Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

по-ідіотськи посміхатися

Якби не легка метушня, що передує швартовці, він би, мабуть, не витримав і, порушивши всі клятви, які давав самому собі, і всі правила пристойності, поцілував би ці напіввідкриті губи. Власне, він навіть намірився це зробити, не віддаючи собі повного звіту у своїх діях, і нахилився до неї… але яхту хитнуло, мало не втратив рівноваги і змушений був відмовитися від свого наміру.

Незрозуміло, що міг побачити або про що здогадатись Ентоні, який опинився, як навмисне, поблизу, але тільки він безцеремонно схопив Дафну за руку і промовив із прихованою загрозою:

— Вважаю за краще сам на правах старшого брата допомогти тобі опинитися на твердій землі.

Саймону нічого не залишалося, як нахилом голови висловити згоду з вимогою Ентоні і зійти позаду всієї родини на порослий травою берег, подумки лаючи себе за втрату контролю над собою, що, як він вважав, бувало з ним не часто, проте не мало бути ніколи.

Вони повільно підіймалися на пагорб, на вершині якого стояла обсерваторія — велика будівля з яскраво-червоної цегли, увінчана кількома баштами з куполами сірого кольору. Центр усього світу, як визначила Дафна. Сколесивши у своїх подорожах майже половину цього світу, Саймон з особливою гостротою відчув зараз це.

Леді Бріджертон зупинилася на вершині пагорба:

— Все на місці? Скільки нас? Раз, два, три… десять. Уся сім'я у зборі!

Саймон відчув деяку незручність від того, що його зарахували до сім'ї, але заперечення з його боку виглядали б надто безглуздо.

— Зараз матінка побудує нас у шеренгу по одному і накаже розрахуватися, — пробурчав Колін і весело підморгнув Саймонові. — А потім велить розібратися по зростанню. Тільки з цим будуть деякі труднощі, тому що всі ми, крім Ентоні і, мабуть, Бенедикта, ще ростемо і то випереджаємо, то відстаємо один від одного.

Саймон відповів йому усмішкою.

— Не знаю, де мені буде місце, — сказав він.

— Десь поруч з Ентоні, гадаю.

— Боже борони! Я починаю його побоюватися!

«Знову я сказав зовсім не те, що хотів і що слід було б», — дорікнув собі Саймон, упіймавши здивований погляд Коліна.

— Ентоні! — крикнула леді Бріджертон. — Де ти?

Справді, у цій величезній родині не так легко одразу знайти кого хочеш, але свого старшого вона розрізнила за незадоволеним бурчанням, яке той видав.

- Іди сюди, Ентоні. Тобі там нічого робити. Ходімо зі мною в обсерваторію.

З небажанням той відійшов від Дафни і приєднався до матері.

Колін знову підморгнув Саймонові:

— Матінка пустилася на всі тяжкі, га? Як Вам подобається? Після цього єдиний для вас вихід не засмучувати її, а піти та запропонувати руку допомоги Дафні.

Саймон не втримався і теж підморгнув юнакові.

— Ви недалеко пішли від Вашої матері, мій друже, — сказав він.

Колін розсміявся:

— Але я говорю прямо. На відміну від матінки.

— Це правда, — великодушно погодився його співрозмовник. — Навіть надто прямо.

У цей час до них наблизилася Дафна, ніби почувши, про що вони кажуть.

— Я залишилася без супроводу, — жалібно сказала вона.

— Жахливо! — Вигукнув Колін. — І Гіацинта теж. Якщо не заперечуєш, я візьму її на себе. Саме Гіацинту! З Елоїзою у мене загострилися стосунки з того часу, як їй виповнилося чотирнадцять. — Із цими словами він швидко відійшов від них.

Саймон запропонував руку Дафні, та поклала свою на його лікоть і спитала з усмішкою:

— Ми ще не остаточно Вас залякали?

— Вибачте… — відповів він, — я не зовсім зрозумів…

— Я говорю про нашу родину, — пояснила вона. — Воно й у закритому приміщенні досить стомлююча, але на свіжому повітрі особливо…

Їх мало не збив з ніг Грегорі, що мчав за Гіацинтою і щось кричав про те, що повинен помститися їй за все, що вона йому зробила.

— Це… це просто для мене нові, ще непізнані відчуття, — ледве уникнувши зіткнення з хлопцем, галантно зауважив Саймон.

— Як ви витончено відповіли, Ваша Світлість. Я захоплена.

— А я, своєю чергою, захоплений вашою іронією, міс Бріджертон. Однак ви забуваєте, що в мене немає досвіду перебування в сім'ї. Нема ні братів, ні сестер.

Щось у його тоні змусило її уважно подивитися на нього.

— Ні братів, ні сестер, — повторила вона з жартівливим зітханням. — Ви, певно, жили на небі.

Вона б, можливо, відчула, що жарт був недоречним, якби її увагу знову не відвернув все той же Грегорі, який продовжував ганятися за Гіацинтою.

Дафна спритно схопила його за рукав.

— Знову! Ледве не збив нас з ніг!

— Як вам удалося схопити його! — щиро захопився Саймон. — У вас чудова реакція. Ви були б чудовим дуелянтом.

— Зброя та взагальному бійки не моя амплуа, Ваша Світлість.

— Пусти мене, я не буду! — занив Грегорі і, відпущений на волю, кинувся за Гіацинтою, але та встигла знайти захист біля матері.

Саймон провів хлопчика поглядом і знову обернувся до Дафни.

— Ви не закінчили вашої думки, — сказав він. — Вам завадила атака Грегорі.

— Я… я не пам'ятаю. Про що ми розмовляли?

— Ваші слова, Дафно, про те, що на небесах немає ні братів, ні сестер, я зрозумів по-своєму.

— І правильно зробили, Саймоне. Абсолютно не заперечуючи думки про благодатну самотність — час від часу, звичайно, — я, правду кажучи, не уявляю життя поза сім'єю. Поза великою сім'єю, — додала вона задумливо. Саймон мовчав, і вона завершила фразу відвертими словами:

— Я й сама не можу уявити, що в мене буде лише одна дитина.

— Часом, — сказав Саймон, не дивлячись на неї, - це від нас не залежить.

Раптом її обличчя вкрилося рум'янцем.

— Заради Бога, вибачте! — скрикнула вона. — Я зовсім забула… Ентоні якось згадував, що ваша мати… що у Вас…

Він знизав плечима:

— Так, я не знав матері. Не міг знати. Тому не міг оплакувати її.

У його сіро-блакитних очах прозирала прихована печаль, і Дафна