Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Дракула 📚 - Українською

Читати книгу - "Дракула"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дракула" автора Брем Стокер. Жанр книги: 💛 Фентезі / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35
Перейти на сторінку:
гримаса смертельного жаху.

«Рятуйте! Допоможіть!» – вигукнув він, а потім замовк і поглянув на ковдру з туману, що вкрила все навкруги. Його жах перетворився на відчай, і несподівано впевненим голосом помічник сказав: «Краще б вам теж туди сходити, капітане, а то буде надто пізно. Він – там. Тепер я знаю таємницю. І мене врятує від Нього море; це – єдине, що мені лишилося». Не встиг я рота відкрити чи підбігти до нього ближче і вхопити його, як старпом скочив на фальшборт й умисно кинувся в море. Гадаю, тепер я теж знаю таємницю. Саме цей божевільний по одному поскидав у море всіх членів команди, а тепер і сам приєднався до них. Допоможи мені, Господи! Як я поясню всі ці страхіття, коли дістануся до порту? А коли я дістануся до порту? І чи дістануся я до нього взагалі?



4 серпня. І досі туман; його не в змозі пронизати промені сонця, яке нещодавно зійшло. Як бувалий моряк, я знаю зі свого досвіду, що сонце уже зійшло. Я не насмілився спуститися в трюм, не насмілився полишити штурвал; тож за ним я і простояв усю ніч, крізь морок якої я узрів, як на палубі з’явилося Воно, тобто Він! Нехай простить мене Господь, але правильно зробив старпом, що вистрибнув із судна. Краще вже гідно померти як справжній мужчина; ніхто не дорікне морякові, який загинув у морській пучині. Але ж я – капітан, і мені не дозволенно покидати корабель. Та я стану на заваді цьому жахливому чудовиську – коли мої сили почнуть покидати мене, я прив’яжу свої руки до штурвала, а до рук прикріплю те, до чого Він, тобто Воно, не посміє доторкнутися; і у такий спосіб я врятую свою душу і свою честь як капітана – що б там не сталося! Я починаю слабшати, і вже насувається ніч. Якщо Він знову загляне мені в обличчя, то в мене може не лишитися часу для дій… Якщо судно зазнає катастрофи, то може статися, що цю пляшку хтось знайде, а хто знайде – той зрозуміє. Якщо ж ні… то нехай усі знають, що я до кінця виконав свій обов’язок. Всемогутній Боже, Пресвята Діво і всі святі! Допоможіть нетямущому бідоласі лишитися гідним виявленої йому довіри…»

Зрозуміло, що однозначний вирок тут винести не можна. Якихось додаткових свідчень немає; тепер уже ніхто і ніколи не зможе сказати, чи є всі ці вбивства справою рук капітана, чи ні. Майже вся місцева публіка вважає капітана справжнім героєм, гідним пишних привселюдних похорон. Вже вирішено, що тіло його повезуть спочатку в супроводі кортежу суден річкою Еск, потім – назад до пірса Тейт Хілл, а далі понесуть сходинками старовинного абатства, бо загиблого мають поховати на цвинтарі над урвищем. Власники понад сотні суден вже дали свою офіційну згоду взяти участь у панахиді.

Великий собака наче у воду впав, з приводу чого лунає багато ремствувань, бо, гадаю, за нинішньої суспільної думки ним би радо стала опікуватися місцева громада. Завтра відбудеться поховання, яке стане завершенням іще однієї «трагічної таємниці моря».

Щоденник Міни Мюррей

8 серпня. Усю ніч Люсі ніяк не могла вгамуватися, і я також ніяк не могла заснути. Буря була страхітливою; вона несамовито гула в комині, і її гучне завивання наганяло на мене жах. Кожен різкий порив вітру скидався на далекий гарматний постріл. Дивно, але Люсі жодного разу не прокинулася, зате двічі вставала і вдягалася. На щастя, я щоразу встигала вчасно прокинутися і примудрялася, не будячи, роздягнути її і знову вкласти спати. Цей сомнамбулізм – вкрай дивна річ, бо якщо на Люсі вчинити якийсь фізичний вплив, то її зосередженість, якщо така має місце, зникає, і вона, не ремствуючи, повторює все те, до чого призвичаїлася у своєму повсякденному житті.

Рано-вранці ми обидві встали і подалися до гавані, щоб подивитися, чи не трапилося щось цікавого уночі. Людей там було дуже мало, і хоча яскраво сяяло сонце, а повітря було свіжим і чистим, величезні зловісні хвилі й досі пробивалися до гавані через вузький прохід, наче якийсь нахаба, що безцеремонно проштовхується крізь натовп. Самі хвилі, попри яскраве сонячне світло, виглядали темними і похмурими – мабуть тому, що пінисті чуприни на їхніх вершечках були білими як сніг. Мимоволі я відчула задоволення від того, що минулої ночі Джонатан був не на морі, а на суходолі. Стоп – а де ж він насправді!? Де він і що з ним? Я починаю страшенно за нього непокоїтися. От якби я знала, що мені робити, і якби я була в змозі зробити хоч щось!



10 серпня. Сьогоднішні похорони бідолахи-капітана були дуже зворушливими. Здавалося, в них брали участь усі кораблі тутешньої гавані, а їхні капітани несли труну від пірса Тейт Хілл аж до цвинтаря. Зі мною була Люсі, ми прийшли заздалегідь на наше звичне місце, а тим часом кортеж суден піднявся річкою до віадука, а потім повернувся назад. Нам усе було чудово видно, і ми мали змогу майже весь час спостерігати за процесією. Нещасного поховали досить близько від нас, тож у потрібний момент ми залізли на лаву і все бачили. Бідолашна Люсі була чимось дуже розстроєна. Вона увесь час шарпалася і взагалі поводилася дуже неспокійно. Я не можу не дійти висновку, що сомнамбулізм починає позначатися на її здоров’ї й поведінці. Одне мене дивує: вона ніяк не хоче розказати мені про причину своєї нервозності, а якщо така й існує, то все одно вона була б неспроможна її пояснити. Мабуть, однією з підстав для такої тривожної поведінки моєї приятельки стало те, що сьогодні вранці на нашій лаві було знайдено мертвим бідолашного містера Свейлза зі зламаною шиєю. Можливо, він, як сказав лікар, впав навзнак із лавки, чогось дуже перелякавшись, бо на його обличчі застиг такий вираз смертельного жаху, що ті, хто його знайшов, перелякалися не менше, ніж померлий. Бідолашний дідусь! Мабуть, перед його згасаючими очима з’явилася сама Смерть власною персоною! Люсі – така добра і така чутлива, що гостріше за інших людей відчуває різні емоційні впливи. От і зараз вона вкрай засмутилася через, здавалося б, дрібницю, на яку я не звернула особливої уваги, хоча сама дуже люблю тварин. Один чоловік, який часто приходить сюди виглядати кораблі, узяв із собою і свого собаку, що всюди супроводжує свого хазяїна. Вони обидва завжди поводилися спокійно, і я ніколи не бачила, щоб цей чоловік сердився або щоб

1 ... 34 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дракула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дракула"