Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

Мені дуже сподобалась реакція Бена Франкліна на цю сувору догану. Він був досить дорослим і мудрим, щоб усвідомити справедливість почутого і зрозуміти, що його поведінка може стати причиною невдач і зневаги інших людей. Тому він повністю змінився і негайно відмовився від своєї гордовитої, зарозумілої манери спілкування з людьми.

«Я взяв собі за правило, — розповідав Франклін, — утримуватися від будь-яких прямих спростувань тверджень інших людей і не відстоювати власну правоту. Я навіть заборонив собі вживати слова та вирази, які підкреслюють упередженість думки: „точно“, „безсумнівно“ тощо. Замість них я почав говорити „я гадаю“, „мені здається“, „я думаю“. Коли мій співрозмовник стверджував що-небудь, що здавалось мені помилковим, я відмовляв собі у задоволенні рішуче заперечити йому, підкресливши безглуздість його висловлювання. Свою відповідь я починав зі слів, що у деяких випадках чи за певних обставин його думка була б вірною, але у цій ситуації мені здається, що все не зовсім так. Невдовзі я виявив, що така нова манера поведінки має свої переваги; розмови, у яких я брав участь, протікали набагато спокійніше. Стриманість, із якою я висловлював свою думку, призвела до того, що її краще сприймали і вона викликала менше заперечень. Якщо виявлялось, що я помилявся, це мене менше розчаровувало; якщо я мав рацію, мені було легше змусити інших відмовитись від помилкової точки зору і пристати до моєї.

Подібна манера поведінки, яка суперечила моїй природній схильності й до якої я спочатку привчав себе силоміць, стала нарешті невимушеною і настільки звичною, що за останні п'ятдесят років ніхто не чув, щоб із моїх вуст злетіло якесь безапеляційне твердження. Гадаю, що саме цій своїй звичці (після моєї головної риси — чесності) я завдячую тим, що мої співвітчизники почали дослуховуватися до моїх думок, коли я пропонував створити нові установи чи змінити старі, а також своїм великим впливом у громадських радах, коли я увійшов до їхнього складу. Я поганий, некрасномовний оратор, затинаюся і вагаюся у виборі слів, мою мову важко назвати літературною, але, попри все це, мені вдавалося відстояти свою позицію».

Як методи Бенджаміна Франкліна можна застосувати в бізнесі? Давайте розглянемо два приклади.

Кетрін А. Оллред із Кінгс-Маунтейн, штат Північна Кароліна, працює інспектором з організації виробництва на прядильній фабриці. На одній із наших лекцій вона розповіла, як залагоджувала одну делікатну справу до та після відвідування наших курсів:

«Серед моїх обов'язків були розробка та впровадження систем заохочення і стандартів для наших операторів, щоб вони могли заробляти більше грошей, виробляючи більше пряжі. Система, яку ми використовували спочатку, була ефективною, доки ми випускали два-три різних типи пряжі, але згодом ми розширили виробництво і у нас з'явилась нагода випускати понад двадцять видів товару. Наявна система вже не дозволяла справедливо оплачувати працю робітників, тож я розробила нову, яка давала змогу платити операторам залежно від класу пряжі, яку вони виробляли у певний проміжок часу. Із проектом моєї нової системи я вирушила на засідання, сповнена рішучості довести керівникам її переваги. Я детально розповіла, у чому були недоліки старої системи, вказала на всі недоробки і пояснила, як я вирішила всі ці проблеми. Однак на мене чекала поразка. Я так захопилася захистом своєї нової системи, що не залишила керівництву можливості визнати, що я вирішила його проблеми. Питання було закрито.

Відвідавши кілька лекцій вашого курсу, я чітко усвідомила, в чому була моя помилка. Я знову скликала засідання керівників, але цього разу попросила їх самих визначити недоліки діючої системи. Ми обговорили численні проблеми, і я запитала, як, на їхню думку, можна вдосконалити виробництво. Кілька вчасних незначних підказок із мого боку — і керівники самі прийшли до моєї системи. Наприкінці зустрічі, коли я знову презентувала їм свою розробку, вони її з радістю прийняли.

Тепер я переконана, що немає нічого неможливого, і знаю, як сильно можна собі зашкодити, якщо говорити людині в очі, що вона помиляється. Так ви лише зачепите почуття її власної гідності і станете небажаним учасником будь-якої дискусії».

Давайте розглянемо ще один приклад, але пам’ятаймо, що всі ці випадки є типовими. Р. В. Кроулі працював комівояжером у нью-йоркській лісопильній компанії. Роками він був змушений доводити контролерам якості, що вони помиляються. Він виходив переможцем із цих суперечок, однак їхні наслідки були невтішними. «Ці хлопці, — розповідав Кроулі, — схожі на бейсбольних арбітрів. Ухваливши рішення, вони вже ніколи його не змінять».

Містер Кроулі розумів, що через його перемоги в цих суперечках його фірма втрачала тисячі доларів. Тому, відвідуючи мої курси, він вирішив змінити тактику і припинити сперечатись. Яким був результат? Ось що він розповів на одному з наших занять:

«Одного ранку в моєму кабінеті пролунав телефонний дзвінок. Якийсь збуджений і схвильований чоловік повідомив, що партія пиломатеріалів, яку ми відправили на їхній завод, виявилась незадовільної якості. Його фірма припинила розвантаження і вимагала, щоб ми негайно забрали всю партію з їхнього складу. Коли вагон був уже на чверть розвантажений, контролер заявив, що більша частина продукції не відповідає стандартам якості. Тому вони відмовляються її приймати.

Я негайно вирушив на завод, дорогою обдумуючи, як краще вийти з цієї ситуації. Зазвичай у подібних випадках я посилався на стандарти визначення сортів лісу і, спираючись на власний досвід та знання, намагався переконати покупців у тому, що вони неправильно трактують правила сортування лісоматеріалів і що ліс задовольняє встановленим вимогам якості. Однак цього разу я вирішив застосувати засвоєні на курсах принципи.

На заводі на мене вже чекали агент із постачання та інспектор з якості. Вони були у дуже поганому настрої, рішуче налаштовані на суперечку і боротьбу. Ми підійшли до частково розвантаженого вагона і я попросив їх продовжити вивантаження, щоб подивитися, як це відбувається. Водночас я запропонував продовжити відбраковку лісу, як вони це робили до мого приїзду.

Через певний час я зрозумів, що інспектор надто суворо оцінював якість продукції і неправильно трактував відповідні правила. Це була партія білої сосни, а мені було відомо, що він чудово знається на твердих породах дерева, але не дуже компетентний у тому, що стосується