Читати книгу - "Портрет митця замолоду"

— Вони лежать у суцільній тьмі. Бо не забувайте, вогонь пекельний не дає світла. Як з волі Божої вогонь печі вавилонської втратив жар, не втративши світла, так з волі Божої пекельний вогонь, зберігаючи силу жару, вічно горить у тьмі. Це — безконечний коловорот пітьми, темного полум'я і темного диму палаючої сірки, в якому тіла скупчені так, що нема чим дихнути. З усіх кар, які впали на землю фараонів, кару темряви назвали найжахітнішою. Як же тоді назвати темряву пекла, що триває не три дні, а цілу вічність?

— Жахіття цієї тісної і темної в'язниці ще гірше через страшний сморід. Усі нечистоти світу, всі покидьки і шумовиння світу спливуть туди, як у величезну смердючу стічну канаву, коли страхітлива пожежа останнього дня очистить світ. Маси палаючої сірки теж наповнюють пекло нестерпним смородом, а тіла пропащих душ самі виділяють такий бридкий сопух, що, як каже святий Бонавентура, навіть одне з них може заразити цілий світ. Навіть у нашому світі повітря, ця чиста стихія, стає нечистим і непридатним для дихання, коли застоїться. Подумайте тільки, якою має бути занечищеність повітря у пеклі. Уявіть собі бридкий, зотлілий труп, який лежав, гниючи і розкладаючись у гробі, аж поки не перетворився в драглисту масу рідкої гнилі. Уявіть, що труп цей віддано на поталу полум'я, що його пожирає вогонь палаючої сірки, залишаючи густі, задушливі випари нудотного, гидкого тліну. А тепер уявіть собі зловоння, але в мільйони мільйонів разів сильніше від мільйонів і мільйонів смердючих трупів, стиснених у сморідній тьмі — велетенська, тліюча купа людської цвілі. Уявіть собі все це, і матимете певне уявлення про жах пекельного смороду.

— Але цей сморід, хай який жахливий, — ще не найбільша фізична мука, яку терплять пропащі душі. Найбільшою тортурою, до якої вдавались тирани, катуючи своїх ближніх, є тортура вогнем. Лишень на мить вкладіть палець у пломінь свічки і відчуєте, що таке біль від вогню. Але Бог сотворив наш земний вогонь на добро людині, щоб живив він у ній іскру життя і допомагав у корисних ремеслах, тоді як пекельний вогонь має зовсім іншу природу і створений Богом, щоб ним мучити-карати нерозкаяного грішника. Наш земний вогонь теж спалює, швидше чи повільніше, залежно від того, наскільки займистим є охоплений ним предмет, тож геній людський понавигадував запобіжних хімікалій, здатних припинити чи придушити горіння. Але сірчаний камінь, який горить у пеклі, — це субстанція, спеціально створена аби горіти вічно з невимовною силою. Ба більше, наш земний вогонь, спалюючи, нищить, тож чим він сильніший, тим коротше триває; а пекельний вогонь має ту властивість, що він не спалює того, що палить, тож хоч і лютує з неймовірною силою, не вщухає ніколи.

— До того ж, наш земний вогонь, яким би лютим не був і як далеко не розкинувся б, завжди має межу; але озеро пекельного вогню безмежне, безбережне і бездонне. Кажуть, сам диявол на запитання одного вояка мусив визнати, що навіть якщо цілу гору вкинути в огненний океан пекла, вона миттю згорить, мов шмат воску. І страшний цей вогонь катуватиме пропащі тіла не лише зовні — кожна-бо загублена душа сама для себе буде пеклом, безмежний огонь лютуватиме у самому її нутрі. О, жахлива доля нещасних істот! Кров клекоче і кипить у жилах, мозок вариться в черепі, серце в грудях горить і тріскає, нутрощі — червоногаряча маса палаючої м'якоті, тендітні очі оповиті полум'ям, мов розтоплені кулі...

— Але те, що я сказав про силу, властивості й безмежність цього вогню, — ніщо порівняно з його потугою, потугою засобу, обраного Божим промислом для покарання як тіла, так і душі. Цей вогонь породжений гнівом Божим і діє не сам по собі, а як знаряддя божественної помсти. Як хрещальні води очищають з тілом і душу, так вогонь покари мучить з плоттю і дух. Усі тілесні чуття зазнають мук, і з ними катується душа: очі страждають від непроникної і повної темряви, ніс — від прикрого смороду, вуха — від криків, голосінь і проклять, смак — від огидної твані, заразної тліні, задушливої бридоти, якій і ймення нема, дотик — від розжарених шпичаків і вістрів, від жорстоких язиків полум'я. І через ці страждання чуттів вічно карається у самій своїй суті безсмертна душа, серед незліченних жерущих огнів, які запалила в безодні зневажена велич Всемогутнього Бога і які під гнівним подихом Божественності розгорілись у вічне палання.

— Врешті завважте, що муки цієї пекельної в'язниці стають ще нестерпніші через сусідство самих проклятих. Погане товариство й на землі настільки згубне, що навіть рослини — ніби інстинктивно — уникають сусідства того, що для них є шкідливе чи смертоносне. У пеклі немає ніяких законів — ніхто не згадує про родину, про батьківщину, про взаємини, про людські узи. Пропащі душі виють і верещать одна на одну, їх муки і лють ще більше зростають від сусідства істот, що мучаться й лютують, як вони. Всяку людяність забуто. Волання страждущих грішників сягають щонайдальших країв неозорої безодні. Вуста пропащих безперестанку блюзнять Господа, виливають ненависть до своїх товаришів по стражданню й проклинають душі, що були їх співучасниками в гріху. У давнину існував звичай карати батьковбивцю у той спосіб, що його кидали у морські глибини в мішку разом з півнем, мавпою та змією. Творці цього закону, який нам здається жорстоким, сусідством цих відразливих і небезпечних тварин хотіли скарати злочинця. Але що таке лють безсловесних тварин порівняно з люттю проклять, які вивергаються з запалених губ та пересохлих горлянок грішників у пеклі, коли вони впізнають у своїх сусідах тих, хто допоміг їм згрішити і вчив їх гріха, чиї слова посіяли в них перші зерна зловмисності і злодіяння, чиї неподобні підшепти штовхнули їх на гріх, чиї очі зводили їх зі шляху чесноти. Вони накидаються на отих співучасників з прокльонами, докоряючи їм. Але нема для них ані помочі, ані надії: каятися вже запізно.

— Насамкінець подумаймо про ту жахливу муку, якою є для пропащих душ — і спокусників, і спокушених — товариство дияволів. Дияволи мордуватимуть проклятих подвійно: своєю присутністю і своїми докорами. Нам годі уявити собі, наскільки вони страшні. Свята