Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

У тітки Каті завжди було жваво і весело. Атмосфера свята не зникала з її дому. Мамина сестра просто дивовижна жінка: яскрава, красива, розумна. Хоча не це мене в ній захоплює, а те, що вона якимось чином поєднує в собі непоєднуване...
Міцний, сталевий характер, але при цьому вона дуже м'яка й тактовна у спілкуванні з іншими. Я прагнула бути саме такою. У дитинстві мріяла бути як мама, доброю, лагідною, довірливою, гарною, а потім, у підлітковому віці, навпаки. Мені хотілося стати сильнішою, самодостатньою. Такою «залізною леді», щоб з усім могла впоратися і в скрутну хвилину, високо задерши підборіддя, посміхнутися ворогові. Та ще так щиро, щоб його всього корчило від мого щастя!
До Києва я такою і приїхала - дівчинкою без страху, з жорсткими принципами і бажанням прогнути цей світ і його устої під себе. І майже вийшло: вступила до універу на бюджет, знайшла підробіток вечорами і вихідними. Пишалася собою до нестями. Адже сама, без зв'язків, знайомств та іншого змогла здійснити заплановане.  Навіть квартиру, яка дісталася мамі від далекої родички в Києві, сама оплачувала. 
А тепер я подорослішала, побачила другий бік у медалі й хочу бути як тітка Катя. Водою. Коли потрібно, ставати брилою льоду, коли можна, лащитися немов струмочок.
- Про що замислилася? - жінка подала мені кухоль із журавлинним морсом і відвела вбік. - Труднощі на роботі? Едік казав, що ти не хотіла йти в помічниці до нового керівництва. Не дарма?
Уважний погляд синіх очей сканував мене немов рентген.
- Та ні. Це тут ні до чого. Та й повернулася я на своє місце, - махнула рукою й одразу ж перевела розмову на інших:
- Григор'єв же зі своєю Лілею розлучається, а Ніночка від нього малюка чекає, але вони в сварці. Ось Степан Федорович і заливає горе. В одній родині вже все зруйновано, а в іншу його ще не пускають.
- А ти, виходить, впахуєш за двох, поки він місце собі шукає? 
- Мені не звикати. До того ж, керівництво все бачить.
Я справді частенько була на підхваті у Степана Федоровича, прикривала його, поки він із дружиною їздив до штатів оздоровлювати дитину і коли на море молоду пасію возив. Більше того, в цей час працювала ще дужче, щоб продемонструвати керівництву свою результативність.
- Думаєш, оцінить?
- Сподіваюся, принаймні премію мені пристойну виписали наприкінці місяця.
- Зрозуміло. Як мама? Дзвонила тобі?
- Кілька днів тому, - кивнула я. - Звала на Новий рік до них, в Іспанію. Сказала, що в них із Джоном зараз доля здійснює круті віражі, і вона хотіла б зі мною порадитися, але це не телефонна розмова.
Тітка Катя насупилася:
- От любить Ліза хмари згустити. Тож тепер думай, що в них там таке!
Я хитнула головою. Сама вже збожеволіла. Сьогодні вранці не витримала, зателефонувала мамі, уточнювати, чи пов'язані зміни з її здоров'ям. Повірила тільки тоді, коли мама надіслала скан-копію своєї мед.карти з останніми знімками. 
- Головне, що хвороба не повернулася, а решту - переживемо! - я підвела голову і посміхнулася.
- Поїдеш?
- Якщо на роботі відпустять. Я вже заяву написала на відпустку, але можуть і не підписати.
- Ти мені скажи, як будеш достеменно знати. Якщо що, ми з Едіком злітаємо до цих поціновувачів кориди і кастаньєт.
- Дякую, - щиро подякувала я тітці.
- За це не варто, а ось за знайомство з молодим, перспективним і дуже симпатичним чоловіком можеш, - посміхнулася родичка й одразу ж потягнула мене на ґанок. 
І як вона тільки помітила у вікні, що до них прийшов гість?
Поруч із дядьком Едіком стояв високий, широкоплечий блондин у чорній водолазці та брючному костюмі. Стильна зачіска, дорогий наручний годинник і приємний аромат.
- Ілля, я так рада, що ви змогли приїхати до нас у гості, - тітка тепло посміхнулася чоловікові, а потім цілком щиро згадала про мене. - Ой, познайомтеся, це моя племінниця Еля.
Наші погляди зустрілися, і я впізнала в гості того самого хлопця, на якому я перевіряла свою суперсилу. 
- Радий знову бачити вас, прекрасне видіння, - мою руку галантно підняли й поцілували кисть. - А ще більше радий, що сьогодні ви без свого супроводжуючого.
- Боса, - поправила я й одразу помітила, як пильно й задумливо на мене дивляться дядько й тітка.
- А ви вже десь зустрічалися? - поцікавилася Палич.
- На вулиці. Я хотів познайомитися, підійшов, встиг навіть ім'я запитати, але мою прекрасну незнайомку викрав злий і страшний, як тепер я вже знаю, бос.
Жарт вдався і всі засміялися.
Посмішка йшла Іллі і робила його обличчя ще привабливішим. Упевнена, багато гарних дівчат закохані в нього, але моє серце так само мовчало, як і під час нашої першої зустрічі. Тільки цього разу я його вже не слухатиму. Усі знають, що від однієї закоханості найкраще рятує інша. 
- Ілля, а ми якраз зібралися чай із пирогом пити, - я увімкнула свою чарівність.
- Обожнюю чай і пироги. Дозволите?
Ілля запропонував мені лікоть, і я з радістю прийняла його. Совість тихо шипіла, що не варто обнадіювати хлопця. Розсудливість була з нею солідарна. Жіноча логіка нагадувала про наш план, а попа раділа будь-яким пригодам. А тіло... воно абсолютно не хотіло мене зраджувати! Навіть на мурашки не стало щедрим! Ні, ну справді. Шкода, чи що?