Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— Мені стало зрозуміло, що Ви — великий знавець морської справи.

— Просто я чимало плавав, а крім того, любив математику та взагальному точні науки.

— У нашій дитячій мене їм не навчали. Боюся, моя освіта обмежувалася тим, що знала гувернантка. Тому з цифрами я досі не в злагоді. Навіть мама знає більше — мабуть, її гувернантка була трохи освіченіша, ніж моя.

— Я й не сподівався, що ви опанували точні науки, — запевнив Він. — Але чим же Ви більше захоплювалися?

- Історією та літературою. Нас, жінок, не навчають в університетах, як ви знаєте, але, на щастя, у нашому домі дуже багато книг, тож я читала та досі багато читаю.

Саймон відкинувся на сидіння, пригубив з келиха лимонад.

— Можу зізнатися, — сказав він, — що ніколи не захоплювався історією.

— Чому? Це ж так цікаво!

Справді, чому? Він на хвилину замислився. Невже тому, що історія в якомусь сенсі пов'язана і з родом Гастінгсів, а він мало не з дитинства дав собі клятву не цікавитися тим, що було так важливо для його батька?

Але, відповідаючи Дафні, він, зрозуміло, не згадав про це. У їхніх стосунках ще не настав час для одкровень і, швидше за все, не настане.

Якийсь час вони пливли в мовчанні, свіжий річковий вітер обдував їхні обличчя, ворушив волосся. Потім Дафна сказала з усмішкою:

— Ви можете гніватися, але в мене не йде з голови сцена, коли моя мати взяла вас за горло і змусила поїхати.

— Якщо говорити про моє горло, — відповів він, — це, мабуть, більше відноситься до Ентоні… — І, помітивши, що у Дафни широко розплющилися очі і вона готова почати розпитування, швидко змінив тему:

— Що ж до прогулянки, я вже втомився повторювати, що ніколи б не взяв у ній участі, якби не бажав цього.

Початок фрази звучав не дуже ввічливо, і Дафна готова була образитися, але закінчення трохи примирило її зі співрозмовником. Проте вона відвернулась від нього і стала з ще більшою увагою вдивлятися в берег, що повільно віддалявся від них.

Звичайно, цього герцога не назвеш надміру люб'язним і ввічливим, але навіть невластива його віку дратівливість чимось подобалася їй. Може, тому, що говорив він щиро.

— Чого ви посміхаєтеся? — Почула вона його голос. — Щось побачили?

— Нічого.

— Тоді чого усміхаєтеся? — повторив він. Чому його так чіпає її посмішка? Хай відчепиться. Але він не відстав, а повторив питання, та ще й глузливим тоном:

— Якщо не посміхаєтеся, то приготувалися чхнути чи позіхнути. Я не правий?

— Ні, - відповіла вона здавленим від сміху голосом. — Просто милуюсь природою.

Він закинув голову, підставивши обличчя неяскравому сонцю.

— Сподіваюся, що компанія теж викликає у вас приємні емоції, Дафно?

Не повертаючись до нього, вона промовила:

— Ви маєте на увазі всю компанію чи когось окремо?

— Якщо хочете дізнатися про моє ставлення до вашого войовничого брата, — холодним тоном сказав він, — його поведінка мене розважає.

Будь-яка подоба посмішки зникла з її обличчя.

— Звучить не дуже добросердечно з вашого боку, — сказала вона.

— Я ніколи не запевняв Вас у своєму добросерді. Та й Ентоні теж їм не відрізняється… Ось подивіться… — Саймон поглянув у його бік, і той відповів тим самим. — Бачите, скільки злості на обличчі. Він готовий мене вбити.

— Я думала, що ви були друзями.

— Скажу більше, міс Бріджертон, — ми й досі друзі. У всякому разі, я так гадаю. Просто один з нас поводиться безглуздо, а іншому залишається тільки миритися з цим і намагатися отримувати хоч якусь насолоду. Бо нічого іншого він вигадати не може.

— Ох, чоловіки таки не надто розумні.

— Як правило, так.

Вона посміхнулася, потім знову стала серйозною.

— Я завжди вважала, — сказала вона, — що одна з головних заповідей чоловічої прихильності — не намагатися залучити сестру друга. І дружину свого ближнього.

— Господи, але в мене й у думках такого немає! Я тільки вдаю, що хочу цього. Відповідно до нашого плану. Хіба не так?

Дафна задумливо кивнула, не зводячи очей з Ентоні.

— Але це зачіпає його до глибини душі, хоч він знає всю правду.

Саймон змовницько усміхнувся їй:

— Про це я й говорю. І це досить цікаво.

— Не знаходжу нічого цікавого! Такі речі можуть погано закінчитися.

— Що ж, коли виловите в Темзі мій холодний труп…

Дафна здригнулася:

— Перестаньте!

В цей час з'явилася леді Бріджертон.

— Діти! — Вигукнула вона. — Ох, вибачте, ваша світлість… Я мимоволі зарахувала до моїх дітей… Капітан просив попередити, що ми підпливаємо. Не забудьте нічого з речей!

Ймовірно, подумалося в цю мить Саймону, мати таку матір все ж таки набагато краще, ніж не мати жодної.

Він підвівся, подав руку Дафне, яка з вдячністю прийняла його допомогу, бо не дуже твердо трималася на палубі.

— Я не маю звички до водних подорожей, — сказала вона. — Я ще не такий морський вовк, як Ви.

— Уявляю, що буде на кораблі з Вами.

— Але я швидко навчаюсь!

— Сподіваюся, не лише поганому?

Вона вирвалася від нього і ледве втрималась на ногах.

— Не треба тікати від учителя, — сказав він.

Вона повернула до нього розчервоніле обличчя. Волосся її було розтріпане від вітру, вона здалася йому такою гарною в цю хвилину, що він забув про все, в тому числі і про те, що сказано в заповідях чоловічої дружби щодо ставлення до сестер.

Її чуттєві губи відкрилися в посмішці, сонячне проміння золотило волосся. Тут, на водній гладі, далеко від задушливих бальних залів, вона виглядала набагато природніше, привабливіше, та й взагалі якось інакше. Хотілося дивитись і дивитись на неї