Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Час Погорди 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

498
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Час Погорди" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 93
Перейти на сторінку:
бачила й прикидала, хто то може бути? Страшенно це мене мучило!

— Я знаю муки такого роду, — відповів він, ґречно посміхаючись. — Власне, такі я відчуваю у цю мить.

— Вибачаюся за нечемність. Я Кейра Мец. О, ікра!

— Будь обережною, це ілюзія.

— Диявол, ти маєш рацію! — чародійка впустила ложку, наче то був хвіст чорного скорпіона. — Хто був таким нахабним… Ти? Вмієш створювати ілюзію четвертого ступеню? Ти?

— Я, — збрехав він, не перестаючи посміхатися. — Я майстер магії, удаю відьмака, аби зберегти інкогніто. Чи ти вважала, що Йеннефер зацікавилася б звичайним відьмаком?

Кейра Мец глянула йому просто в очі, скривила губи. На шиї вона носила медальйон у формі хреста-анкха, срібного, всіяного цирконіями.

— Може, вина? — запропонував він, аби перервати незручну мовчанку. Побоювався, що жарт його не був добре сприйнятим.

— Ні, дякую… колего-майстре, — льодово промовила Кейра. — Я не п’ю. Не можу. Нині вночі маю намір завагітніти.

— Із ким? — запитала, підходячи, фарбована в рудий колір приятелька Сабріни Ґлевіссіг, одягнена в прозору блузочку із білої креп-жоржети, оздобленої вишукано розташованими накладками.

— Із ким? — повторила, невинно тріпочучи довгими віями.

Кейра розвернулася і зміряла її від туфельок із білої ігуани до діадемки із перлів.

— А тобі яка різниця?

— Ніякої. Професійна цікавість. Не представиш мене свому приятелеві, славетному Ґеральту із Рівії?

— З небажанням. Але знаю, що від тебе не відкараскатися. Ґеральте, це Марті Содерґрен, цілителька. Її спеціальність — афродизіаки.

— Ми що, маємо говорити про справи? О, ви залишили для мене ікри? Як мило з вашого боку.

— Увага, — хором промовили відьмак і Кейра. — Це ілюзія.

— І справді! — Марті Содерґрен нахилилася, зморщила носика, після чого взяла в руки келих, глянула на слід кармінової помади. — Ну ясно, Філіппа Ейльгарт. Хто ж інший зважився б на таке нахабство. Мерзотна змія. Чи ви знаєте, що вона шпигує для Візіміра з Реданії?

— І ще вона німфоманка? — ризикнув відьмак.

Марті й Кейра одночасно пирхнули.

— Ти на це розраховував, коли до неї залицявся і намагався фліртувати? — запитала цілителька. — Якщо так, то знай, що дехто тебе злісно підманув. Філіппі вже якийсь час перестали смакувати чоловіки.

— А може, ти жінка? — Кейра Мец надула лискучі губи. — Може, ти тільки вдаєш чоловіка, колего майстре магії? Аби зберегти інкогніто? Знаєш, Марті, він тільки-но признався мені, що любить удавати.

— Любить і вміє, — злостиво посміхнулася Марті. — Правда, Ґеральте? Не так давно я бачила, як ти вдаєш, що маєш поганий слух і не розумієш Старшої Мови.

— Він має багато вад, — холодно промовила Йеннефер, підходячи й владно беручи відьмака під руку. — Практично, тільки вади він і має. Ви втрачаєте час, дівчата.

— Так воно й виглядає, — погодилася Марті Содерґрен, усе ще злостиво усміхаючись. — Тоді ми бажаємо вам доброї забави. Ходімо, Кейро, нап’ємося чогось… безалкогольного. Може, і я наважуся на щось нині вночі?

— Хух, — фухнув він, коли ті відійшли. — Саме вчасно, Йен. Дякую тобі.

— Дякуєш? Хіба нещиро. У цій залі є рівно одинадцять жінок, які вихваляються цицьками під прозорими блузками. Я залишаю тебе на півгодини, після чого ловлю тебе за бесідою із двома з них…

Йеннефер перервала себе й глянула на посудину в формі риби.

— …і за поїданням ілюзії, — додала. — Ох, Ґеральте, Ґеральте. Ходімо. Є можливість представити тебе кільком особам, із якими варто познайомитися.

— Одна з них не Вільгефорц?

— Цікаво, — чародійка примружилася, — що саме про нього ти питаєш. Так, це Вільгефорц прагне познайомитися і порозмовляти із тобою. Попереджаю, розмова може виглядати банальною і безтурботною, але нехай це тебе не обманює. Вільгефорц — досвідчений, нечувано розумний гравець. Не знаю, чого він від тебе хоче, але будь уважним.

— Буду уважним, — зітхнув він. — Але не думаю, що твій умілий гравець зумів би мене здивувати. Не після того, що я тут пережив. Кинулися на мене шпигуни, оточили вимираючі рептилії і горностаї. Нагодували мене неіснуючою ікрою. Німфоманки, які не смакують чоловіками, піддавали сумнівам мою чоловічість, погрожували зґвалтувати на їжаку, лякали вагітністю, ба, навіть оргазмом, причому таким, який би не супроводжували ритуальні рухи. Брр…

— Ти пив?

— Трохи білого вина з Цідарісу. Але, можливо, у ньому був афродизіак… Йен? Після розмови із тим Вільгефорцом ми повернемося до Локсії?

— Ми не повернемося до Локсії.

— Прошу?

— Я хочу провести цю ніч в Аретузі. Із тобою. Афродизіак, кажеш? У вині? Цікаво…

— Ой-йой, — зітхнула Йеннефер, потягаючись і закидаючи стегно на стегно відьмака. — Йой-йой. Так давно я не кохалася… Страшенно давно…

Ґеральт виплутав пальці з її локонів, не прокоментував. По-перше, твердження те могло виявитися провокацією, боявся він схованого в ньому гачка. По-друге, не хотів словами стирати присмак її насолоди, який він усе ще мав на губах.

— Я дуже давно не кохалася із чоловіком, який признався б мені у коханні, і якому призналася у коханні я, — замурчала вона по хвильці, коли було вже ясно, що відьмак не візьме приманку. — Я вже й забула, як воно тоді буває. Ой-йей.

Вона потягнулася ще сильніше, напружуючи руки, обіруч хапаючи роги подушки, а груди її, залиті місячним блиском, набрали тоді форми, яка відізвалася у відьмака дрижаками внизу спини. Він обійняв її, обидва вони лягли нерухомо: вигаслі, остиглі.

За вікном кімнатки язготіли цикади, було також чути далекі тихі голоси й сміх, що свідчили про те, що банкет тривав, не дивлячись на пізню пору.

— Ґеральте?

— Так, Йен?

— Розкажи.

— Про розмову із Вільгефорцом? Зараз? Розкажу тобі завтра.

— Зараз, прошу.

Він дивився на секретер у кутку кімнати. Лежали на ньому книжки, альбоми й інші предмети, які адептка, тимчасово переведена до Локсії, не забрала із собою. Дбайливо сперта об книжки, сиділа там також кругленька ганчіркова лялька в оборчастій суконці, зім’ятої від частого притуляння. Вона не забрала ляльку, — подумав, — щоб у Локсії, у спільному дорміторії не наражатися на кпини колежанок. Не забрала свою лялечку. І тепер, напевне, не може без неї заснути.

Лялька вдивлялася у нього очима з ґудзиків. Він відвернувся.

Коли Йеннефер представила його Капітулу, він уважно роздивлявся еліту чародіїв. Ген Ґедимдейт удостоїв його лише коротким, змореним поглядом — видно було, що банкет устиг вже набриднути й змучити старця. Артауд Терранова вклонився із двозначною гримасою, бігаючи очами від нього до Йеннефер, але відразу посерйознішав під поглядами інших. Блакитні ельфійські очі Франчески Фіндабайр були непроникними й твердими, наче скло. Коли його їй представляли, Маргаритка з Долин усміхнулася. Усмішка, хоча й несамовито чарівна, пройняла відьмака тривогою. Тіссая де Фрьес, хоча з виду поглинута безустанним поправлянням манжетів і біжутерії,

1 ... 33 34 35 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Час Погорди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Час Погорди"