Читати книгу - "Жагучі бажання, Ксана Рейлі"

Божена

Я не могла відштовхнути його, навіть якби дуже сильно хотіла. Варто було його губам торкнутися моїх, як я забула про все на світі. Образи, страхи та розчарування розчинилися у повітрі разом з його запахом. Я провела руками до грудей Вадима та сильно пальцями стиснула його сорочку. Десь з глибини горла вирвався стогін, коли я поцілувала його у відповідь. Мені так сильно бракувало цього, що я почувалася залежною від його дотиків та поцілунків. Мої губи розімкнулися, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Очі були заплющеними, але мені здавалося, що вони безупинно закочувалися від задоволення.

Чоловіче тіло сильніше притиснуло мене до стіни. Я здригнулася, коли відчула його довгі пальці під спідницею своєї сукні. Він підхопив мене за сідниці, змушуючи розсунути ноги та охопити ними його пояс. Я відкинула голову назад, коли губи Вадима почали осипати поцілунками мою шию. Задоволена усмішка розтягнулася на обличчі, адже він з легкістю відшукав особливе чутливе містечко. Я знову застогнала, але одразу ж зубами сильно прикусила нижню губу, аби стримуватися. Я забула, що зовсім неподалік сидять абсолютно усі мої рідні. Будь-хто міг спіймати нас. Це було так ризиковано, але водночас мене це ще сильніше збуджувало.

— Вадиме... — прохрипіла я, відчуваючи вологість на своїй ключиці. Він легко провів язиком у впадині між моїми грудьми, і я знову закотила очі. — Нам треба зупинитися.

Але він наче не чув мене. Вадим продовжував досліджувати моє тіло своїми губами та язиком, підтримуючи руками мої стегна. Моментами мені здавалося, що я от-от сповзу по стіні вниз, хоча він міцно тримав мене. Я нахилилася вперед, впираючись щокою до його голови. Його обличчя зарилося між моїми грудьми. Я так сильно хотіла його в цей момент, але не могла дозволити нам продовжувати.

— Ти чуєш мене? — пошепки спитала я. — Хтось може спіймати нас.

— Боїшся? — Вадим глянув на мене з хитрою посмішкою на вустах.

Я вже бачила її колись... Тоді, коли він приносив мені задоволення у гаражі в той час, коли розмовляв з моїм батьком. Але того разу ми були далеко, а зараз тут за стіною.

— Не хвилюйся, — зрештою сказав він, опускаючи мене на ноги. — Я не настільки сміливий.

І я теж. Коли ноги зустрілися з підлогою, я мало не впала. Коліна трусилися, тож довелося міцно вчепитися пальцями за Вадима, аби не впасти. Я глянула на нього своїм затуманеним поглядом. Мені стало цікаво, що буде між нами далі. Тепер, коли я знала, що він не зміг забути мене, розуміла, що усе не може ось так закінчитися. Ми деякий час дивилися одне на одного, як раптом він знову поцілував мене. Я напружилася, але одразу відповіла йому. Ми просто не могли відірватися одне від одного, хоча розуміли, що повинні зробити це. Крізь його важке дихання та свої приглушені стогони я віддалено почула якийсь шум. Різко розплющила очі та відвернулася від Вадима. Але у коридорі було порожньо.

— Ти чув? — схвильовано спитала я, шукаючи очима бодай щось. — Чув кроки?

— Ні, — заперечив Вадим. — Мабуть, тобі здалося.

— Мабуть, — на видиху погодилася я, глянувши йому в очі. — Все одно нам варто повертатися. Вони можуть щось запідозрити. Ми уже довго тут.

— Я повернуся першим.

— Добре.

Я кивнула головою та з очікуванням дивилася на Вадима. Він не відступив, хоча тепер уже дивився вбік.

— Зустрінемося завтра о восьмій вечора, — сказав він швидко без можливості заперечити йому. — Я надішлю тобі адресу.

Мої очі розширилися від здивування. На язику вертілося запитання, але я не могла й слова вимовити. Невже він запрошує мене на побачення?

— І я хочу, щоб ти прийшла в цій сукні, — додав Вадим, окинувши оком моє тіло.

Я стримала усмішку. Перш ніж піти, його губи ніжно торкнутися моєї шиї. Я знітилася та тихо захихикала. Моя усмішка стала ще ширшою. Я дивилася йому вслід, відчуваючи те, як нестримно билося моє серце. Мені потрібен був час, щоб привести себе до ладу після наших з Вадимом палких поцілунків. Коли я поправила сукню, зачіску та макіяж, то максимально непомітною повернулася до вітальні. Усі були захоплені якоюсь розмовою, тож я тихо сіла на своє місце, ховаючи почервонілі щоки. Не могла навіть дивитися на когось, бо мені здавалося, що усі бачили нас з Вадимом. Але це було не так: Луїза мило шепотілася з Тео, коли він обіймав її однією рукою; Алекс тримав на колінах свою доньку, яка розповіла йому щось на вушко; Вікторія, Вадим і мій батько обговорювали новий сезон чемпіонату з перегонів... Я перевела погляд на маму, яка задумано дивилася на мене, потираючи пальцем своє підборіддя. Коли вона зрозуміла, що я дивлюся на неї, то тепло усміхнулася мені. Від цього стало спокійніше, тож я заспокоїлася та увесь вечір сиділа з думкою про завтрашню зустріч.

Як тільки усі розійшлися, то я сховалася у своїй кімнаті, щоб розпакувати пакет з подарунком від Вадима. Я витягнула довгу коробочку смарагдового кольору, а коли відкрила її, то у мене подих перехопило. Обережно пальцями взяла справжнісіньке кольє Chanel з перламутровими перлинками. Я приклала його до своїх грудей і широко усміхнулася. Стало так приємно від того, що він подарував мені таку особливу річ від мого улюбленого бренду...

Таксі зупинилося біля величезного розкішного готелю, і я швидко вибралася на вулицю. Моє тіло затремтіло, коли подув прохолодний вітер. На прохання Вадима я вдягнула вчорашню червону сукню з тоненького шовку, що не зовсім підходило для такої погоди. Я поспішила до готелю та стримано всміхнулася швейцару, який провів мене всередину. Моє серце глухо билося в грудях в передчутті, коли я прямувала до ресторану. Я зглитнула, відчуваючи на собі погляди присутніх. Але мене цікавив лише один погляд блакитних очей, що були спрямовані в мій бік. Я не стримала усмішки, коли Вадим підвівся, щоб зустріти мене. Мої ноги слухняно повели мене до нього.

— Привіт, — привіталася я.

Він схопив мене за обидві руки та нахилився, щоб поцілувати в щоку. Я всього на мить зажмурилася, адже він також поцілував мене в шию.

— Привіт, — його подих дражнив мою шкіру, що вона вмить покрилася сирітками. — Ти неймовірно пахнеш.

— Це ті парфуми, які ти зробив для мене, — пояснила я.

— Знаю, — видихнув Вадим і знову поцілував мене. — Боявся, що ти не прийдеш.

Я глянула на великий підлоговий годинник у кутку зали, що показував уже трохи далі за восьму. Я навмисно запізнилася на п'ятнадцять хвилин, аби змусити Вадима понервувати.

— Може, я заблокувала твій номер? — сказала я, вдивляючись в його очі. — Ти ж не писав мені й не телефонував. Я могла б це зробити.

— Навіть якщо так, — Вадим повів мене до столика, — то після вчорашнього поцілунку ти точно розблокувала мій номер.

— Ти себе переоцінюєш, — фиркнула я. — Це був звичайний поцілунок.

— Та невже? — перепитав він і відсунув для мене стілець. Я повільно опустилася на нього та відчула його гаряче дихання на своїй щоці. — А мені здалося, що ти мало не кінчила.

— О б-о-о-о-же! — простогнала я, вкриваючись густим рум'янцем.

Вадим хрипло засміявся та швидко поцілував мене в щоку.

— Люблю, коли ти так мило соромишся.

Мені здалося, що моє серце збільшилося на всю грудну клітку та мало не проламало її від цих слів. Коли він відсторонився, я відчула прохолоду. Мені забракло його тепла, але я спробувала приховати це від Вадима. Поглядом спостерігала за ним, коли він обійшов столик і сів навпроти. Мені хотілося, щоб він сидів поруч, але я знову ж таки, змовчала. Моя рука потягнулася до келиха з вином. Я зробила незначний ковток алкоголю, щоб хоч трохи полегшити своє збентеження.

— Як справи з автомобілем? — поцікавилася я.

— Непогано, — відповів він, знизуючи одним плечем. — У процесі виготовлення. Думаю, що наступної осені вже зможемо представити його на міжнародній виставці у Женеві.

— Це чудово.

— А у тебе як справи у Парижі?

— Теж добре. Сукня вже готується до пошиття. Вона така неймовірна, правда. Я хотіла б, щоб ти побачив її. Все-таки ти теж причетний до створення ескізу.

Вадим ледь усміхнувся, мабуть, пригадуючи той момент, коли допомагав мені з ескізом сукні. Він наче обдумував щось, а тоді спитав:

— Коли показ?

— У кінці січня, — відповіла я, слідкуючи за кожною його емоцією.

Його очі бігали туди-сюди, ніби він зосереджено думав про щось, розраховував.

— Постараюся приїхати, — сказав Вадим так впевнено, що мої брови злетіли вверх від здивування.

Я не знала, що відповісти йому на це, тому просто широко та щиро усміхнулася. Ми довгий час вечеряли та розмовляли ні про що. Здебільшого це стосувалося наших справ. Я розповідала йому про навчання в Парижі, а він інколи розказував щось про себе. Але Вадим усе ще залишався для мене незнайомцем, якщо це стосувалося його проблем чи тривог.

— Потанцюєш зі мною? — раптом спитав він, коли в залі пролунала повільна музика.

Я озирнулася довкола, зауважуючи, що ніхто не танцює. Вадим сьогодні вже не один раз здивував мене, тож я кивнула та прийняла його запрошення. Моє тіло зрадницьки затремтіло, коли він притягнув мене у свої міцні обійми. Ми хиталися з одного боку в інший, закутані в тепло одне одного.

— Як там мій подарунок? — спитала я, глянувши йому в очі.

— Якщо ти про Коко, то вона дуже рухлива та активна дівчинка, — Вадим зітхнув. — Вона постійно вимагає уваги та дуже любить дряпатися. Якщо чесно, то вона постійно нагадувала мені про тебе.

— Так і було задумано, — прошепотіла я.

— А як поживає Іслеро?

Я знизала плечима та відхилила голову назад, щоб краще бачити Вадима.

— Він не такий активний, як Коко, — з усмішкою відповіла. — Але він дуже часто підтримував мене. Я брала його з собою в політ. Так мені здавалося, що ти поруч.

Вадим нахилився ближче до мене. Я відчула, що його губи торкнулися мого чола.

— Ти дуже здивувала мене, Божено, — пошепки мовив він. — Не думав, що ти зможеш прилетіти сама.

— Бо це ти мене навчив боротися зі своїми страхами. Я дихала і лічила так, як ти казав мені. А ще у мене був Іслеро, якого я дуже міцно обіймала.

— Це вперше мені закортіло бути на місці іграшки, — пробурмотів Вадим, а я голосно засміялася від його слів.

Я сильніше припала до його грудей, притискаючись щокою. Вадим обійняв мене обома руками. Ми більше не танцювали, а просто стояли посеред зали та міцно обіймалися. Я відчула такий дивний спокій та затишок поряд з ним. Мені не хотілося навіть мінімально відпускати його. Він і не наполягав. Здається, йому теж це подобалося.

— Божено, — прошепотів Вадим мені на вухо. Я трохи відхилила голову назад, щоб глянути на нього. Відчула, що його пальці торкнулися намиста на моїй шиї, яке він вчора подарував мені. — Підіймешся зі мною в номер?

Я могла б прикинутися недоступною та відмовити йому. Вадим би не наполягав, але я сама хотіла цього. Так сильно хотіла, що без жодних вагань і сумнівів кивнула головою. Моє тіло тужило за ним не менше, аніж серце. Та і за цих два місяці у мене нікого не було. Я сподівалася, що й у Вадима теж, але не сміла поки питати.

Я міцно вчепилася за його руку, коли ми вийшли з ресторану та зупинилися біля ліфта. В ліфті відчула, що моє серце забилося швидше в передчутті солодкої ночі. Я не попереджала батьків про свою відсутність. Лише сказала, що у вечері в мене важлива зустріч. Вони не розпитували. А ще я достатньо доросла дівчинка, аби самій вирішувати, з ким залишатися на ніч.

Це був розкішний номер з величезним ліжком і виходом на терасу, загороджену склом з усіх боків. Я увійшла вглиб номера, коли Вадим відпустив мою руку, аби зачинити за нами двері. Я глибоко вдихнула в передчутті та кинула свою сумочку на тумбу біля стіни. Схвильовано провела руками по спідниці своєї сукні та спиною відчула, що він підійшов ближче. Вадим обійняв мене, я відкинула голову назад на його плече і заплющила очі. Його гарячий подих торкнувся мого вуха, коли він прошепотів:

— Ти навіть снилася мені, Коко...