Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— Наш гість, — сказала вона, — просто набагато ввічливіший за деяких з нас, хто ні на хвилину не закриває рота і перебиває один одного. Начебто боїться, що більше йому ніколи не доведеться ворушити язиком.

Грегорі зрозумів ці слова буквально і тут же, висунувши язика, почав ворушити їм, але місіс Бріджертон суворо порадила йому використати цей орган для того, щоб доїсти швидше те, що в нього на тарілці.

Згадавши чутне десь, що діти люблять (або повинні) брати приклад з дорослих, Саймон швидко спорожнив свою тарілку і, виразно глянувши на Грегорі, попросив добавки, чим заслужив вдячний погляд господині, яка не забула нарікати на хлопчика.

— Бачиш, — сказала вона, — як розправився герцог із горошком і побажав ще?

Подвійний натиск подіяв: Грегорі сховав язик і поквапився доїсти те, що мав.

— Ентоні, - запитала одна з дівчаток (Саймон не був твердо впевнений, хто вона — Гіацинта або Франческа), — чому ти такий злий сьогодні?

— Зовсім не злий, — огризнувся він. — Не вигадуй.

Саймон подумки подякував дівчинці: йому було нудно і незатишно від виразу обличчя Ентоні, і він починав шкодувати, що прийшов сьогодні і що взагалі затіяв весь цей спектакль, який спочатку здавався смішною і, загалом, досить безневинною грою.

— Ні, злий, — наполягала на своєму Гіацинта (або Франческа, а може взагалі Елоїза), звертаючись знову до Ентоні.

— Добре, — відповів він. — Не заперечу. Ти права. Я сьогодні злий.

— А на кого? — спитала одна із трьох сестер.

— На весь світ!

— На білий чи на вищий? — поцікавилася Дафна, і Саймон не вперше оцінив її дотепність.

Ентоні не відповів, і паузою скористалася місіс Бріджертон, промовивши з чарівною усмішкою:

— Маю вам сказати, що сьогоднішній вечір — один із найприємніших для мене цього року. — Вона глянула на Грегорі. — Навіть те, що деякі дозволяли собі кидатися горошинами, не могло його зіпсувати.

— Хіба ти бачила? — пробурмотів хлопець. — Я думав…

— Дорогі діти, — урочисто промовила мати, — коли ви нарешті зрозумієте, що я бачу і знаю все, що відбувається у нашій сім'ї? — Оскільки відповіді не було, вона відразу ж переключила свою увагу на Саймона і запитала:

— Ви не зайняті завтра, ваша світлість?

Здивований зненацьким запитанням, той відповів, злегка заїкаючись:

— Н-ні, по-моєму.

— Прекрасно! Тоді ви повинні приєднатися до нас.

— П-приєднатися? — перепитав він.

— Звісно. Ми всі їдемо завтра на прогулянку до Грінвіча.

— У Грінвіч? — луною озвався він.

Дафна з цікавістю спостерігала його замішання.

— Ми давно збиралися прогулятися туди, — терпляче почала роз'ясняти леді Бріджертон. — Візьмемо човен, влаштуємо пікнік на березі Темзи. Це буде чудово, чи не так? Ви ж поїдете з нами?

Дафна вважала за необхідне втрутитися.

— Мамо, — сказала вона, — у герцога, напевно, безліч справ.

Леді Бріджертон зміряла доньку крижаним поглядом.

— Що ти кажеш, Дафно? Герцог щойно сказав мені, що він завтра вільний. — Вона знову обернулася до Саймона. — І ми обов'язково відвідаємо королівську обсерваторію, тож це буде не просто розважальна прогулянка. Обсерваторія закрита для публіки, але мій покійний чоловік був одним із її піклувальників, і я впевнена, що нас туди пустять.

Саймон упіймав погляд Дафни. Вона відповіла йому легким потиском плечей.

Звернувшись до Вайолет, він сказав:

— Для мене буде честю приєднатися до вас, леді Бріджертон.

Вона променисто посміхнулася і поплескала його по руці.

— Як мило з вашого боку, герцогу.

Розділ 8

До вух вашого автора дійшли відомості, що все сімейство Бріджертон (плюс деякий герцог) вирушило минулої суботи на прогулянку до Грінвіча.

Вашому автору стало також відомо, що згаданий герцог разом з одним із членів сім'ї Бріджертон повернулися до Лондона мокрі, як цуцики.

«Світська хроніка леді Віслдаун», 3 травня 1813 року

— Якщо ви не перестанете вибачатися переді мною, — сказав Саймон, підпираючи рукою голову, — я змушений вас прикінчити.

Дафна подивилася на нього з роздратуванням: їй не завжди подобався стиль його жартів. Вони сиділи на палубі невеликої яхти, зафрахтованої її матір'ю для поїздки всього сімейства по Темзі у бік Грінвіча і назад.

— Якщо вас так дратує звичайна ввічливість, — сказала Дафна, — я можу замовкнути. Звичайно, я не несу відповідальності за свою матір та за її маніпуляцію вами. Але ж метою того, що ми задумали, було, зокрема, позбавити Вас настирливості матерів, а я не можу не помітити, що моя мила матінка замінила їх усіх.

Саймон відмахнувся від її слів і зручніше влаштувався на лаві.

— Все це, мабуть, було б нестерпно — я говорю про ваших братів і про поважну матінку, — якби не було так кумедно. Як хороший водевіль.

Дафна не могла приховати деякої образи:

— Ах, як ви до цього ставитеся? Мої рідні для вас комедійні актори!

— Подекуди. А ми для них. Хіба не так?.. Що ж до плавання річкою, я роблю його із задоволенням після багатоденних подорожей морями. Тут принаймні видно береги, і такі мальовничі. В обсерваторії побувати також цікаво. Ви знаєте що-небудь про меридіани і паралелі, не кажучи вже про довготу і широту?

Вона похитала головою:

— Майже нічого. Навіть не маю уявлення, яким чином один із меридіанів опинився тут, у Грінвічі.

Саймон поблажливо посміхнувся:

— Допоможу вам розібратися. Для плавання по морях необхідно визначати місце, де знаходиться корабель у цю хвилину, а також його напрямок. У цьому допомагають географічні координати — широта та довгота. Відлік починається від меридіану. У минулому столітті астрономи вирішили, що початковим меридіаном буде Грінвічський.

Дафна з безнадійним виглядом похитала головою.

— З усього сказаного вами я зрозуміла одне: Лондон став у якомусь сенсі центром світу. Невже інші країни погодились із цим? Наприклад, Франція? Чи Папа Римський? Через це не було війни?

Саймон засміявся:

— Ну, війни виникають і з дрібниці. Але через