Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Що ховається у сутінках. Антология 📚 - Українською

Читати книгу - "Що ховається у сутінках. Антология"

258
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що ховається у сутінках. Антология" автора Клайв Баркер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35
Перейти на сторінку:
шалене це заняття. Якщо ви задумали книгу, у якій містяться Десять Основних Слів Роману Жахів,[20] або мали обкладинку з черепом чи кістками, то ваш редактор міг майже гарантувати, що ви продасте тисяч сто примірників.

Усе це було чудово, якщо ви писали довгі романи. А що ж було робити авторам коротких оповідань?

Гарне запитання.

Оскільки в ті часи цифрова епоха ще не розпочалася, у газетних кіосках іще лежали стоси літературних журналів. Такі жанри, як наукова фантастика, фентезі, детектив, деякі вестерни і навіть романтичні твори, користувалися попитом. Але для нас, тих, хто хотів писати розповіді в жанрі чистого жаху або темної містики, трибун було не так уже й багато. Фактично я можу пригадати лише дві: журнали «Шоу жахів», яким керував покійний Девід Сильва, і «Сутінкова зона».

Але становище змінилося, коли хлопець на ім’я Ричард Чизмар вирішив вийти на видавничий ринок з журналом під назвою «Танок на цвинтарі». Хоч як дивно, навіть зараз, коли мені доручено написати цю Післямову, яка мусить мати як інформативний, так і розважальний характер, я не можу згадати, за яких обставин уперше дізнався про цю нову силу жанру жахів.

Я напевне знаю, що Рич зв’язувався зі мною, щоб обговорити план випуску передплатного журналу жахів, але з моєї пам’яті абсолютно вивітрилося, яким чином: чи то написав листа, чи зателефонував або, можливо, скористався якоюсь примітивною електронною поштою.[21] Чому він вирішив саме зі мною поділитися новиною про свій задум, я не знаю. Хіба що, може, тому, що ми обидва походили з Мериленда, обидва вболівали за «Мериленд Террапінс» і обидва були письменниками (може, ще й тому, що він вважав мене прикольним чуваком). Він згадував, що хотів надіслати мені екземпляр першого номера і сподівався, що в мене знайдеться час надіслати йому свої коментарі та враження. Оскільки я ніколи не соромився коментувати що-небудь, я відповів: «Звичайно, надсилай».

І ось через якийсь час мені надійшов пакет з цупкого жовтого паперу з поштовим штемпелем місця під назвою Ривердейл, Мериленд, розташованого, як я знав, на відстані кидка бейсбольного м’яча від Колледж-парку. Я розкрив його, і звідти до моїх рук вислизнув журнал розміром вісім на десять дюймів, на двох скріпках, із чорно-білою обкладинкою, більша частина якої була відведена під зображення демона… або, принаймні, хлопця з довгим язиком і дуже поганою шкірою. Переглянувши зміст, я побачив лише одне знайоме ім’я — Дейв Сильва, але після двадцяти п’яти років варто відзначити, що Ричард якимось чином зумів опублікувати на своїх сторінках твори Баррі Гоффмана, Рональда Келлі, Бентлі Диттла і Стіва Тема (як і Сильви) — всі ці хлопці досягли неабияких успіхів у жанрі. Це саме по собі велике досягнення, яке свідчить про справжній талант Рича як редактора й організатора. Гаразд, я не можу не зізнатися: оформлення прем’єрного випуску «Танку на цвинтарі» мене не вразило, і, здається, пізніше я повідомив про це Рича. Більше того, журнал припадав пилом у мене вдома кілька тижнів — як та порожня коробка від піци, яка, ти точно знаєш, рано чи пізно приверне твою увагу, — перш ніж я нарешті прочитав його, як обіцяв.

І ось тут на мене чекало приємне здивування. Автори здебільшого мали непоганий стиль і в міру сил намагалися уникати найпоширеніших кліше.[22] Було там і кілька віршів, вельми яскравих і добротних. Загальний дизайн видання був ретельно продуманий, сторінки не видавалися переобтяженими, текст читався дуже легко. Коротше кажучи, я був вражений. Я тримав у руках не тільки плід титанічної праці однієї людини, але ще й втілення мрії.

Журнали на кшталт «Танку на цвинтарі» не виростають самі по собі з якої-небудь глинистої землі, як дика цибуля або рука зомбі. Їх народжують великий талант, дисципліна і відмова миритися з поразками. Коли я думаю про те, що Рич ще навчався в коледжі, коли створив журнал, це вражає мене ще більше. Коли більшість його однолітків з «Бадвайзером» готувалися до випускних іспитів, він ступав перші кроки до створення видавничої імперії.

Історії, подібні до цієї, підтримують мою віру в те, що Америка досі велика країна.

Але ведімо далі. У мене на черзі ще одне дурнувате зізнання: я не можу пригадати, коли вперше зустрівся з Ричі віч-на-віч. Знаю, це сталося незабаром після виходу першого номера «Танку на цвинтарі», але коли саме і де — хоч убий не пам’ятаю. Зате пам’ятаю враження, яке він справив на мене, коли ми вперше потисли руки: мені тоді здалося, що, якби я добирав акторів для фільму про молодого римлянина на ім’я Кассій або про Номара Гарсіапарра,[23] цей хлопець, Чизмар, очолив би список. У ньому відчувалася грубуватість, сповнена серйозної рішучості, і розмовляв він м’яким голосом, хоча насправді був людиною радше спокійною і впевненою, ніж сором’язливою.

Мені він сподобався з перших хвилин знайомства. Роки цокали, і ми стали друзями. Ми з ним граємо в покер, гольф і бейсбол, розмовляємо про книжки та письменників, ділимося сімейними новинами. Його журнал швидко став класикою горор-індустрії, а кольорові обкладинки набули свого питомого «стилю», який ви впізнаєте, навіть якщо стоїте в іншому кінці кімнати і не можете розгледіти назви. Вперше побачивши свою розповідь на сторінках «Танку на цвинтарі», я відчув справжню гордість, але це понад усяке порівняння з тим днем, коли Рич запитав мене, чи не погоджуся я вести в його журналі свою колонку «М.А.Ф.І.Я.».

Моєю першою думкою було: «Ти що, жартуєш? Звичайно!» Але, думаю, я зумів зберегти зовнішній спокій і просто прийняв пропозицію.

Тоді я цього йому не казав, але мені здавалося, що кращого місця для моїх щомісячних виступів проти Всесвіту годі й шукати. У моєї колонки було вельми бурхливе минуле. Вона мандрувала з одного журналу в інший, у міру того як чергове видання розбивалося об скелясті береги невмілої дистрибуції та поганого менеджменту і йшло на дно бурхливого моря. Я ж отримував справжнє задоволення від роботи над колонкою і мріяв знайти для неї надійний прихисток. Мені хотілося відшукати місце, де я міг отримати постійну і терплячу читацьку аудиторію. І ось, двадцять років тому, я опублікував свою першу колонку в «Танку на цвинтарі», і вона виходить і понині. Синтаксичний контроль над своїми тирадами я завжди довіряв Ричу або його головному редактору. Я нерідко хвалюся тим, що це найдовготриваліша колонка в історії жанру, хоча в мене немає жодних доказів. Більше того, я пропоную якомусь захопленому бібліографу з-поміж

1 ... 34 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що ховається у сутінках. Антология», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Що ховається у сутінках. Антология» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Що ховається у сутінках. Антология"