Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Врятуванням цілого світу, мій друже.

І Ґрейвз, поплескавши його по плечі, повернувся на передок, де їхали решта.

Врятуванням цілого світу.

«Мною грали всліпу, мов одним із десяти дурнів, — подумав Моаш, звішуючи голову на груди. — А я навіть не знаю, як саме».

Фургон покотився далі.

88. Володар вітрів

Незабаром усі почали перебиратися у вежу.

Адолінові першопрохідці ще далеко не завершили, але що вдієш: насувалася ніч, і знадвору похолодало. А до того ж великобуря, яка завдала удару по Розколотих рівнинах і наразі шаліла деінде, зрештою мала налетіти й на тамтешні гори. Стихія зазвичай проносилась Рошаром із кінця в кінець за добрі пів доби, але оскільки Урітіру було десь у центрі континенту, то до неї, певне, залишалося недовго.

«Непрогнозована великобуря, — думала Шаллан, крокуючи темними коридорами в супроводі своїх охоронців. — І щось іще, яке насувається з протилежного боку».

Не випадало заперечувати, що всередині ця вежа — кожен коридор — була величним дивом. І те, що Шаллан не закортіло зробити жодної замальовки, промовисто свідчило, як сильно вона стомилася. Хотілося одного-єдиного — спати.

У світлі сфер на стіні попереду проглянуло дещо дивне. Шаллан насупила чоло й, струснувши втому, підступила ближче. Згорнутий папірець — немовби записка. Дівчина озирнулася на охоронців — на позір не менш спантеличених.

Вона відліпила від стіни папірець, що тримався на дещиці воску зернівки. Всередині був трикутний символ Примарокровних, а під ним — ім’я. Не Вейл.

А Шаллан.

Напад паніки змінився настороженістю. Вона миттю висотала Світло з їхнього ліхтаря, зануривши коридор у пітьму. А втім, із дверної пройми неподалік линуло сяйво.

Шаллан не зводила з нього очей. Ґаз рушив був у розвідку, але господарка спинила його помахом руки.

Втекти чи дати бій?

«А куди ж ти втечеш?» — майнуло в свідомості. Дівчина несміло підступила до дверей і знов махнула охоронцям відійти.

Всередині, дивлячись у велике незасклене вікно, яке виходило на іншу внутрішню частину вежі, стояв мрейз — спотворений шрамами, але елегантний у своєму вишуканому вбранні.

От і все. Її викрили.

«Я більше не дитина, щоб ховатися у своїй спальні, коли здіймається крик, — твердо сказала собі подумки Шаллан і пройшла до кімнати. — Якщо я втечу від цього чоловіка, він вбачатиме в мені здобич».

Вона впритул підступила до мрейза, ладна негайно прикли́кати Фрактала. Бо досі збагнула, що той відрізнявся від чужих Сколкозбройців: чекати десять ударів серця не вимагалося.

Фракталові було не звикати. Але Шаллан забороняла собі згадувати про його здібності, бо це потягло б за собою забагато всього.

«Скільки ще обманів не дають мені розкрити свій потенціал?» — подумала дівчина.

Але ці обмани були їй потрібні. Життєво потрібні.

— Вейл, ну й полювання ти мені влаштувала, — промовив мрейз. — Якби твої здібності не стали явними під час врятування армії, я, певне, ніколи не встановив би, під чиєю личиною ти ховаєшся.

— Мрейзе, личина — це Вейл, — відказала Шаллан. — А я — справжня.

Той уважно глянув на неї.

— А по-моєму, ні.

Дівчина витримала його погляд, але внутрішньо здригнулася.

— В кумедній ситуації ти опинилася, — повів далі мрейз. — Ти розкриєш істинну природу своїх здібностей? Бо я-то зумів про них здогадатися, але інші не так добре обізнані: вони, бува, бачитимуть лише Сколкозбройця й не питатимуть, що ще тобі до снаги.

— Не розумію, до чого тут ви.

— Ти одна з нас, — заперечив мрейз. — А ми наглядаємо за своїми.

Шаллан насупилася.

— Але ж ви розкрили мій обман.

— Тобто ти не хочеш входити до лав Примарокровних? — Його тон не виражав погрози, але очі… буря забирай, ті очі могли пробуравити камінь. — Ми не роздаємо запрошень абикому.

— Ви вбили Ясну, — прошипіла вона.

— Так. Після того, як та жінка, своєю чергою, звела зі світу кількох наших членів. Вейл, невже ти гадала, що її руки не обагрені кров’ю?

Співрозмовниця, не витримавши його погляду, відвела очі.

— Я мав би здогадатися, що Вейл виявиться Шаллан Давар, — провадив мрейз. — І почуваюся дурнем, бо не розгледів цього раніше. Твоя родина вже давно мішається в ці справи.

— Я вам не помічниця, — відрізала дівчина.

— Отакої. Тобі варто знати, що твої брати в мене.

Шаллан вп’ялася в нього гострим поглядом.

— Вашого маєтку більше немає, а володіння захопило військо, яке проходило повз, — повідомив їй мрейз. — Я врятував твоїх братів із хаосу війни за престол і везу їх сюди. Але ви мені заборгували. Душезаклинач. Несправний.

Він зустрівся з нею поглядом.

— Як же до речі, що, за моїми оцінками, ти, мала живорізко, здатна його замінити…

Шаллан прикликала Фрактала.

— Я радше вб’ю тебе, ніж дозволю шантажувати себе братами-заручниками…

— Та хто ж тебе шантажує? Вони прибудуть цілі й неушкоджені — пом’янеш моє слово. Буде тобі подарунок. А про борг я нагадав тільки для того… щоб він, бува, не вилетів у тебе з голови.

Дівчина супилася, стискаючи Зброю і не знаючи, як учинити.

— До чого ти хилиш? — запитала зрештою.

— До того, що ти про нас ні сном ні духом. — Мрейз підступив до неї ближче й височів, немовби вежа. — Не знаєш, хто ми. Не знаєш, до чого ми прагнемо. Вейл, ти, вважай, не знаєш нічогісінько. Чому до нас долучився твій батько? Навіщо твій брат розшукував Неболамів? Та бачиш, я навів деякі довідки. І маю для тебе відповіді. — Аж раптом той відвернувся й попрямував до дверей. — Даю тобі час на роздуми. Ти, схоже, вважаєш, наче твоє новонадбане місце між Променистих унеможливлює членство в нашій організації. Але ми з моїм бабском бачимо це інакше: Шаллан Давар хай буде Променистою — шляхетною конформісткою. А Вейл нехай приходить до нас. — Він затримався в проймі. — І дізнається правду.

Мрейз зник за дверима, і Шаллан відчула навіть більше знесилення. Вона відіслала Фрактала й привалилася до стіни. Дивуватися, що мрейз знайшов сюди дорогу, не випадало — він, певне, затесався в армійські лави. Для Примарокровних проникнення в Урітіру було одним із першочергових завдань. А вона, попри рішуче небажання допомагати, привела їх — разом із військовими — саме туди, куди їм було треба.

А як же брати? Чи справді їм нічого не загрожує? А вірні слуги, а Балатова наречена?

Шаллан зітхнула й, підійшовши до дверей, зібрала своїх охоронців. «І дізнається правду». А що, коли вона не хоче знати правду? Фрактал тихенько загудів.

Пройшовши першим поверхом вежі — й підсвічуючи собі власним сяйвом — вона знайшла Адоліна, який чекав у коридорі біля обумовленої кімнати. Його зап’ястя було перев’язане, а синці на обличчі почали ліловіти. Від них