Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн, відчуваючи тремтіння в руках, на мить зупинився, намагаючись взяти себе в руки.

— Все буде добре, — прошепотів він, дивлячись на її бліде, змучене обличчя. - Ми все налагодимо.

Вони рушили до шлюпки, повільно та обережно просуваючись через купу валунів та осколків кристалів. Лі і Рем, залишивши капітана в дбайливих руках екіпажу, одразу рвонулися до них, намагаючись розчистити шлях і вберегти Кейлі від можливих травм.

Коли вони дісталися шатлу, задня стулка медвідсіку повільно відкрилася, випускаючи струмінь пари. Немов відгукнувшись на їхнє наближення, тьмяне світло в камері блимнуло, а потім спалахнуло рівним зеленим кольором.

Медик, що їх вів, підбіг уперед, швидко набираючи на панелі код активації камери. Зейн стояв поруч, тримаючи Кейлі за руку, відчуваючи, як її пальці безвольно лежать у долоні. Йому здавалося, що вона ось-ось вислизне, зникне... Але він не збирався її відпускати.

— Покладіть її сюди, — вказав медик на м'яку поверхню всередині камери. — Ми маємо швидко ввести її в анабіоз, доки рани не погіршилися.

Зейн, не кажучи ні слова, обережно перемістив Кейлі на холодну поверхню камери, сів поруч, стежачи, як медики закріплюють її тіло ременями. Один із них приєднав дихальну маску, другий — крапельницю з необхідними розчинами. Панель камери м'яко загула, індикатори заблимали зеленим.

— Вона відчуватиме біль, навіть в анабіозі? — тихо спитав Зейн, дивлячись, як медик закінчує перевірку.

— Жодного болю, — жінка похитала головою, її голос звучав м'яко і заспокійливо. - Анабіоз відключить її свідомість. Вона нічого не відчує, доки не прийде час пробудження.

Зейн заплющив очі, відчуваючи, як його серце на мить завмерло, а потім глухо застукало в грудях.

- Тоді вводьте її. Пусть відпочиває… — промовив він, і відійшов на крок назад, дозволяючи медикам закрити камеру.

Медики швидко ввели команду на панелі і прозора кришка камери повільно опустилася, герметично закриваючи Кейлі всередині. Пролунав тихий свист, потім ледь чутний шарудіння — це газові суміші наповнили камеру, занурюючи її в стан глибокого анабіозу.

Зейн стояв нерухомо, дивлячись, як тьмяніє її обличчя за прозорою кришкою. Слабке світло індикаторів позначало її пульс — рівне, стійке. Кейлі була жива, але для Зейна вона наче занурювалася в сон, який триватиме цілу вічність.