Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

На третій же день після хрещення свого Пелагія покликала одного із служок своїх та й каже до нього: "Піди в дім мій, перепиши все, що є в моїх коморах, золото, і всі прикраси мої, і принеси все сюди". Пішов служка, учинив повелене йому. Блаженна ж Пелагія, прикликавши святого єпископа Нона, віддала все йому в руки, мовлячи: "Це є багатство, яким збагатив мене сатана, віддаю його в святі руки твої, і, що хочеш, те з ним зроби, мені ж належить шукати багатств Господа мого Ісуса Христа". Блаженний же єпископ, закликавши церковного економа, дав йому перед усіма те багатство й каже йому: "Заклинаю тебе іменем святої і нероздільної Тройці, щоб нічого із золота цього не вніс у єпископію, ані в церкву Божу, ані в дім свій чи когось од кліриків, але сиротам і немічним своїми руками це роздай, аби те, що зле зібрано, добре розійшлося, і багатство гріховне нехай буде багатством правди. Коли ж переступиш правду цю, анатема на дім твій буде і частка твоя буде з тими, що казали: "Геть, геть із ним! Розіпни його!" Раба Божа Пелагія нічого із маєтку того не залишила на живлення собі, але годувала її пані Романа, диякониса, — поклялася-бо не вкусити від гріховного багатства. Закликала ж своїх служок та служниць і звільнила їх, давши кожному достатньо срібла та золота, і сказала до них: "Я, діти, звільняю вас од тимчасової служби, ви ж подбайте звільнити себе від служіння марнотному світу, що повний гріхів: хай як в світі цьому пробували разом, сподобимося відтак бути у блаженному житті!" — і, це сказавши, відпустила їх.

Коли ж настав восьмий день, у який належить їй, за звичаєм новохрещених, зняти білі ризи, прийняті на хрещенні (була-бо неділя), встала Пелагія вельми рано, скинула ризи білі, в які одягнена була при хрещенні, й одяглася у волосяницю. Взяла стару одежу блаженного Нона і потай від усіх вийшла із міста Антиохійського, і ніхто не відав, де вона ділася. Диякониса ж Романа скорботно ридала за нею. Бог же, котрий знає все, відкрив блаженному Нонові, що в Єрусалим відійшла. І втішив Нон Роману, говорячи: "Не плач, дочко, а більше радій! Пелагія ж бо, як і Марія, добру частку вибрала, "яка не відбереться від неї".

Невдовзі відпущені були від архієпископа й рушили додому. Після ж трьох літ відчув я бажання піти в Єрусалим, щоб поклонитися святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і просив єпископа мого, блаженного Нона, щоб відпустив мене в дорогу. Він же, відпускаючи мене, сказав: "Брате Якове, коли прийдеш у святі місця, пошукай інока, що зветься Пелагій, він-бо євнух є і вельми чеснотливий, живе в затворі. Знайшовши його, побесідуй із ним — матимеш багато від нього користі, бо істинний є раб Христовий і досконалий інок". Це ж бо говорив Нон про рабу Божу Пелагію і не з'явив мені про неї для знаття; вона ж бо, пішовши до Єрусалиму, поставила собі келію в Єлеонській горі, де Господь наш молився, і, там затворившись, жила для Бога.

Уставши, пішов я до святих місць і поклонився святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і чесному хресту, а наступного дня розшукав ченця, якого ім'я Пелагій, як заповідав мені єпископ мій. І знайшов келію його на горі Єлеонській. Не мала та келія дверей, але звідусюди замурована була; тільки мале віконце у стіні побачив. Постукав у нього, відчинила раба Божа і, побачивши мене, пізнала, одначе не явила мені нічого про себе. Я ж не пізнав її, та й як міг пізнати ту, що від такої краси зів'яла, наче цвіт: очі-бо її запали глибоко, і кістки й суглоби лиця її видні були від великої та безмірної повстримності. Вся ж країна Єрусалимська вважала її за євнуха, і ніхто з людей не знав про неї, що жінка є, і я сам не відав, оскільки єпископ мій про євнуха-інока говорив мені, отож благословився від неї, як від інока-мужа. Вона ж каже мені: "Воістину, брате, чи не ти є блаженного єпископа Нона диякон Яків?" Я здивувався подумки, що на ім'я мене назвала і пізнала мене як диякона блаженного Нона, і відповів: "Так воно, пане мій!" Вона ж мені каже: "Скажи єпископові своєму, щоб помолився про мене, як воістину святий муж і як апостол Христовий". І знову каже мені: "І тебе, брате мій, молю, щоб помолився про мене". І, це сказавши, зачинила віконце і почала співати час третій. Я ж, молитву учинивши, відійшов, і велике враження мав од ангелоподібного вигляду її та солодкої бесіди.

Відійшовши ж від неї, проходив монастирі, відвідуючи братію і бесідуючи зі святими мужами, і велику користь та благословення приймав од них. По всіх же обителях добра слава проходила про євнуха Пелагія, і всі мали користь від житія його. Через це я знову захотів піти до нього й утішитися душекорисною його бесідою. Коли ж прийшов до келії його і постукав у віконце з молитвою, дерзнув і на ймення покликати його, кажучи: "Відчини, авво Пелагію!" — він же мені нічого не відповів. Я гадав, що молитву діє чи спочиває, тож по терпів трохи і знову стукав, просячи, щоб відчинив мені, але не було відповіді. І знову почекав якийсь час, і знову постукав.

Пробув отак три дні, сидячи при віконці, і кожні кілька годин, перечекавши, стукав; мав-бо сильне бажання побачити святе лице його і дістати від нього благословення, але не було ані голосу, ані руху. Сказав же подумки: "Може, відійшов від келії цієї, і немає нікого в ній, чи й переставився?" Осмілився з потреби відчинити віконце і побачив його мертвого, що на землі лежить. Жахнувся-бо й плакав вельми, що не сподобився дістати останнього його благословення. Зачинив віконце і подався до Єрусалима, возвістив святим отцям, які там жили, що авва Пелагій-євнух переставився. І тоді пішла вістка по всьому Єрусалиму, що святий Пелагій, схимник-чернець, заснув у Господі. Зібралися ченці з усіх монастирів, і все місто Єрусалим, і від Єрихону, і зобабіч Йордану велика кількість людей на поховання мощів його святих і, зруйнувавши віконце келії, учинили вхід на одну людину, ним-бо ввійшли мужі благоговійні, винесли чесні оті мощі. Прийшов і патріарх єрусалимський з