Читати книгу - "Том 12"

і Дору вибачити мені за негречність. Та то відомо, що я і ніколи не тямила «поздоровного» стилю, а сей рік і надто... Але тобі, Лілеєнько, спасибі за поздоровлення і бажання, ти ж «Mascotte»1, і твої слова, певне, не гинуть марно в «книзі долі». Як я читала твого листа, то мені сором стало за себе. Де ж, ти по дві, по три ночі зряду не спала, учебними і неучебними справами до краю томилася, а скільки маєш енергії, охоти і здатності до праці! А я? Вже я собі і репутацію таку заслужила, що як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я «перетомлюся», «виснажуся», «покладу всю силу»... їй не значить же се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? То вже б краще вони мені не говорили сього! Бо так виходить якесь «внугоение», і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого». Але з того нікому користі не буде, коли я повірю в таке... Ну, та що се я, неподобний тон який взяла! Нехай там говорять, що хочуть, а я постараюсь доказати, що я таки не до кінця інвалід, і докажу се б е з слів! Так, Лілеєнько? Так! Коли вже хто живе, то треба жити, а не скніти. «Даждь ми, господи, по слову сему».

А тепер я кінчаю, бо ще сила писання. Хутко (справді!) напишу тобі в Петербург. Поцілуй всіх наших. Тебе, Giglio (Того 4, міцно-міцно цілую. Кльоня тебе вітає.

Твоя Леся

Кланяйся бідняжці Кокоріній, як побачиш, і поздо-рови від мене з «чудесным спасением». Я рада, що п. Вавілова буде літом у нас, в моїх спогадах доховалась моя велика симпатія до неї,— кланяйся їй від мене.

54. ДО О. Є. СУДОВЩИКОВОЇ-КОСАЧ

З лютого 1904 р. Тбілісі Тифлис.

Річчі, дорогая! Чому ти не приписала ні слова на своїй одкритці? Чи сердишся за що? Я не послала тобі suite69 обіцяної, бо просто не писалось, але ще напишу. Тільки краще, якби ти мені написала, не ждучи suite.

Цілую всіх вас, будьте здорові.

Твоя Леся

55. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

5 березня 1904 р. Тбілісі 20. II 1904

Любая Лілея! От тобі найкращий куток Тифліса, там уже починається весна. Тут на вулицях уже не тільки проліски, а й фіалки продають. Тільки сьогодні знов холоднувато (+6° R), а то було страх тепло ( + 12° R в тіні). Я, може, хутко до моря переберусь, на днях се рішиться (тепер ще жду справок), тоді тобі напишу, а се тим часом — одкритка за одкритку. Я здорова. Кльоня тебе вітає, він зубрить і нікому не пише. Ц[ілую] т[ебе] м[іцно].

Твоя Леся

56. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

22 квітня 1904 р. Тбілісі 9/IV 1904, Тифлис, Дворцовая,

Номера «Виктория», № 7

Любая Лілеєнько!

Спасибі тобі за настоящий лист, тим більше що я тепер і не сподівалась його від тебе, а тільки сокрушалась, що довго одкритки немає. Зате ж от відповідаю, не гаючись, бо у мене тепер часто запізнитись — не відписати зовсім, хоч і тямлю, що се свинство. Моя кореспонденція сеї зими ведеться так, що гірше навряд чи можна, та я потішаю себе тим, що се минучий патологічний стан і що я колись знов «займу своє место в среде честных граждан», а кожний раз, коли кому зберусь відповісти так хутко, як тепер тобі, я думаю, що се я вже «поправилась», і буду вже поводитись по-людськи. Дай, боже!..

Ну, Ліцику, так як же буде з нашими подоріжжями? Я, бачиш ти, навряд чи попаду в Одесу раніш 10 м а я, бо виїхати звідси маю коло 5 мая, а днів 5 може зайняти подоріж, коли не більше, бо я хочу на день зачепитись в Батумі і на день в Сочі. В Батумі ради Мишиного приятеля Вартанянца (либонь, ти чула про нього), а в Сочі ради участка землі, що папа призволяє купити мені за 700 р. для дачі. Купувати, положим, я навряд чи стану, бо пропрієтерство не дуже-то мені личить, та й боюсь, що ся «Лесина» дача могла б згодом обернутись в нову арену для маминого строительства і всяких несподіваних для мене проектів, а може, й неприємностів на грунті економічно-родинному. Але щоб папа не образився за легковаження його призводу, я постараюсь віднестись серйозно і подивлюсь на те місце, може, воно коли не мені, то кому іншому здасться. А хто зна, може, ми з тобою колись там санаторіум врядимо... чого на світі не буває! Тільки, здається, околиця Сочі вся малярійна, а коли так, то які там санаторії? Зрештою, на Кавказі сам чорт не розбере, де та малярія єсть, а де її нема, тут про се так само трудно допитатись, як про те, з которого села на Волині починається Полісся. Все Чорноморське побережжя непевне. Через це саме я й не вибралась в Батум на весну, як було заміряла. Я вже було зліквідувала свої справи тут і мала їхати в Батум з одною тутешньою знайомою, тим часом батумські люди залякали нас малярією і дощами невсипущими, і ми зостались. Але що я вибралась з попередньої кватири і слугу відпустила, то жила сей час як номад, два тижні у сеї знайомої, що мала їхати зо мною, а потім вибралась у сі номера, бо на один місяць порядну хату знайти трудно, та й не варто знов розводжу-ватись з господарством. Не люблю я жити в тих всяких «номерах», та що поробиш? Зрештою, з прежньої кватири все одно прийшлось би вибратись, бо там розпочали ремонт. Шкода тільки, що тепер я досить далеко від Кльоні живу і візити до мене збавляють йому час, та й привикли ми вже до взаємної помочі, і нам обом її тепер бракує. Все-таки бачимось часто, рідко буває такий день, щоб він не приходив. Вчора ввечері він передав мені твого листа, а я йому твій привіт. Кльоня вчора був зовсім слабий, так що я його заставила лягти, і він сливе цілий візит свій пролежав. Він тепер дуже томиться, бо отримав посаду секретаря окружного суду (замість помічника секретаря), а там роботи багато і непривичної спочатку.