Читати книгу - "Між фазами Місяця, Ендрю Мейн"

— Ні, не обговорюєте. Він сидить поруч зі мною.

— Нічого страшного, його номер у мене набирається одною кнопкою. Вони більше нічого не забирали? — повертається до мене.

— Комп’ютер і пістолет.

— Цирк. Чули? Якщо Лау справді поруч, порадьте йому виправити ситуацію.

— Іди на хрін, Карлін.

— Я б сходила — та де ж ти знайдеш у цьому місті підходящий хрін?

Вона натискає кнопку «Завершити дзвінок».

Я спантеличено на неї витріщаюся, не в змозі докумекати, що це було. Вона помічає мою реакцію.

— Чули вираз «не діставай пістолет, якщо не збираєшся стріляти»?

— Так…

— Вони добряче блефували. Чен зі своєю компанією вирішили вас залякати. Б’юся об заклад, вас наказав приперти до стінки прокурор Ґрасслі, який займається цією справою. Проблема в тому, що до вас ставились, як до підозрюваного, а не як до небайдужого громадянина. І це не просто зневажливо — ми ще й використаємо це проти них.

— Це не вплине на хід справи?

— Не переймайтеся. Скоріше за все, сьогодні ж увечері поліція привезе вам речі.

— Я мав на увазі вімблдонську справу. Це на неї не вплине? Бо це головне.

— А, це. Точно. Я забула, що ви чесний-пречесний благодійник. Ні. Вони запхали свого носа у ваші справи, бо гадають, що натрапили на слід. Їм просто треба було заткнути вам рота.

— Стривайте… У них хтось є?

— Я вам цього не казала, але вони подали запит на екстрадицію з Бразилії. Здається, отримали збіг відбитків та крові з людиною, яка сидить у тамтешній в’язниці.

— Побий мене грім.

— Їм пощастило. Якийсь кілер на службі в банд. Бразильці затримали його кілька місяців тому.

— Стривайте, як кілька місяців? Щось не клеїться. Остання жертва з тих, про які нам відомо, зникла лише минулого місяця.

Вона хитає головою.

— Я про це нічого не знаю. Та вони гадають, що знайшли убивцю.

— А я гадаю, що вони помиляються.

Мері під’їжджає до мого готелю й зупиняється на парковці.

— Не знаю, що вам з цього приводу сказати. Та будьте певні, вони вас слухати не захочуть. Нехай привезуть цього типа. Якщо якісь докази не триматимуться купи, сподіваюсь, усе якось розрулиться.

— Але можуть минути місяці…

— Звичайно. Ви зробили, що могли.

— Не певен. Справжній убивця досі на волі.

— Імовірно. Але коли Чен наступного разу постукає вам у двері, від неї можна буде очікувати чого завгодно. Навіть пастки. Професійна порада: тримайтеся подалі. Я не можу так часто користуватися своїми фокусами.

Я відчиняю дверцята.

— Дякую. Ем… випишете мені рахунок, чи як?

— Цього разу я пригощаю, позаяк ви боретеся за гідну справу. Наступного — надішлю Джуліану жирнючий рахунок. Доб­раніч. Якщо до ранку вам не привезуть комп’ютер — дзвоніть. А, і я знайду спосіб передати, щоб залишили ті ДНК-штуки собі.

Вона від’їжджає, і я намагаюся зрозуміти, як діяти далі. Може, цей вихід на бразильця щось змінить, а може, й ні. Та чекати часу нема.

Перш ніж у мої двері постукали, «Предокс» дещо знайшов. Потенційну модель, про яку я раніше не знав. Якщо вона підтвердиться, часу в мене ще менше.

Розділ 36. Нова реальність

Ноутбук мені повернули одразу. Я сиджу і вдивляюся у вир кольорових стрічок, намагаючись вирішити, про що спитати «Предокс». Пригадується один з дарів науки: відкривши нову істину, починаєш інакше дивитися на речі, й від цього міняється перспектива.

Завдяки новій математиці Ньютона вдалося виявити орбітальні цикли незнаних світів. Удосконалена теорія відносності Ейнштейна, що враховувала можливі викривлення простору, дозволила зрозуміти, чому ньютонівська математика не може точно передбачити орбіту Меркурія, розташованого так близько до Сонця.

Поглянувши на тривимірну карту крижаних тіл, які складають далеку хмару Оорта на зовнішніх просторах Сонячної системи, астрономи помітили дещо цікаве. Об’єкти збиралися з одного боку, немов вода в нахиленій посудині, й поводились так, ніби щось їх туди притягувало.

Це призвело до теоретичного обґрунтування нової планети в нашій Сонячній системі. Вона б називалася планетою Ікс, якби астрономи не вирішили, що Плутон, дев’ята планета, насправді не відповідає вимогам до планет.

Кількість даних, що підтримують існування цієї все ще гіпотетичної дев’ятої планети, постійно зростає.

Астрономам, які зробили це спостереження і повністю прийняли його, належить іще одне відкриття. Протягом багатьох років учені зауважували, що Сонце майже на три градуси відхиляється від площини Сонячної системи.

Загальноприйнятного пояснення не було. Може, Сонячна система просто так влаштована — наче будинок на пологому схилі. Втім, астрономи дев’ятої планети усвідомили, що масивний об’єкт у глибині Сонячної системи помітно впливатиме на її центр. Немов довжелезний важіль, він призводитиме до невеликого нахилу внутрішніх планет. Здається, що нахилене сонце, тоді як насправді… Ну, принаймні у вчених була така теорія.

Прийнявши гіпотезу, що Іграшковий Майстер здебільшого обирає жертв через незвичайні риси, а не лише через доступність, я зміг інакше оцінити загальну проблему. Якщо це правда, то що ще — правда?

Якщо Іграшковий Майстер обирає жертв через своєрідну зовнішність, які ще фактори впливають на вибір?

Кожне вбивство має принаймні п’ять важливих складників: жертву, засіб смерті, місце, час і вбивцю. Розкривши один чи більше, можна знайти решту, як у рівнянні — за умови, що не всі вони випадкові.

Вибір жертв у Іграшкового Майстра значно менш випадковий, аніж я спочатку припускав. Метод (убивство ножем) міг би дещо розповісти, якби я мав більше даних судмедекспертизи. Та я не маю. Місце, принаймні щодо вімблдонських знахідок, здається, одне й те саме, та я не кажу, що цілком у цьому впевнений. Летроя майже точно було вбито деінде, адже відколи Іграшковий Майстер полишив свій дім у Вімблдоні, минули роки. І, хоч особа вбивці невідома, у трьох випадках ми маємо приблизний час злочину: Артіс, який був на волосинку від смерті, а також зникнення Крістофера й Летроя.

Лишається запитання: дати їхньої смерті залежали від збігу обставин чи були зумисними? Збіг обставин — це якби Іграшковий Майстер мав певний графік роботи чи поїздок і в певний день просто нападав на жертву. Зумисність означала б, що він убивав у конкретний день з певної причини.

Крістофера були викрадено 22 березня 2009 року. Летрой зник приблизно 15 лютого цього року. Згідно з поліційними рапортами, Артісова зустріч з убивцею сталася 19 червня того ж року, коли зник Крістофер.

На перший погляд, жодна з цих дат не має якоїсь релігійної значущості. Якщо ж значущість особиста, її годі виявити, не поговоривши з Іграшковим Майстром.

Я запитую «Предокс», чи не припадає на ці дати повня. Відповідь негативна, отже, Іграшковий Майстер — не перевертень.

Запитую, чи немає якогось збігу інтервалів між убивствами, і «Предокс» видає триста п'ятдесят чотири години.

З першого погляду триста п’ятдесят чотири години — не надто сильний сигнал, та потім я пригадую, що цей результат найточніший, а не контекстуальний.

Триста п’ятдесят чотири поділити на двадцять чотири — маємо двадцять дев’ять із половиною днів. Довжину місячного циклу.

Отже, здогадка про повню була в правильному напрямку — лишалося тільки змінити фазу.

Я ще раз продивляюся дати, і в мозку з’являється приємне відчуття винагороди за правильний хід думок.

Їх убивали не за повного місяця. Їх убивали (чи майже вбивали, як