Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

— Я тебе зачекався, — мало не з порога каже Слава.

Майже місяць я вперто повертаюся додому пізно. Завантажую себе роботою, беру додаткові години, щоб коли повернуся, Слава вже спав. Чоловікові кажу, що все це для заробітку, відкласти грошей, зробити ремонт у нашій старенькій кухні, оновити інтер’єр, але реальність зовсім інша й іноді я ненавиджу себе за це.

Те, що о дванадцятій годині ночі Слава все ще не спить, а чекає на мене, яскраво говорить про те, що чоловік за мною скучив.

— Привіт, — відповідаю максимально втомлено. — Вибач, що знову пізно.

— Не страшно. Ти давай у душ поки, а я вечерю розігрію.

Слава не припиняє мене дивувати. Щодня все більше й більше. Він змінюється, старається. По-справжньому. Мабуть, той випадок в останню ніч сильно на нього вплинув і він тепер готовий робити що завгодно, аби показати, що більше не повернеться до чарки, не питиме й нізащо не завдасть мені шкоди. Що ще треба, правда? Адже я про це мріяла?

У ванній скидаю із себе одяг і дивлюся в дзеркало. Там втомлена знеможена жінка. І якщо раніше причиною такого зовнішнього вигляду був Слава, через якого я повинна була чи не цілодобово гарувати, то зараз частину обов’язків він узяв на себе. Вечерю готує, якщо я запізнююся. Прибирає, коли бачить, що я з ніг падаю. Ідеальний чоловік. Про таке я все життя мріяла, але чомусь думаю, що простіше і зрозуміліше було саме тоді, коли він без кінця пиячив.

У ванній кімнаті затримуюся максимально довго. Ніжуся в гарячій воді й не поспішаю виходити. Незрозуміло, на що сподіваюся. Адже Слава на мене чекав, не лягав. Навряд чи я зараз вийду, а він зі злості пішов спати. Та й це неправильно. Він просив його підтримати, а я поводжуся так, що будь-який мужик поруч зап’є. А колишній алкоголік — тим паче.

Очікуємо, Слава не спить. Чекає на мене на кухні. Закутавшись у халат, сідаю за стіл, на якому накрита вечеря на двох. Слава й тут постарався, запалив кілька свічок, які я купувала ще тоді, коли в нас усе було добре. Дивовижно, де він їх знайшов, адже я вже й сама забула, куди їх клала.

— Я хочу, щоб ти перестала брати додаткові зміни, — починає Слава, тільки-но я беруся за виделку.

— Але…

— Стривай! — перебиває. — Мене беруть назад. Я домовився. Мені це потрібно, та й пацанів там не буде, спровокувати на п’янку нема кому.

Апетит, незважаючи на те, що я весь день не їла, різко зникає, але я змушую впхнути в себе хоч шматочок.

— Я не хочу, щоб ти так тяжко працювала. Я бачу, як тобі важко. Ремонт ми зробимо, Тая, я зароблю, а ти… відпочинь. Побудь із чоловіком. Нам це потрібно. Я знаю, що накосячив, накоїв справ, знаю, що ти дивитися на мене не можеш, але ж у нас може бути другий шанс, правда? У нас вийде. Ми стільки років разом.

Апетит зникає ще сильніше. Поки Слава говорить, я згадую, як на мене дивиться Мар’яна. Поблажливо, ніби я не гідна її уваги й взагалі пропаща жінка. Саме такою я зараз почуваюся. Пропащою зовсім. Тому що, поки Слава говорить про те, що це він у всьому винен, я думаю, що і я приклала руку до розвалу нашого шлюбу.

— Ти не голодна?

— Поїла в готелі.

Брешу. З обіду не змогла нічого в себе увіпхати. Зранку чомусь страшенно нудило, а потім я з’їла круасан. Зараз шлунок порожній, але змусити себе поїсти не можу, хоч як намагаюся.

— Йдемо спати? — пропонує Слава.

Киваю. Нічого не зможу з’їсти. Про одне тільки думаю — впасти на ліжко й забутися сном, але коли опиняємось в одній кімнаті, я гальмую. Під халатом у мене нічого. Піжаму із собою у ванну я не взяла, а всі ці дні приходила додому, коли Слава спав, тож і не було потреби перейматися про те, що він мене побачить. Зараз доводиться переодягатися в його присутності. Брати піжаму й бігти у ванну — щонайменше дивно навіть в умовах того, що він зробив.

Так швидко, як цього разу, я ще не вдягалася. Коли закінчую, бачу погляд чоловіка. Знаю, що він означає, але ігнорую його. Залажу під ковдру, сподіваючись на усамітнення, але Слава несподівано тулиться ззаду. Обвиває мою талію руками, тягне до себе. Нічого такого, далі він не слідує, але я все одно ніяк не можу розслабитися. Напевно, варто було б, але я щоразу думаю про свою зраду. Про те, як вчинила із чоловіком. Він був п’яний, він намагався брудно мене примусити до сексу, але це чомусь не згадується. Мене мучить сумління. З того, як Слава мене хоче і як терпить, розумію, що його теж.

Я все частіше думаю про те, чи варто продовжувати наш шлюб. Який сенс у тому, щоб жити так далі? Жодної божевільної пристрасті між нами більше немає. Канула в побуті. Під пресом проблем, що звалилися на плечі, розлетілася на частини. Слава намагається до мене доторкнутися. Лізе до грудей, штовхається стегнами в сідниці. Я стійко терплю й не відповідаю, і він відвертається.

Чую його шумний видих, а потім шерех ковдри. Слава встає, чортихається, мабуть, наткнувшись на ніжку крісла. За кілька хвилин двері на балкон скриплять. Слава виходить покурити, а я залишаюся в ліжку. Стираю з обличчя самотні сльози. Тру їх у подушку, розуміючи, що вони більше не самотні. Котяться й котяться, не зупиняючись.