Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

Ранок починається зі страшенно нудотного запаху кави. Сьогодні мій вихідний. Я завчасно попередила Ірину, що не зможу прийти. Учора почувалася не дуже добре, весь день падала з ніг від втоми та слабкості. Вирішила відлежатись, а тепер не можу, бо сон більше не йде. Замість нього я відчуваю запах кави й намагаюся впоратися з нудотою, що зненацька підкотила до горла.

Ледве це вдається, як чую човгання ніг по підлозі, а потім прогинається ліжко. Слава обіймає мене зі спини, цілує в шию, просить прокидатися. Куди подітися? Розплющую очі, сідаю. Слава відразу підкочує мені тацю з кавою та печивом. Декілька миттєвостей дивлюся на нього, а потім, зірвавшись, біжу у ванну, тому що відчуваю, що мене вирве.

Добре, що встигаю зачинитися, перш ніж схилитися над унітазом. Рвати, щоправда, нема чим, бо з вчорашнього обіду я жодної крихти в роті не тримала. Але спазми досить довго не минають. Лише коли стає легше, насилу підводжуся на ноги, вмиваюся холодною водою й полощу рота. Пригадую, що вчора їла, що могло бути несвіжим.

Вранці я випила каву, яку мені люб’язно зробив Андрій. Ми, як і раніше, з ним нормально спілкуємося. Він єдиний, хто не обернувся проти мене з колективу. Дівчата-змінниці мене ненавидять за надмірну працездатність, Мар’яна просто ненавидить з першого дня моєї появи, а після того, як дізналася, де і з ким я провела ніч, так готова знищити мене поглядом. Ірина ставиться холодно, але іноді мені здається, що теж мене недолюблює. До кави було смачне свіжоспечене печиво, яким мене теж почастував Андрій. Потім ми поїли пасту. Несвіжого в готелі не буває, а поза його межами я нічого не їла.

Те, що різко спадає на думку, відкидаю всіма можливими способами. Ні, ні та ні! Не може такого бути!

— Тая… усе гаразд? — Слава стукає у двері кілька разів. Його голос звучить стурбовано.

— Так, я просто… учора щось несвіже дали в ресторані.

— А я казав — бери з дому.

Я чомусь злюсь, хоча жодних приводів для цього немає. Вилітаю з ванної, наче фурія, дивлюся на Славу з докором.

— І хто готуватиме? Я так гарую на роботі, що світу білого не бачу, ще і їжу з дому брати? Дякувати, що нас годують хоч трохи й не дають померти з голоду.

Раніше Слава обов’язково сказав би щось у відповідь. Можливо, накричав. Той колишній Слава, який пив, взагалі міг і врізати, бо погано контролював себе, тому я ніколи не підвищувала голос, якщо розуміла, що він випив. Та і Слава, за якого я виходила заміж, теж не мовчав би. Зараз він нічого не відповідає, тільки мовчки йде на кухню.

— У мене сьогодні перший робочий день, — долітає звідти. — Я тому раніше встав. Приготував тобі каву, хотів порадувати, пробач, якщо щось не так, я йду.

Щойно за ним зачиняються двері, я насамперед виливаю каву в раковину, попередньо затуливши ніс двома пальцями. Весь день займаю себе прибиранням, приготуванням, до обіду звільняюся й сідаю подивитися телевізор. З голови не йдуть наполегливі думки. Ті самі, котрі відвідали мою голову зранку. Дивна й абсолютно незрозуміла нудота переслідують мене досі, але вже менше.

Як не жену думки, а не думати про те, що це може бути, не можу. Поки час ще показує третю годину, швидко одягаюсь і виходжу надвір. Аптека розташована тут за рогом, але там мене давно знають. І Славу також. Не впевнена, що фармацевт, що стоїть за стійкою, не проговориться, що саме я там купувала. Втім, у будь-якій аптеці можуть розповісти, у нас невелике містечко, усі знають одне одного. Уже завтра всі пліткуватимуть про те, що я купувала, але не перевірити не можу.

Фармацевт з аптеки в лікарні дивиться на мене підозріло, ніби намагається вирахувати, вагітна я чи ні, по моєму обличчю. Щойно тест опиняється в мене в руках, додому я буквально лечу. Влаштовуюсь у ванній, швидко читаю інструкцію. Раніше мені не доводилося робити тести. Не було потреби, навіть підозри на вагітність не виникало, тож невеликий клаптик паперу не ігнорую.

Виконавши все точно, як там написано, чекаю результату. Перша смужка з’являється за кілька секунд, друга — відразу слідом. Хапаю інструкцію, перечитую. Там написано, чекати від п’яти хвилин. Видихаю. Чекаю. Дивлюся на годинник в очікуванні. Друга смужка має зникнути, адже так? В інструкції написано, що…

На жаль, нікуди друга смужка на тесті не зникає. Ні за п’ять хвилин, ні пізніше. Вони обидві бліднуть, але залишаються, а мені страшенно хочеться схопити тест і стерти її. Не знаю, як, але прибрати.

Вагітність.

Дитина всередині мене. Малюк. Я уявити не можу себе в ролі матері. Ми зі Славою не планували, не думали…

Усвідомлення, що дитина може бути не від Слави, так різко вдаряє в голову, що я ледь не втрачаю свідомість. Зі Славою востаннє ми спали давно. Місяці два тому, якщо не більше. Випадкова ніч із Вадимом була місяць тому. Так швидко ж не проявляються симптоми токсикозу? Здається, що ні. Але я все ж таки швидко згрібаю тест, закидаю його в смітник, але потім дістаю й думаю, куди викинути, щоб чоловік не знайшов. Розповідати йому таку «приголомшливу» новину точно ні до чого. Хоча б до тієї миті, поки я не дізнаюся, який термін вагітності й чи не обдурив тест. Адже таке теж може бути, правда?