Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами 📚 - Українською

Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:
сама структурує трохи, наводить лад…

— Тобто можна написати на цю тему дисертацію?

Б: — Це вже без мене. Я тільки знаю, що мені пишеться найліпше під класику. Коли потрібен короткий структурований текст, то найпомічніший Бах. А якщо треба трошки побавитися, то Моцарт. Або щось набагато пізніше, джаз, наприклад. Аби не Чайковський.

А: — А я дуже люблю останніми роками писати під мінімалістів. Філіп Ґласс передусім, хоч Ейнауді теж. Ґласс для мене однозначно very inspiring. При тому всьому, що мінімалісти демонстративно підкреслюють повторюваність своїх рішень і начебто весь час крутяться навколо того самого. І вони довели це до досконалості в тембрах.

— Залишаючись при музиці, але вертаючись до теми модних колись письменників, ще був дуже такий модний в певному прошарку інтелігенції Гессе.

Б: — Ага.

— «Гра в бісер», «Степовий вовк» — наскільки ця його популярність у нас корелювала з європейською модою?

А: — Я думаю, що на теренах СРСР Гессе став тим, ким він став, десь із десятирічним розривом від Заходу. Не більше 10-ти років. Якщо на Заході це однозначно пов’язано з гіппі — його, Гессе, перепрочитання, — тобто це кінець 1960-х, то в СРСР це кінець 70-х. Друга половина, якщо точніше.

— Хоч, як на мене, він був дуже антигіппівський.

А: — Цього не можна стверджувати аж так категорично. У кожному разі, на теренах СРСР — це час, коли теж нарешті почали з’являтись якісь гіппі. Вони просувалися на південне узбережжя Криму, жили якимись такими незалежними комунами, колоніями. Переймаючи все, що могли, від західних попередників, і культові тексти зокрема. Дуже цікаво дослідити тодішні російські переклади — «Степового вовка», наприклад. Коли саме цей переклад з’являється. Він же був опублікований в «Иностранной литературе», так? Але оскільки він є і у «Всесвіті», а у «Всесвіті» він мусив бути раніше, ніж з’явився російською, бо такий був принцип «Всесвіту», то я думаю, що це середина 70-х років.

Б: — Але не «Гра в бісер».

А: — Не мав права у «Всесвіті» з’явитися твір, який уже був опублікований російською. Тому «Гра в бісер», звичайно, пізніша, а «Степовий вовк», коли не помиляюсь, то 1975-й чи 1976-й.

— Але ж «Гра в бісер» — надто нежурнальний твір.

Б: — Тільки ти не дуже маєш рацію, що Гессе антигіппівський… Навпаки, він заявив кілька тем, які потім для гіппі і загалом для революції 60-х років на Заході — і психоделічної, і сексуальної — стали провідними. Вже роман «Деміан», а особливо переконливо «Степовий вовк», говорить про розширення свідомості, вихід за межі свого штивного «я». Звідси прямий шлях до ЛСД, Кена Кізі і всієї цієї культури. А такі книжки, як «Сіддхартха», «Паломництво до країни Сходу» і та ж «Гра в бісер», породжують моду на все східне, на індуїзм, буддизм, дзенські практики. Це зацікавлення Сходом з’являється вже у бітників — «Бродяг дхарми» Керуака можна згадати — і продовжується у гіппі. Правда, сам Гессе до руху гіппі не дожив, не знати, як би він до того поставився. Але це й не має значення. Бо, наприклад, Селінджер відверто не любив бітників і гіппі, але вони його любили, і він об’єктивно на них вплинув.

— Вплив — це щось інше. У Гессе є щось таке, що ти не любиш у Франка, його антидекадантство: у «Степовому вовку» — джаз, занепад, куди іде світ?

А: — Я не зауважував, щоб Герман Гессе так ставився до джазу. Мені здається, що він заслухувався ним. Не ототожнюймо погляди героя з поглядами автора. Герой у «Степовому вовку» має пройти певну еволюцію, і він джаз ненавидить на самому початку, коли він взагалі весь світ ненавидить. Але ж він згодом повертається до радостей життя, це ж сенс «Степового вовка» — ще й у тому, що заскорузлу таку людину, яка фактично скінчила жити і нічого вже в тому світі любити не хотіла, такий собі «старий буркотун», як назвала його одна з дівчат, — й от поступово занурюється у щось таке для нього несподіване через еротику, через наркоту, і він стає найкращим другом того джазового саксофоніста, так? Тобто дозволяє собі піддатися впливам, і несподівано починає розуміти, що це кайфово. І тоді він відкриває надзвичайно важливу істину, ключову для філософії всього роману: про естетичну рівність високого і низького. Тобто ставить раптом свого обожнюваного Моцарта на один рівень з тими джазовими саксофонними кренделями. Тому що до нього доходить, що в музиці не важлива якась ремісничо-технічна грамотність чи рівень духовності якоїсь там, а важливо лише, скільки вкладено душі в оцей музичний момент, у «тут і тепер».

Б: — Гессе на вигляд — ніби такий сухарик-інтелектуал. Але ж він писав про власні кризи, його романи автобіографічні — не фактично, а психічно. Він сам кілька разів підходив у житті до межі самогубства і потім знаходив якісь можливості відродитися, жити далі, відкриваючи нові варіанти.

А: — І відмовляючись від попереднього. У нього ж діалектичні переходи дуже важливі, і головне, що він міг це зреалізувати максимально, бо мав досить довге життя. Це дуже непогано можна відчути і зрозуміти, коли відвідаєш його останній притулок на півдні Швейцарії, в Тессіні, італомовному кантоні Тічіно. Село, де він жив, називається Монтаньйола. От дуже варто відвідати. Це дійсно рай на землі. Це супермальовничо, і це дає трохи екзотичне відчуття, тому що ти чуєш усюди італійську мову й починаєш підсвідомо сприймати місцевих мешканців як італійців. А вони не італійці, вони швейцарці з таким вельми щвейцарським власницьким менталітетом. Тому там усе дуже доглянуте, дуже задбаний ландшафт, вилизаний навіть, я сказав би. І відчувається величезне багатство. Матеріальне, власницьке, приватне. Й ось серед них він, Гессе, прийшовся дуже до речі. Там у будинку, де

1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"