Читати книгу - "Кобзар (сборник)"

Одпочинь од кари у світлому раї!

За що пропадають? за що ти караєш

Своїх і покорних і добрих дітей?

За що закрив їх добрі очі

І вольний розум окував

Кайданами лихої ночі!..

Прозріте, люди, день настав!

Розправте руки, змийте луду.

Прокиньтесь, чехи, будьте люди,

А не посмішище ченцям!

Розбойники, кати в тіарах

Все потопили, все взяли,

Мов у Московії татаре,

І нам, сліпим, передали

Свої догмати!.. кров, пожари,

Всі зла на світі, войни, чвари,

Пекельних мук безкраїй ряд…

І повен Рим байстрят!

От їх догмати і їх слава.

То явна слава… А тепер

Отим положено конглавом:

Хто без святої булли вмер —

У пекло просто; хто ж заплатить

За буллу вдвоє – ріж хоч брата,

Окроме папи і ченця,

І в рай іди! Конець концям!

У злодія вже злодій краде,

Та ще й у церкві. Гади! гади!

Чи напилися ви, чи ні

Людської крові?.. Не мені,

Великий господи, простому,

Судить великії діла

Твоєї волі. Люта зла

Не дієш без вини нікому.

Молюся: господи, помилуй,

Спаси ти нас, святая сило,

Язви язик мій за хули,

Та язви мира ізціли.

Не дай знущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой,

Й над нами, простими людьми!..»

І плакав Гус, молитву дія,

І тяжко плакав. Люд мовчав

І дивувався: що він діє,

На кого руку підійма!

«Дивіться, люде: осьде булла,

Що я читав…» – і показав

Перед народом. Всі здрогнули:

Іван Гус буллу розідрав!!

Із Віфліємської каплиці

Аж до всесвітньої столиці

Луна, гогочучи, неслась.

Ченці ховаються… Мов кара,

Луна в конглаві оддалась,

І похилилася тіара!

Зашипіли, мов гадюки,

Ченці в Ватікані,

Шепочеться Авіньйона

З римськими ченцями,

Шепочуться антипапи,

Аж стіни трясуться

Од шепоту. Кардинали,

Як гадюки, в'ються

Круг тіари. Та нищечком,

Мов коти, гризуться

За мишеня… Та й як паки?

Однієї шкури

Така сила… а м'ясива!!!

Аж здригнули мури,

Як згадали, що у Празі

Загелкали гуси

Та з орлами летять биться…

Конглав схаменувся,

Зібрав раду. Положили

Одностайне стати

Против Гуса. І в Констанці

Всіх ворон скликати!

Та стерегти якомога

І зверху, і здолу,

Щоб не втекла сіра птаха

На слав'янське поле.

Як та галич поле крила —

Ченці повалили

До Констанця; степи, шляхи,

Мов сарана, вкрили

Барони, герцоги і дюки,

Псарі, герольди, шинкарі,

І трубадури (кобзарі),

І шляхом військо, мов гадюки.

За герцогинями німота;

Хто з соколами на руках,

Хто пішки, верхи на ослах —

Так аж кишить! все на охоту,

Мов гад у ірій, поспіша!

О, чеху! де твоя душа??

Дивись, що сили повалило —

Мов сарацина воювать

Або великого Аттілу! '

У Празі глухо гомонять,

І цесаря, і Вячеслава,

І той собор тисячоглавий

Уголос лають! Не хотять

Пускать в Констанц Івана Гуса!

«Жив бог! жива душа моя!

Брати, я смерті не боюся!

Я докажу отим зміям,

Я вирву їх несите жало!..»

І чехи Гуса проводжали,

Мов діти батька…

Задзвонили у Констанці

Рано в усі дзвони.

Збиралися кардинали,

Гладкі та червоні,

Мов бугаї в загороду,

І прелатів лава.

І три папи, і баронство,

І вінчані глави;

Зібралися, мов іуди

На суд нечестивий

Против Христа. Свари, гомін,

То реве, то виє,

Як та орда у таборі

Або жиди в школі…

І – всім разом заціпило!..

Мов кедр серед поля

Ливанського, – у кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

Затрусились, побіліли,

Мовчки озирали

Мученика. «Чого мене —

Чи на прю позвали?

Чи дивиться на кайдани??»

«Мовчи, чеше смілий…» —

Гадюкою зашипіли,

Звіром заревіли.

«Ти єретик! ти єретик!

Ти сієш розколи!

Усобища розвіваєш,

Святійшої волі —

Не приймаєш…»

– «Одно слово!»

«Ти богом проклятий!

Ти єретик! ти єретик!..

Ревіли прелати. Ти усобник!..»

– «Одно слово».

«Ти всіми проклятий!..»

Подивився Гус на папи

Та й вийшов з палати!..

«Побороли! побороли!» —

Мов обеленіли.

«Автодафе! автодафе!..» —

Гуртом заревіли. І цілу ніч бенкетовали

Ченці, барони… всі пили

І, п'яні, Гуса проклинали,

Аж поки дзвони загули. І світ настав…

Ідуть молиться

Ченці за Гуса.

З-за гори

Червоне сонце аж горить.

І сонце хоче подивиться,

Що будуть з праведним творить?!

Задзвонили в усі дзвони,

І повели Гуса

На Голгофу у кайданах.

І не стрепенувся…

Перед огнем; став на йому

І молитву діє:

«О, господи милосердий,

Що я заподіяв

Оцим людям? твоїм людям!

За що мене судять!

За що мене розпинають?

Люди! добрі люди!

Молітеся!.. неповинні

– І з вами те буде!

Молітеся! люті звірі

Прийшли в овніх шкурах

І пазурі розпустили…

Ні гори, ні мури

Не сховають. Розіллється

Червонеє море

Крові! крові з дітей ваших.

О, горе! о, горе!

Онде вони! в ясних ризах.

Їх лютії очі…

Уже крові…» – Пали! пали!..»

«Крові! крові хочуть!

Крові вашої!..» – і димом

Праведного вкрило.

«Молітеся! молітеся!

Господи, помилуй,

Прости ти їм, бо не знають!..»

Та й не чути стало!

Мов собаки, коло огню

Кругом ченці стали —

Боялися, щоб не виліз

Гадиною з жару

Та не повис на короні

Або на тіарі.

Погас огонь, дунув вітер

І попіл розвіяв. І бачили на тіарі

Червоного змія

Прості люде. Пішли ченці

Й Tedeum співали,

Розійшлися по трапезах

І трапезували

І день і ніч, аж попухли.

Малою сім'єю

Зійшлись чехи, взяли землі

З-під костра і з нею

Пішли в Прагу. Отак Гуса

Ченці осудили,

Запалили… та божого

Слова не спалили,

Не вгадали, що вилетить

Орел із-за хмари

Замість гуся і розклює

Високу тіару.

Байдуже їм, розлетілись,

Мов тії ворони,

З кровавого того свята.

Ченці і барони

Розвернулись у будинках

І гадки не мають —

Бенкетують та інколи Tedeum співають.

Все зробили… Постривайте!

Он над головою

Старий Жижка з Таборова

Махнув булавою.

10 октября 1845, с. Марьинское

НЕВОЛЬНИК (ПОЕМА)

Посвященіє

Думи мої молодії —

Понурії діти,

І ви мене покинули!..

Пустку натопити

Нема кому… Остався я,

Та не сиротою,

А з тобою, молодою,

Раю мій, покою,

Моя зоре досвітняя,

Єдиная думо

Пречистая!.. Ти витаєш…

Як у того Нуми

Тая німфа Егерія,

Так ти, моя зоре,

Просіяєш надо мною,

Ніби заговориш,

Усміхнешся… Дивлюся я —

Нічого не бачу…

Прокинуся… серце плаче —

І очі заплачуть.

Спасибі, зіронько!..

Минає

Неясний день мій; вже смеркає;

Над головою вже несе

Свою неклепаную косу

Косар непевний… Мовчки скосить,

А там – і слід мій занесе

Холодний вітер… Все минає!..

Згадаєш, може, молодая,

Вилиту сльозами

Мою думу і тихими,

Тихими речами

Проговориш: