Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

235 790
0
22.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" автора Борис Джонсон. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 102
Перейти на сторінку:
він висловився, «зажили довго й щасливо».

Клементині було 23 роки, і її походження було не зовсім певне — у тому сенсі, що її мати, леді Бланш Гозьє, дозволяла собі стільки позашлюбних амурів, що дівчина була не зовсім впевнена в особі власного батька. Клементина вже тричі була заручена, і, хоча чимало газет писали про її вроду, Вайолет Асквіт — суперниця — була готова блискуче й стервозно описати решту її якостей.

Ось що охоплена люттю Вайолет писала подрузі про неминуче весілля:

Як я вже не раз казала, його дружина не буде для нього нічим кращим за декоративний буфет, і вона настільки безпретензійна, що їй навіть не вистачить розуму, аби побажати стати чимось кращим. Не знаю, чи він завжди миритиметься з тим, що вона дурна, як сова, — що, безсумнівно, є небезпечним, — та принаймні тепер вона вже не шитиме собі одяг сама. Думаю, він зовсім трішечки закохався в неї. Батько [прем’єр-міністр] вважає, що все це виллється в катастрофу для них обох.

Це слова ображеної жінки. Клементина не була декором, а мала мудрість дерева, повного сов, і цей шлюб став не катастрофою, а тріумфом. Черчиллю вона подарувала приголомшливу вірність і дивовижну підтримку, що уможливило всі його досягнення.

Сьогодні ми вже, на щастя, більш-менш обходимося без концепції «дружини політика» — жінки, яка є таким собі представником чоловіка, засобом для проекції його амбіцій. Та Клементина не лише вірила у свого чоловіка, а й нескінченно обговорювала з ним політичні справи.

Її віра в нього була така несамовита, що вона пішла б за нього в бій, іноді й фізичний.

Коли суфражистка спробувала штовхнути Черчилля під потяг, Клементина втрутилась і добряче огріла нахабу парасолькою. Коли він під час виборчої кампанії в листопаді 1922 року лежав хворим на апендицит, вона вирушила в Данді проводити кампанію від його імені. Вона сміливо сповістила скептично налаштовану громаду, що її чоловік — не підбурювач до війни. Хоча кампанія не мала успіху (як висловився Черчилль, він залишився «без повноважень і без посади, без партії і без апендикса»), але невдовзі дружина знову виступила — у Західному Лестері, запевнивши виборців: «Багато хто вважає його суто воєнно налаштованим, але я знаю його дуже добре і переконана — він не такий. Насправді, одним із найбільших його талантів є талант творити мир».

Те звернення, безперечно, було добре оцінене кожною жінкою й чоловіком, які усвідомлювали важливість уміння досягти миру — не тільки за кордоном, а й у кухні та в спальні. Черчилль почав кар’єру як торі, закінчив як торі (і насправді був торі у суті своїй), Клементина за походженням і темпераментом була затятою лібералкою. Вона ніяк не сприяла його переходу до партії лібералів — це сталося задовго до їхнього одруження, — проте їй по праву приписують стримування та пом’якшення природної агресивності свого чоловіка.

У 1921 році вона застерігала його в листі: «Мені завжди навіює сум і розчаровує, коли я бачу, як ти ризикуєш, недооцінюючи можливість того, що той грубий і войовничий гунський режим досягне мети». У 1940 році, коли точилася битва за Британію і неспокій уже був такий жахливий, що навіть виявлявся у поведінці Черчилля, вона піклувалась, наглядала за ним (і він виявляв гідну повагу до неї) і написала отакого чудового листа.

Даунінґ-стрит, 10, Вайтголл

27 червня 1940 року

Мій любий!

Сподіваюся, ти пробачиш мені, коли я повідаю те, що, як відчуваю, повинен ти знати.

Один із людей з твого оточення (відданий друг) завітав до мене й розповів, що в загальній антипатії до тебе з боку колег і підлеглих, спричиненій твоїми владними, грубими та саркастичними манерами, криється небезпека. Схоже, твої особисті секретарі змовилися поводитись як школярі, «отримати по заслузі» і відтак, знизуючи плечима, утекти з твого товариства. Якщо буде запропоновано якусь ідею (скажімо, на конференції), а ти знову виступиш так зневажливо, то вже незабаром щодо жодних ідей, ані добрих, ані хибних, з тобою не радитимуться. Я була приголомшена й пригнічена, оскільки звикла за всі ці роки до всіх, хто працював з тобою і на тебе, любив тебе. Та мене запевнили: «Без сумніву, причина того — перевтома».

Дорогий мій Вінстоне, мушу зізнатись, я помітила спрацьованість у твоїх судженнях, до того ж ти став не такий добрий, яким був раніше.

Звісно, тобі ж віддавати накази, і, якщо хтось виконує свої обов’язки погано, ти маєш право звільнити будь-кого і всіх — окрім хіба короля, архієпископа Кентерберійського та спікера. Та з твоєю колосальною владою тобі необхідно поєднувати ввічливість, доброту і, якщо це можливо, олімпійський спокій. Ти ж бо завжди цитував: «On ne règne sur lesâmes que par le calme»65. Мені буде важко знести знання того, що ті, хто служить Країні й тобі, можуть тебе незлюбити, не захоплюватися, не поважати тебе.

Окрім цього, досягти найкращого результату ти не зможеш, якщо будеш грубим і запальним. Цим ти неодмінно породиш або нелюбов, або менталітет рабів. (Бунт у годину війни навіть не обговорюється!)

Будь ласка, пробач свою люблячу, віддану й пильну

Клеммі

Я написала цього листа минулої неділі в Чекерзі й розірвала його, але ось він перед тобою.

Вона завершила листа невеличким малюнком киці — згадкою про імена, які вони давали одне одному. Вона була «кицькою», а він «мопсом» чи «поросям» і відповідно закінчував свої листи малюнком свинки. Насправді, коли Черчилль повертався до Чартвеллу, вони вітали одне одного грайливими голосами тварин — він «хрю-хрю», а вона «няв».

Складається враження, що ця жінка була цілковито пов’язана з життям і кар’єрою свого чоловіка — не лише у любові до нього, а й будучи твердим кулаком для його ганьбителів. Якось у 1930 році вона їхала потягом у компанії друзів, коли почула, що хтось по радіо принизливо висловився про Черчилля. Однією з попутниць була жінка з вищого класу, яка поділяла дуже поширені погляди про замирення й шепотіла: «Послухайте, послухайте». Клементина негайно і рішуче вийшла з вагона й відмовилась туди повернутись, допоки не почує слів вибачення. А в 1953 році вона була на обідньому прийомі з лордом Галіфаксом, який сказав щось несхвальне про становище в партії торі.

«Якби доля держави залежала від вас, — промовила Клементина, прикладаючи свій твердий кулак до старого примиренця, — ми б уже програли війну».

Клементина дорого заплатила за свою відданість Черчиллеві, і вона це розуміла. Якось вона сказала, що її епітафією могли б бути слова: «Тут спочиває жінка

1 ... 32 33 34 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"