Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

– Як пан сміє! Прошу відпустити мене, - голос Ельжбети підказував, що жінка налякана і потребує допомоги.

Казанова поклав руку на ефес своєї шпаги й міцно натиснув на дверну ручку.

Невисокий, але міцної статури чоловік у дорогому сюртуку тримав Ельжбету за плечі і притискав її тіло до стіни. Коліно нападника вп’ялося між її стегнами, а його уста роздавлювали солодкі губи Ельжбети.

Без найменшого вагання Джакомо оголив зброю і рушив до пари, що борюкалася. Жінка побачила Казанову перед своїм мучителем.

Коли вона помітила лезо в його руці, її очі розширилися, і вона на секунду перестала захищатися.

Зловмисник зрозумів, що вони вже не одні. Він обернувся з гордовитим обличчям, мабуть, подумавши, що це слуги прийшли допомогти дамі. Його обличчя скривилося від жаху, коли кінчик шпаги знайшовся біля його горла.

– Що це означає!? – звернувся Казанова до Ельжбети по-французьки, не зводячи очей з грубіяна.

Вона вислизнула з обіймів, які стримували її, і поправила пом’яту сукню.

– Пан Лебель прийшов вимагати борг, який я йому винна, і, здається, він трохи забувся. Для всіх буде найкраще, якщо він покине мій дім зараз же, - ці слова вона ледь не процідила прямо в бліде, мов вапно, обличчя фінансиста.

Той, після першої несподіванки, вже почав притомніти.

Чоловік щось схвильовано сказав, показуючи некрасиві зуби.

На жаль, Казанова не розумів польської мови.

– Що він каже? – запитав він.

– Що це напад, який карається смертною карою, – пояснила жінка.

– Ця свиня розуміє французьку?

– Не знаю, але він знає німецьку, це його рідна мова, – відповіла Ельжбета.

Казанова зловісно примружив очі й легенько притиснув лезо до шкіри чоловіка. З маленького порізу потекла цівка крові. Лебель широко розплющив очі в його очах був жах, і він притисся спиною до стіни. Казанова із задоволенням дивився, як уся гордість цього чоловіка зникає.

– Якщо і був напад, то це гер вчинив його даму, в її власному домі, – перейшов Джакомо на німецьку мову. – Я б сприйняв це як спробу зґвалтування, а покарання за це – скрізь петля, – додав він зловісним тоном.

Лезо шпаги злегка впилося в натягнуту шкіру шиї.

— Вона винна мені гроші! – попри все не здавався Лебель.

– Я розрахуюся з боргом через контору Теппера, а тепер, meine herr, покиньте цей будинок, і якщо ви прийдете сюди знову, я викличу вас на дуель і вб’ю, — протягнув Казанова. Він відвів шпагу, дозволивши лихварю вирватися з-під леза. Лебель негайно вибіг із їдальні, а через мить вони почули, як він від’їжджає в кареті.

Ельжбета пригорнулася до грудей свого захисника. Той відчув, що жінка тремтить, ледь стримуючи сльози. Він відклав шпагу і міцно обійняв її.

— Усе гаразд, — ніжно прошепотів він. – Він більше сюди не прийде, а якщо прийде, я вже про нього подбаю.

Ельжбета підняла голову й подивилася в очі Джакомо.

– Дякую, що запропонував погасити борги, але я не думаю, що у тебе є такі гроші.

– І скільки ж там?

– Тисячі талярів.

– Тоді буде краще, якщо ти покинеш місто, — порадив він, усе ще не до кінця вірячи в удачу, яка дозволила йому вибратися з вчорашньої невдачі. – Треба якнайшвидше їхати, ми не знаємо, чи вирішить Лебель, коли протверезіє, наслати на нас з тобою правоохоронців.

– Так, ти маєш рацію. Я приготую карету. Ми вирушимо завтра вранці.

Раптом погляд її очей змінився, втративши швидкоплинне відчуття втрати. Вона звузила очі.

– Як там пройшло з Ізабеллою?

Казанова зробив фальшиво засмучене обличчя.

– На жаль, охоронець не з’явився.

– От же виродок, — стиснула жінка кулаки. – Він мені за це заплатить! - Раптом вона якось дивно подивилася на нього. На якусь мить він був упевнений, що здогадався про все.

– Виходить, ти провів з нею ніч?

На щастя, це була просто погано приховані ревнощі.

– Я мусив, ти ж знаєш...

– О, звичайно, це була велика жертва з твого боку.

– Ельжбета, ти ж сама…

Жінка перебила його сердитим жестом.

– Не треба виправдовуватися, це все одно зараз не важливо. Як повернуся з Литви, то придумаю, як інакшим чином принизити цю гадюку.

До кінця дня вони готувалися до довгої та виснажливої ​​дороги.

Дрібні речі Казанови були вже спаковані, і їм залишалося лише перевезти валізи до садиби старостини. Вони ледь розмовляли між собою.

Роман з генеральшею ніби кинув тінь на їхні нинішні стосунки, що пригнічувало Казанову. Після спільної вечері він спробував підняти настрій коханки у ліжку, але цього разу Ельжбета відмовилася від любовних ігор, пояснивши це нападом мігрені.

Розчарований Джакомо випив трохи забагато вина і прокинувся рано вранці наступного дня з легким головним болем. Він подивився на годинник. Була майже шоста година. Ельжбета все ще спала з трохи відкритим ротом. Він помітив дрібні зморшки навколо її очей і губ, які вона протягом дня ховала під макіяжем і пудрою. Але вона все одно була красивою і привабливою. Він просунув руку між стегна коханої, а потім відчув її таємний запах. Він недбало потер щетину на щелепі й вирішив поголитися перед поїздкою. Чоловік обережно піднявся з ліжка й пішов до ванної кімнати.

* * *

Ельжбета прокинулася від сну, в якому Джакомо ніжно доторкався до неї. Вона підвела очі й замріяно подивилася на те місце, де він лежав, коли вона заснула. Тепер там було порожньо. Торкнулася рукою зім’ятої, ще теплої постільної білизни. Підняла обличчя від подушки й якусь мить прислухалася до звуків будинку.

Вона почула його у ванній.

Жінка на якусь мить задумалася, потім вислизнула з-під ковдри, сіла на край ліжка й потягнулася до домашнього халата, що лежав на килимі.

Надягла на себе вільне вбрання, підвелася й зав’язала пояс навколо талії. Поправила волосся в дзеркалі, а потім пішла у ванну. Її двері були прочинені.

Ельжбета прослизнула за поріг і притулилася спиною до дверної рами, милуючись м’язистою спиною Джакомо та міцними стрункими сідницями.

Він голився бритвою, занурюючи її в миску з водою. Більшість чоловіків, яких вона знала, наймали перукаря чи запрошували дворецького, але Казанова стверджував, що незнайомець, який тримає бритву біля твого горла — це досвід, якого він навчився уникати за двадцять років поневірянь Європою.

Він помітив її присутність, їхні