Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Не переживай,- Кіра хотіла заспокоїти Олю,- щойно вона побачить, що тобі так краще підтримає тебе. Будь впевнена, що твоя мама завжди буде на твоєму боці. Їй просто потрібен час, щоб звикнути до перемін. Ти головне не відступай. Спіши жити, спіши знайти себе, бо час спливає швидко. Не встигнеш обернутися, як ціле життя залишиться позаду.

-А ти філософ подруго…,- та раптом Оля завмерла дивлячись в одному напрямку.

-Що там?- запитала Кіра, яка нічого не бачила на відміну від Олі.

-Том крадькома пробирається з пустими пляшками до винного погребу. Я йому сказала, що більше не буду допомагати і тепер він самостійно наважився на крадіжку,- Оля смикнула Кіру за рукав,- він нас не помітив, а може й помітив, але впевнений, що ми його не помітили.

-Ми повинні його зупинити,- Кіра намагалася все-таки побачити Тома між виноградними лозами та даремно, бо той продовжував непомітно пересуватися по плантації,- ніде не бачу його. Олю де він?

-Он прямо, між тими рядами винограду,- показала пальцем вперед Оля,- Том вміє маскуватися і бути невидимим навіть проходячи поруч. Ми не будемо його зупиняти. Дозволимо йому набрати у пляшки вина і продати його. Бо в нього зовсім не має грошей і йому не має нащо жити.

-Це не привід красти. Гроші треба заробляти,- Кіру обурило судження Олі,- твої рідні працюють, щоб наповнити бочки вином, вони скільки прикладають зусиль, а ти дозволяєш якомусь злодюзі обкрадати їх. Ти хоч розумієш, як підло ти чиниш по відношенню до своєї родини?  Я була про тебе кращої думки. Я гадала, що ти порядна, чесна…

-Кіро вибач мені,- Оля почала плакати,- я не хотіла тебе розчаровувати. Мені Тома дуже шкода. Він моє перше кохання, перший мій чоловік. Він ще років три потому приїхав у наші краї на заробітки з Америки. Та потім у нього викрали документи і тепер він не може знайти собі нормальну роботу, ні повернутися додому. Та взагалі без документів нічого не може.

-Тому він познайомився з тобою і почав тебе використовувати. Олю, яка б сумна його історія не була, це не дає йому права красти. Тому не стримуй мене, ми повинні поспішити його зупинити.

-Кіро будь ласка, прошу тебе,- продовжувала благати Оля тримаючи Кіру за рукав куртки,- він зовсім небагато візьме. Зазвичай тільки дві пляшки бере не більше. Йому тих грошей тільки на їжу вистачить і все.

-Якщо не зупинити його, то все рівно його викриють та впіймають, бо Тимур поставив собі за мету упіймати злодіїв.

-А звідки Тимур знає, що вино крадуть. Ти йому сказала?- Оля здивовано дивилася на Кіру.

-Я йому нічого не сказала, але Тимур сам ходив до погребу і здогадався. Та й бочки не просто ж так пустіють. Вино ж кудись дівається. А ще Тимур планував встановити камери відеоспостереження. Не знаю, чи встиг він це зробити чи ні.

-Чому ти про це раніше не розповіла?- Оля заметушилася, майже закричала,- побігли скоріше. Ми повинні зупинити Тома, поки його ніхто не помітив і він не попав в об’єктив камер.

  Кірі нічого не лишалося, як погодитися допомогти Олі. У подумах вона навіть хотіла, щоб Тома впіймали, і щоб ці крадіжки припинилися. Щоб Оля більше не була співучасницею злочинів. На вулиці швидко стемніло.  Дівчати вже до бігли до винного погребу, коли побачили, як із нього вийшов Том з наповненими вином пляшками.

-Ти обіцяв, що більше не будеш,- почала було Оля англійською.

-Не хочеш допомагати тоді не заважай,- крикнув у відповідь Том, а потім кивнув головою в бік Кіри трохи знизивши голос.- Навіщо ти її сюди привела?

-Я на вашому боці і хочу вам допомогти,- поспішила відповісти Кіра,- вам негайно треба все це припинити, бо ви потрапити до в’язниці.

-Тепер скрізь встановлено відеоспостереження,- Оля почала роздивлятися навкруги намагаючись переконатися, що камери і справді встановлені.

  І тільки-но Тому дійшло, що до чого. І він хотів було і справді погодитися з дівчатами, як до них підбігли Тимур і Андре тримаючи у руках ліхтарики.

-Попалися,- крикнув Андре,- зараз ви у нас… Олю? Кіро? А ви чого тут?

-А вони допомагають злодію,- Тимур теж був здивований.

  Та не встигли дівчата йому відповісти, як Том почав тікати відштовхнувши від себе Ольгу. Він побіг у темряву, а Тимур за ним присвічуючи ліхтариком. Андре, який спочатку розгубився, а потім зібравшись теж кинувся слідом за Тимуром.

-Він ні в чому невинний,- Оля теж побігла за ними.

 Кіра розгублено продовжувала стояти, вдивляючись їм у слід. Згодом почула, як Том кинув  пляшки з вином. Та це йому не допомогло втекти, бо Тимур все ж таки наздогнав злодія і повалив його на землю. Кіра чула, як Оля благала Тимура відпустити Тома, але безнадійно. Тимур був розлючений і Кіра здогадувалася чому він такий. І зовсім не через злодія, а через те, що вона і Оля знали про цього злодія, а йому нічого не сказали. І насамперед вона, Кіра, приховала це від нього. Та Кіра і сама відчувала за собою вину за те, що не була відвертою з ним. Для неї важливіше було допомогти Олі, чим подумати про те, щоб бути чесною з ним. Чи зможе тепер Тимур зрозуміти її та вибачити. Чи зможуть вони зберегти ті чудові стосунки, які між ними склалися? Чи може це кінець?