Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Дафна задумливо глянула на матір. Та говорила цілком серйозно та явно була засмучена.

— Мамо, — повторила Дафна, сама дивуючись своєму терпінню, — не думаю, що Гастінгс із тих людей, хоч і став нещодавно герцогом, хто очікує, що через його присутність на обіді ми всі встанемо на голову.

— Можливо, він не очікує саме цього, дочко моя, але у кожному суспільстві є свої правила, традиції. І відверто кажучи, я не розумію твого спокою та повної відсутності інтересу.

— Нічого подібного мені дуже цікаво.

— Але ти зовсім не нервуєшся. У подібних випадках необхідно хоч трохи нервувати. Так роблять всі! Адже він збирається одружитися з тобою.

Дафна почула стогін. Його вирвала вона сама.

— Мамо, він нічого не говорив про це!

— Він і не винен. А навіщо, скажи, він танцював із тобою минулого вечора? З тобою й більше ні з ким. Ах, так, ще удостоїв цієї честі Пенелопу Фезерінгтон. Але вона не береться до уваги. Він зробив це з жалю до дівчини.

— Мені подобається Пенелопа, мамо.

— Мені теж. І я чекаю не дочекаюся того дня, коли її мати нарешті зрозуміє, що дівчині такої комплекції зовсім не підходить помаранчевий атлас. Це жахливо!

— А що б підійшло? — поцікавилася Дафна.

— Не знаю! Не чіпляйся, будь ласка, з безглуздими питаннями, коли я й так не знаходжу собі місця від хвилювання!

Дафна безнадійно похитала головою:

— Краще я піду і розшукаю Елоїзу.

— Так, це буде до речі. І прослідкуй, будь ласка, щоб Грегорі не вимазався до того, як сяде за стіл. Перевір його вуха, чуєш! Він погано миє їх… А щодо Гіацинти, просто не знаю… Боже, що нам з нею робити? Гастінгс не очікує побачити за столом десятирічну дитину.

— Чекає, мамо. Ентоні казав йому, що ми обідаємо всією сім'єю.

— Але багато сімей не садять за загальний стіл наймолодших.

— Отже, ми серед тих небагатьох, мамо, хто це робить. — Дафна зважилася нарешті на глибоке демонстративне зітхання. — Я сама говорила з герцогом, і він усе зрозумів. Навіть сказав, що сподівається на задоволення пообідати в нормальній сімейній обстановці. Адже він не має сім'ї і, кажуть, не мав.

— Бідолаха!.. Допоможи нам Бог!

Обличчя матері не втратило схвильованого виразу. Навіть пішло плямами.

— Знаю, про що ти подумала, — лагідно сказала Дафна, не перестаючи вражати своє довготерпіння. — І ручаюся, що сьогодні Грегорі не підкладе шматок картоплі у сметані на стілець Франчески. Він уже подорослішав.

— Але він зробив це лише минулого тижня!

— З того часу він і став дорослішим, — не дуже впевнено припустила Дафна.

Погляд матері ясно казав, що вона абсолютно не вірить у це твердження.

— Добре, — сказала Дафна, згадавши приклад старшого брата, — тоді я просто пообіцяю, що вб'ю його, якщо він поводитиметься погано.

— Загроза смерті не налякає, він, на щастя, ще не знає, що це таке, — філософськи зауважила мати. — Краще сказати, що я продам його коня.

— Він ніколи цьому не повірить, мамо, знаючи твоє добре серце.

Леді Бріджертон розвела руками:

— Виходить, ми взагалі безпорадні перед ним.

— Боюся, що так.

— Діти — суцільний занепокоєння, — підсумувала Вайолет.

Дафна посміхнулася. Вона добре знала, як її мати любить це занепокоєння.

Леді Бріджертон відкашлялася, перш ніж вимовити надзвичайно значну, на її думку, фразу:

— Гадаю, дочко моя, що Гастінгс був би для тебе чудовою партією.

— Тільки гадаєш, мамо? Я впевнена, що взагалі будь-який герцог чудова партія, навіть якщо у нього дві голови і він бризкає слиною під час розмови. З обох ротів.

Мати не могла не посміхнутися.

— Ох, і язичок у тебе, люба! Але повинна чесно сказати, що зовсім не маю наміру видати тебе за будь-кого. І якщо я знайомила тебе з багатьма чоловіками, то для того, щоб поповнити число твоїх шанувальників. Моя заповітна мрія, — Вайолет зітхнула, — бачити тебе в шлюбі такою ж щасливою, якою була я з вашим батьком.

З цими словами вона пішла, залишивши Дафну наодинці зі своїми думками.

А думала Дафна ось про що: складений Гастінгсом і схвалений нею план не такий вже й хороший, якщо розглядати його серйозно. І насамперед постраждає від нього її мати — коли зрозуміє врешті-решт, що вони лише грали в кохання та у майбутній шлюб. Саймон благородно запропонував Дафні виконати наприкінці роль зачинниці їхнього розриву, а собі залишав амплуа відкинутого нареченого, проте їй починало здаватися, що, мабуть, краще було б навпаки — щоб вона, хоч як це сумно і навіть ганебно, виявилася жертвою його легковажності та обману. Тоді принаймні мати не зможе обрушитися на неї зі сльозами та докорами, їй залишиться тільки шкодувати нещасну дочку і журитися, як та могла прогаяти такий шанс.

І цього разу, подумала з усмішкою Дафна, мати мала б рацію.

Саймон ніколи ще не приймав їжу в такій обстановці, серед такої кількості дорослих та дітей, які належали до однієї сім'ї. І дуже дружній та галасливій сім'ї. Доброзичливу атмосферу не змогла порушити навіть горошина, що перелетіла майже над головою леді Бріджертон з одного краю столу на інший і націлена шалуном Грегорі в його молодшу сестру. Кидок був неточним: Гіацинта не зрозуміла, що на неї скоєно замах. Дафна вчасно прикрила серветкою рота, щоб голосно не розсміятися, а винуватець всього цього вміло зобразив на обличчі ангельську невинність і повну непричетність до польоту зернятка із сімейства бобових.

Саймон мало говорив під час обіду, воліючи слухати інших і іноді відповідати на звернені до нього питання. Їх ставили всі присутні, за винятком двох, що сиділи, на його полегшення, з іншого боку. Втім, і звідти вони примудрялися кидати на нього — ні, не горошини, — але несхвальні погляди. Це були Ентоні та його брат Бенедикт.

Найбезпосередніша з присутніх, десятирічна Гіацинта, довго випробувало дивилася на Саймона і нарешті запитала навпростець:

— Ви завжди так мало розмовляєте?

Місіс Бріджертон мало