Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

тримав восьму чергу служби в церкві, керуючи священиками свого племені. "І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, за звичаєм священства жеребком йому випало до Господнього храму ввійти і покадити" безлічі народу, зібраному на молитву. "І з'явився йому ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав". Але ангел відігнав страх од нього, кажучи: "Не бійся, Захаріє". Утішив його, звіщаючи, що молитва його перед Богом доброприємна, і вона схилила Бога до такої милості, що навідав він жону його Єлизавету, позбавляючи її вуз непліддя у літах похилих і надає народити сина, благодаті однойменного Івана, що народженням своїм не тільки батькам, а й багатьом людям створить радість. "І з його народження, — каже, — багато хто втішиться". Звістив і це ангел Захарії, що син його має бути перед Господом не тіла, але духа зростом великий: повстримник-бо і пістник такий, як ніхто, за свідченням про нього самого Божого Слова: "Прийшов Іван Хреститель, що хліба не їсть і вина не п'є". Сповниться ж Духа Святого із черева матері своєї і багатьох синів Ізраїлевих наверне до їхнього Господа Бога, і буде він Христу предтеча, Ілли-ниго духа й сили, приводячи до Господа людей досконалих. Це все чуючи, здивувався Захарія і не вірив сказаному, оскільки Єлизавета неплідна була і обидва були літами старі. "І промовив Захарія до ангола: "Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку". А ангол прорік йому в відповідь: "Я — Гавриїл, що стою перед Богом, мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю добру новину. І замовкнеш ось ти і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збу дуться часу свого". У цій бесіді із ангелом забарився Захарія в олтарі, люди ж у церкві чекаючи, дивувалися, до них бо вийшов Захарія і подавав їм знаки, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі". Здійснивши службу свою, Захарія повернувся у свій дім, його він мав у горньому краї, в Хевроні, місті Юдовому. Те-бо місто одне було з тих, що за жеребком Юді дані і визначені були священикам на перебування. По тому збулося ангельське звіщання і народився від неплідних Іван. Коли Захарія ім'я його на дощечці написав, тоді розчинилися вуста його, і язик звільнився і заговорив, благаючи Бога: "Наповнився духом святим і став пророкувати й казати: "Благословенний Бог Ізраїлів, що зглянувся і визволив люд свій! Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, його слуги, як заповів відвіку вустами святих пророків своїх... Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед лицем Господнім, щоб дорогу йому приготувати". Коли ж народився Господь наш Ісус Христос у Вифлеємі і прийшли зі сходу волхви, звістивши Іроду про царя новонародженого: тоді Ірод, пославши воїнів у Вифлеєм, щоб побили там усіх дітей, згадали і Івана, Захаріїного сина; про нього добре знали, бо чули, що йому трапилося в час народження Іванового: був-бо страх; що впав на всіх, котрі навколо жили, і в усьому горньому краї Юдеї про ці чудові справи розповідали, і Іродові звістили і поклали всі, що були, в серці своєму, кажучи: "Чим дитя це стане?". Згадав отож у той час Івана Ірод, мовлячи собі: "Чи не той має бути царем юдейським?" — і намислив убити його, послав навмисне убивць у дім Захаріїн, але послані не знайшли святого Івана; коли ж почалося безбожне у Вифлеємі дітовбивство, крик і зойки почулися у Хевроні, місті Юдовім, де пробували священики, бо не вельми далеко відстояв, і, довідавшись про причину того зойку, відтак свята Єлизавета, взявши дитя Івана, що мав уже тоді півтора року, втекла у гори, а святий Захарія був тоді в Єрусалимі, служачи за звичаєм у церкві в чині черги своєї, що натоді настала. Ховалася Єлизавета в горах, молячись зі сльозами до Бога: хай захистить її з дитям. І тоді з висоти побачила воїнів, що вперто шукали й наближалися, закричала до гори кам'яної, котра там була: "Горо Божа, прийми матір з дитиною!" І тоді розступилася гора і прийняла її в середину себе, а від убивць, що шукали її, сховала". Ті ж бо, не знайшовши нікого, повернулися до того, що послав їх, марно. Тоді Ірод послав до Захарії у церкву, кажучи: "Дай мені сина свого Івана". Святий же Захарія відказав: "Я нині служу Господу Богу Ізраїлевому, про сина свого не відаю, де він є". Розгнівався Ірод, послав до нього повторно і звелів: коли Захарія не дасть сина, то його самого хай уб'ють. І пішли вбивці люті, як звірі, намагаючись повелене їм здійснити, і говорили з ярістю до священика Божого: "Де сховав ти сина свого, дай нам його, бо цар велить. Коли ж не даси сина, то сам тоді помреш". Відповідає Захарія: "Ви убийте тіло моє, Господь же приймає мою душу". І тоді убивці кинулися, за повелінням Іродовим, убили його поміж церквою та олтарем, пролита ж кров його на мармурі осіла і стала як камінь в науку Іроду і на вічний йому засуд11. А Єлизавета, Богом покрита з Іваном, перебувала в горі, що розступилася; за Божим повелінням, утворилася їм там печера і джерело води потекло, і виріс фінік над печерою, повний плодів. І коли час наставав їсти, схилялося долі дерево те, подаючи для їжі плід свій і знову вгору випрямлялося. Після сорока днів по Заха-ріїному вбивстві свята Єлизавета, мати Предтечі, у тій таки печері померла , а святого Івана ангел годував до зросту його і ховав у пустелях аж до дня явлення свого до Ізраїлю. Коли розділялася земля Палестинська за жеребком племенам ізраїльським, не було осібного жеребка племені Аевіевому, про що пишеться в книзі Ісуса Павина в главі 13-ій, вірш 33-ій. Племені Аевіевому не дав Мойсей насліддя, оскільки сам Господь Бог Ізраїлевий насліддя йому є, як говориться до Аарона в книзі Чисел, в главі 18-ій, вірш 20 і 21-ий: "У їхньому краю ти не будеш мати власності і не буде тобі частки між ними — я частка твоя та власність твоя поміж ізраїлевими синами. А синам Аевіевим дав ось кожну десятину в Ізраїлі". І коли кожне плем'я частину свою приймало, прийшли начальні левити