Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Дроворуб
Я задоволено дивився у вікно і милувався містом. День був похмурим, люди поспішали сховатися від негоди в будівлях, машини повільно пленталися і шукали хоч якесь місце для паркування, а я радів і потирав руки в очікуванні. Навіть не віриться, що скоро буде готове моє перше замовлення. Не просто диван, а цілий модульний багатофункціональний комплекс. Але найбільше мене тішив проєкт із параметричними меблями. Вони мають завжди дуже ефектний вигляд і не можуть не привертати увагу, до того ж вони стильні та ... 
Якого біса?! Це хто з Елею? Я так різко смикнувся вперед, щоб роздивитися якогось мужика, що щосили вдарився лобом об скло.
Потираючи забій, я спостерігав, як суперник тримає мою Елю за долоньку, притискає її руку до своїх грудей і щось каже з усмішкою. А вона! Ні щоб дати відворот-поворот, поцілувала його в щоку! Сама!
Дідько!
- Лідо, мені каву й Елю! - рявкнув у комутатор секретареві і присів за стіл.
Ну, кароока, постривай! 
Я гіпнотизував двері, постукуючи олівцем по стільниці. кава остигала, хвилини бігли, а Елі так само не було в моєму кабінеті.
- Лідо! Василькова до мене на льодоколі через Антарктиду пливе чи на повітряній кулі з Провансу летить? Скільки мені ще її чекати?
- Костянтине Веніаміновичу, я її покваплю.
- Я чекаю!
А ще злюся і, здається, ревную. Зі мною, значить, на побачення ходити вона не захотіла, а з якимось... Стоп! Я посміхнувся думці, що спала мені на думку. Звісно, в Елі просто забагато вільного часу.
Двері відчинилися, але на порозі з'явилася зовсім не моя нестерпна працівниця, а її вагітна подруга. Ніночка, притримуючи долонькою живіт, привітала мене і присіла за свій стіл.
- Як ви почуваєтеся? -поцікавився я за звичкою.
 Усе-таки вагітна жінка - це велика відповідальність. Нехай вона і не моя, але я все одно не міг не проявити турботу. Спрацьовували якісь інстинкти, а ще я дедалі частіше став ловити себе на думці, що діти - це не так уже й жахливо. Навіть став подумував про своїх. Мама має рацію, роки біжать і ставати батьком у п'ятдесят я не хотів. Звісно, не просто зараз теж, але більше розмови про спадкоємців мене не злили.
- Дякую, добре, - усмішка майже не сходила з обличчя дівчини, а ще секретарка діяла на мене заспокійливо.
У її присутності я намагався не підвищувати голосу і лаяти теж не міг.
- Ніно, може, вам усе-таки піти в декрет? Щодо зарплати не хвилюйтеся, ви нічого не втратите, я дам необхідні розпорядження.
 - Але в мене тільки двадцять п'ятий тиждень. Я думала до Нового Року ще попрацювати, а потім уже йти... - розгублено відповіла дівчина.
Потім мотнула головою, від чого її світлі кучері підстрибнули:
- До того ж, я Елі обіцяла вам допомагати. Аліна справді не дуже досвідчений працівник.
- Не хвилюйтеся, Ніно. Вирішуйте, як краще вам і малюкові.
- Спасибі велике, Костянтине Веніаміновичу, але ми залишаємося.
Я тихо зітхнув. Значить тут Еліну відчитати не вдасться. Що ж, якщо працівник не йде до начальства, тоді воно йде до нього!
- Добре, але якщо ваша ситуація зміниться, то дайте мені знати.
Я вийшов із кабінету, і, на свій подив, Ліду на робочому місці не виявив. Секретарка стояла біля стелажа і ... їла крейду, занюхуючи її лимоном. Це ще що таке?
- Костянтине Веніаміновичу! - дівчина підстрибнула на місці і сховала руки за спину.
- Лідо, з вами все гаразд? Може, мені вас відпустити до лікаря?
- До лікаря? - розгублено захлопала віями співробітниця, а потім повільно похитала головою.
- Ви впевнені? Крейда і лимон - це ...
- Новомодна дієта! Я трохи погладшала, от і доводиться.
Я втомлено стиснув перенісся і тихо про себе вилаявся. Дурдом якийсь, а не офіс! Одна вагітна, інша на дієті, третя від мене бігає, а іншого сама цілує. До речі, ось де вона?
- Лідо, ви маєте чудовий вигляд. Давайте обійдемося без дієт, добре? Принаймні, не в моїй приймальні.
- Гаразд. Цього більше не повториться!
Я кивнув і поспішив до кабінету Еліни, він був на цьому ж поверсі, тільки в іншому крилі. Хвилини дві-три ходьби. Цікаво, що ж завадило дівчині подолати цей недовгий шлях?
Стукати я не став, просто відчинив навстіж двері і застиг на порозі.
- Вас стукати не вчили? - обурилася Еліна, прикриваючи груди руками.