Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Він буде номінований на «Оскар» як кращий актор, а «Кримінальне чтиво» здобуде Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю: кар’єра Траволти відновиться, і він знову стане одним із найбільш запитаних акторів світу. Його наступні успіхи («Без обличчя», «Тонка червона лінія») матимуть той ефект, якого вони не мали б, якби Траволта не зазнав невдач.

Радість життя

Радість воїна може також набувати прозаїчнішої форми, більш повсякденної, тобто може бути радістю життя. Коли ми долаємо певні випробування, то починаємо цінувати прості речі.

Музиканти, що працювали з Барбарою в одній студії, часто дивувались її гарному настрою та простоті. Знаючи історію співачки, чувши пісні, дізнавшись про її нещасне дитинство та роки невдач, вони уявляли собі її як різку й сувору жінку. Та вона здивувала їх своєю життєрадісною вдачею. За столом співачка була веселою, полюбляла жартувати. На гастролях, у дорозі, вона сміялася за найменшої можливості. Радість життя не виникає тоді, коли дістаєш винагороду чи досягаєш певного рівня заробітку: вона існує сама собою, вона самодостатня. Часом нам треба зазнати поразки, щоб дістатись істинної розради, про яку гарно сказав Клеман Россе у книжці «Вища сила»: «Немає достеменнішого прояву радості, ніж просто відчувати її, живучи».

Я зустрічав підприємців, чиї характери мене вразили. У напружених ситуаціях, під час ухвалення непростих рішень, вони дивували мене своєю внутрішньою рівновагою, радісною манерою виконувати свої обов’язки. Це були бізнесмени на межі банкрутства. Та вони знайшли в собі силу применшити вагу того, що відбулося. Багато інших людей, які не зазнали невдач, повсякденно животіють у стражданнях і тиску, часом поводячись нестерпно зі своїми співробітниками. Якщо наші невдачі можуть надати особливий смак подальшим успіхам, вони також мають силу змусити нас інакше цінувати наші звичайні дні — наче спокій після шторму.

«Блукати лісом поміж осінньої папороті — це і є тріумф. Навіщо потрібні ті ваші схвалення та овації?» Є в цьому вислові Чорана щось геніальне. Що може бути більшим тріумфом у світі, ніж відчувати себе живим, насолоджуючись красою природи? Великий тріумф приступний тим, хто пройшов випробування.

Радість у нещасті

Як визначити ту радість, яку ми відчуваємо в нещасті, коли мусимо скерувати всі наші сили й ресурси на своє одужання після поразки або хоча б на те, щоб опанувати себе? Коли настає вирішальний момент, радість потребує енергії. Це і є радість воїна в найчистішій своїй формі: радість у нещасті.

Ви можете подумати, що доволі дивно відчувати радість перед лицем загрози.

Утім, без жодного сумніву, вона тоді є найсильнішою, це реакція на скрутне існування чи насильство.

Розуміння сутності радості в нещасті дає нам змогу порівняти його з радістю в щасті. Коли ми щасливі та задоволені, тінь, що нависає над нашим щастям, не примножує його. А коли нашій радості загрожують, вона стає інтенсивною та справжньою.

Рей Чарлз і далі радіє після втрати брата, матері та зору: ось радість у нещасті.

«Успіх — це зазнавати поразки за поразкою, але не втрачати свій ентузіазм», — говорить Вінстон Черчилль. «Ентузіазм» є гарним прикладом радості в нещасті.

Саме ця форма радості жила в серці генерала де Ґолля, коли він вирушав до Лондона в червні 1940-го.

У погляді Томаса Едісона, який безсонними ночами намагався засвітити світло.

У тілі дзюдоїста, який падає, але не є переможеним.

У плечах боксера, який тримає удари суперника, але готовий завдати й ударів у відповідь.

І в нас щоразу, як невдача запалює нашу сміливість із новою силою або коли вирішальний момент змушує нас забути про свій смуток.

Радість у розвитку

Радість у нещасті часто подвоюється завдяки розвитку наших талантів чи здібностей. Одна з найбільших насолод — використання і розвиток можливостей, що їх нам пропонує життя, або, як казав Арістотель, «вивільнення нашої сили». Античні філософи вживали вдалий термін progrediens, щоб описати людину, яка не є ідеальною, але з кожним днем стає дедалі кращою. Бути progrediens означає бути людиною, що просувається своїм шляхом: ось такою і постає мета нашого існування.

Є людські якості, що розвиваються тільки завдяки поразкам і перешкодам.

Леонардо да Вінчі роками писав свої картини. Він провів 15 років над полотном «Свята Анна з Марією і немовлям Христом», яке так і залишилося незавершеним. Варто уявити художника, котрий працює над своїм шедевром протягом років. Він виправляє, допрацьовує, удосконалює. Дозволяє собі сумніватися навіть перед своїми учнями, думає все покинути, але знову повертається, щоб допрацювати цю картину в творчій люті. Він відчуває радість розвитку під час роботи над картиною. Це не є щастям. Якби він не помилявся і в ньому не панував страх покинути цю роботу, він не розвивався б — його радість була б незначною.

Спіноза пише таке: «Радість — це перехід від незначного до великого вдосконалення». Ось чому