Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–До твого відома, морські сирени не в моєму смаку. – засміявся Ансел.– А вік мій нещодавно перевалив за три сотні, втім дякую, що спитала.

–А хто в твоєму смаку? Дзеркало? – Хелена розреготалася. –Морські сирени до смаку будь–кому, навіть такому стариганю, як ти. –додала вона.– Їхня краса беззаперечна.

–Навіть у твоєму? – криво усміхнувся він.

–Ну...

Ансел задихнувся від реготу.

–Що, серйозно?

Вона посміхнулася.

–Ні. Я стабільний гетеро, але з ними б залюбки познайомилася. Хоча... На їхньому тлі ми всі виглядатимемо ніякими. – похитала головою Хелена.

–Ну, я б посперечався... – відповів він, сховавшись за книгою.

Хелена стримала посмішку, хоча куточки її губ здригнулися. Закінчення вечора вони провели в тиші, кожен у своїй книзі. Вивчення магії в Академії, Хайдену ніяк не допомагало зрозуміти магію Часу. Він вважав Джастіс, Темі й увесь острів шарлатанами, які божаться навчити магів Часу оволодівати силами, а на ділі навчають їх усієї магії, за винятком їхньої власної. Хайдена це дратувало. Він просто хотів покинути цей клятий острів і повернутися додому. Це була безглузда ідея. Він контролюватиме свої сили, благо руну "поміркованість" він уже знав, а тому, зможе з легкістю стримати силу, і припинить влаштовувати часові петлі. Ось і все. Він ступив у бібліотеку і сів за стіл Хелени.

–Ти чого, як грозова хмара? – запитала вона.

–Я хочу додому.– відповів Хайден.

Хелена насупилася, відклавши книгу.

–Але ми ж ще не все вивчили...

–Хелено, ми вивчаємо свої сили, як нам було обіцяно? – роздратовано запитав він. – Ні. Схоже, ця магія настільки давня, що навіть їхнє божество Грейскін нічогісіньки про неї не знав, а тому вирішив скинути всіх таких магів на острів і замкнути їх від усього Ґотліна, а сам змився. Ми навчилися магії, ми навчилися заклинання, яке зможе трохи стримувати дар. Цього цілком достатньо. Давай, підемо звідси? Я втомився від цього острова, цих книжок і Академії.

–Ми йдемо звідси, тому, що маленький Хайден заскулив, що хоче до матусі? – хмикнула вона.

–Хелено... – він зітхнув. – Мені начхати, що ти скажеш. Я піду з тобою або без тебе. Просто хотів попередити.

–А як же наш минулий цикл? – здивувалася вона. – Хіба ти не хотів дізнатися, що було раніше?

–Гаразд. – знесилено зітхнув він. – Давай зробимо це, з'ясуємо, що сталося насправді, і просто підемо додому.

–А якщо там буде щось, через що нам потрібно буде залишитися? – запитала вона. – Ти теж підеш?

–Господи, Хелено! – розлютився Хайден.– За, що ти так хапаєшся? За ці книжки? Попросимо Калерію перенести нас на Верхнесферу, їх там у тисячі більше буде. Тут тебе нічому не навчать! Ми витрачаємо час.

–А чому ти так рвешся додому? Хто в тебе там? Твоя зграя, а, вовченя?! – крикнула вона.

–Це тебе не стосується! – крикнув Хайден. – Усе, що в мене вдома, не твоя справа, ясно? Завтра вдень, ми прочитаємо заклинання повернення пам'яті.–заявив він.– І після цього я піду додому.

Він розвернувся і вийшов із бібліотеки. Хелена важко впала на стілець. А власне... Чого їй боятися? Нехай іде, якщо йому так треба. Вона спокійно проведе тут час.

–Проблеми в раю? – відгукнувся Ансел. –Не пробували сімейного психолога?

–Ти не міг би заткнутися?–потерла скроні Хелена.

–Якщо ви повернете пам'ять завтра... –продовжив Ансел і зупинився.

–Я маю звикнути, що ти все підслуховуєш і коментуєш. – бурмотіла Хелена.

–Ну, ви продовжуєте обговорювати свої особисті речі в громадському місці.–огризнувся він.

–Що ти хотів?!– запитала вона, підвищивши голос.

Ансел зам'явся, але швидко взяв себе в руки.

–Та, нічого. –відмахнувся він. –Хотів подивитися на розлучення, покличеш, коли будете читати заклинання.

Він залишив бібліотеку. Хелена роздратовано кинула книгу.

–Мене оточують одні ідіоти... – пирхнула вона й почула, як дві дівчатка на сусідньому ряду шикнули на неї, схилившись над однією книжкою.

–Тобто, поки ми тут кричали, вам це не заважало?! – роздратовано запитала Хелена.

–Це було цікаво. – знизала плечима одна з них.

–Новий Реджинальд такий милий, навіть симпатичніший за минулого. – відповіла інша, хихикаючи.

–Ну, звісно... –закотила очі Хелена.

Хайден, зайшовши до своєї кімнати, дістав аркуш паперу Анабелль і почав писати, вдавлюючи ручку в м'який пергамент.

Присягаюся, я звалю звідси вже завтра!

Відповідь на його повідомлення з'явилася негайно.

Що сталося?

Мене дістав цей острів. Хелена вперлася, не хоче йти. Завтра ми повернемо собі пам'ять і підемо звідси геть. Якщо вона хоче залишитися, нехай сидить. Я піду сам.