він заплющив очі, його знову охопила слабість.

Друзі Феклістова не могли отямитись від подиву.

Які пригоди пережив Іван Хомич за один-єдиний день та ніч! Товариші радились, як допомогти йому. Оскільки про те, щоб перевезти потерпілого, не можна було навіть думати, друзі вирішили якнайшвидше повідомити про нещастя фельдшера Боброва й попросити його приїхати до тунгусів.

Майюл знову сіла біля ліжка, тримаючи в руці посудину з молоком.

— Адже ти не збираєшся його будити, правда ж, дівчино? — спитав Орлов.

Дівчина глянула на мисливця великими мигдалевидними очима й відповіла ствердно з такою щирістю, немовби їй нічого більше й не треба було, аби тільки дозволили доглядати за хворим.

— О, така санітарка, їй-богу, дорожча за золото, — посміхаючись промовив Орлов. — Принаймні з цього боку наш хворий у надійних руках. Про все інше подбає Бобров. Вище голову, друзі. Оскільки я знаю, в Іванушки залізне здоров'я. Якщо він здихався цинги найшвидше серед вас, то й з цього, будемо сподіватися, якось видряпається.

Друзі розпрощалися з тунгуськими мисливцями й шаманом, попросивши Шолеута, щоб він піклувався про Феклістова якнайкраще, пообіцяли йому чималу винагороду й подалися назад.

Вони поспішали до місця, на якому барси напали на Івана Хомича. Хоч, на думку досвідченого в мисливських справах Орлова, не могло бути такого, що барси там затримались, проте обережність не заважала. Мисливці тримали собак на ремені й відпустили їх тільки поблизу байраку. З рушницями напоготові друзі просувалися на невеличкій відстані один від одного й з нетерпінням чекали, поки озвуться лайки. Здавалося, що й уся тайга, затамувавши подих, напружено чекає. Нарешті пролунав несамовитий гавкіт собак.

Орлов застережливо підніс руку, щоб його товариші зупинились, але одразу ж опустив її. Гавкіт стих. Собаки зачули старі сліди барсів і пішли по них, проте на галявині сліди раптом зникли. Та це й не дивно, — під впливом сонця й вітру запах їх уже встиг розвіятись.

Отже, лови не відбулися.

Барси, занепокоєні сутичкою з Феклістовим, очевидно, швидко переселилися з своїми малюками на інше місце. Шукати хижаків тут було недоцільно. У тайзі є такі сховища, що на розшуки цих барсів треба було б витратити багато часу й терпіння. А тим часом друзі поспішали.

1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"