Читати книгу - "Останнє бажання"

— Королево, не сумніваюся, що союз зі Скелліге, укладений шляхом заміжжя твоєї доньки, Цинтрі необхідний. Можливо, інтриганів, які прагнуть цьому перешкодити, варто було б провчити, та так, щоб правитель не був у це замішаний. Зрозуміло, краще, якщо б це зробив нікому тут не відомий хазяїн із Чотирирогу, який відразу зникне зі сцени. А тепер я відповім на твоє питання. Ти плутаєш мою спеціальність із професією найманого вбивці. А багато інших — це ті, у руках у яких влада. Мене вже не раз кликали в палаци, у яких проблеми хазяїна вимагають швидких ударів меча. Але я ніколи не вбивав людей заради грошей, незалежно від того, вимагали цього добрі, чи погані обставини. І ніколи цього робити не стану.

Атмосфера за столом пожвавлювалася пропорційно кількості спожитого пива. Рудий Крах ан Крайт знайшов вдячних слухачів, які слухали його розповіді про битву під Твітом. Накресливши на столі карту за допомогою кістки з м'ясом, змоченої в соусі, він наносив на неї тактичну ситуацію, при цьому голосно верещачи. Кудкудак, доводячи справедливість даного йому прізвиська, зненацька закудахтав, немов справжнісінька квочка, викликавши загальні веселощі бенкетуючих і розпач слуг, що вирішили, що, насміхаючись над пильністю охоронців, у залу знадвору проникнув птах.

— Т-а-а-ак, доля покарала мене надто вже здогадливим відьмаком,— посміхнулася Каланте, але очі її були прищулені й злі.— Відьмак, який без тіні поваги або хоча б елементарної шанобливості розкриває мої інтриги й жахливі злочинні плани. Послухай, а чи випадково не притупило твого розуму замилування моєю красою й привабливістю? Ніколи більше так не роби, Геральте. Не говори так з тими, у кого в руках влада. Ніхто не вибачить тобі цього, а ти знаєш королів, знаєш, що засобів у них достатньо. Кинджал. Отрута. Підземелля. Розпечені кліщі. Є сотні, тисячі способів, до яких вдаються королі, що звикли мстити за ображену гордість. Ти не повіриш, Геральте, як легко зачепити гордість деяких владик. Рідко хто з них спокійно вислухає такі слова, як «Ні», «Не буду», «Ніколи». Мало того, досить їх перебити або вставити невідповідне слівце, і все — катування забезпечене.

Каланте склала білі вузькі долоні й злегка торкнулася їх губами, зробивши ефектну паузу. Геральт не перебивав і не вставляв невідповідних слівець.

— Королі,— продовжувала Каланте,— поділяють людей на дві категорії. Одним наказують, інших купують. Тому що королі дотримуються старої й банальної істини: купити можна кожного. Кожного. Питання тільки в ціні. Із цим ти згодний? Ах, марно я запитую, ти ж відьмак, виконуєш свою роботу й береш плату. По відношенню до тебе слово «купити» втрачає своє презирливе звучання. І питання ціни у твоєму випадку — справа очевидна, пов'язана зі ступенем складності завдання, якістю виконання, майстерністю. І з твоєю славою, Геральте. Жебраки на ярмарках співають про діяння білоголового відьмака з Ривії. Якщо хоча б половина того, про що вони співають, правда, то можу посперечатися, що ціна твоїх послуг чимала. Залучати тебе до таких простих і банальних справ, як палацові інтриги й грабежі, було б марною витратою грошей. Це можуть зробити інші, більш дешеві руки.

— Брааак! Ґгааа-брааак!— раптом заволав Кудкудак, зірвавши голосні оплески за імітацію лементу чергової тварини. Геральт не знав якої, але не хотів би зустрітися із чим-небудь подібним. Він відвернувся, помітивши спокійний, ядуче-зелений погляд королеви. Дрогодар, опустивши голову й сховавши обличчя за сивим волоссям, що спадало на руки, тихо побренькував на лютні.

— Ах, Геральте,— сказала Каланте, жестом забороняючи слузі доливати кубок.— Я все говорю, а ти все мовчиш. Ми на бенкеті, нам хочеться як слід повеселитися. Розвесели мене. Мені починає бракувати твоїх цінних зауважень і проникливих коментарів. Не завадила б парочка компліментів, запевнення в повазі й вірності, наприклад. Черговість — на твій розсуд.

— Ну що ж, королево,— вимовив відьмак,— не сперечаюся, я, безсумніву, малоцікавий співрозмовник за столом. Надивуватися не можу, що саме мені ти зробила честь, помістивши поруч із собою. Адже тут можна було посадити набагато більш відповідну твоїм бажанням людину. Достатньо кому-небудь наказати або кого-небудь купити. Усього лише питання ціни.

— Говори, говори.— Каланте відкинула голову, прикрила очі й склала губи, зобразивши якусь подобу милої посмішки.

— Я неймовірно гордий тим, що саме мені випала честь сидіти поруч із королевою Каланте із Цинтри, красу якої перевищує тільки її мудрість. Не меншою честю я вважаю й те, що королева призволила чути про мене, а також і те, що на підставі почутого побажала використати мене для банальних справ. Минулою зимою князь Погробарк, не будучи настільки тонким розумом, намагався найняти мене для пошуків красуні, яка, переситившись його залицяннями, утекла з балу, загубивши туфельку. Я на превелику силу переконав його, що для цього потрібен спритний мисливець, а не відьмак.

Королева слухала із загадковою посмішкою на вустах.

— Та й інші владики, не настільки мудрі, як ти, правителько Каланте, бувало, пропонували мені елементарні, по суті, завдання. В основному їх цікавили банальні вбивства пасинка, вітчима, мачухи, дядечка, тітоньки, важко перелічити. Їм здавалося, начебто все впирається лише в ціну.

Посмішка королеви могла означати все що завгодно.

— Тому повторюю,— Геральт злегка нахилив голову.— Я не тямлю себе від гордості, маючи можливість сидіти поруч із тобою, королево. Гордість же для нас, відьмаків, значить дуже багато. Ти не повіриш, королево, як багато. Якийсь владика одного разу вразив гордість відьмака, запропонувавши тому роботу, що не узгоджувалася із честю й відьмацьким кодексом. Більше того, він не взяв до уваги ввічливої відмови, хотів втримати відьмака у своїх володіннях. Усі, хто б не коментував цей випадок, в один голос стверджували, що ідея того владики була не з кращих.

— Геральте,— сказала Каланте, трохи помовчавши,— я помилилася. Ти виявився дуже цікавим співрозмовником за столом.

Кудкудак, обтрусивши вуса й каптан від пивної піни, задер голову й пронизливо завив, досить вдало наслідуючи виття вовчиці під час тічки. Собаки у дворі й по всій окрузі підтримали його виттям.

Один зі стрептських братів, здається, Держигірка, вмочивши палець у пиво, провів товсту риску поблизу військового підрозділу, намальованого Крахом ан Крайтом, і викрикнув:

— Помилково й бездарно! Не можна було так діяти. На цьому фланзі треба було поставити кінноту і вдарити збоку!

— Ха!— гаркнув Крах ан Крайт, репнувши кісткою по столу, у результаті чого обличчя й туніки сусідів покрилися плямами соусу.— Й послабити середину? Ключову позицію? Нісенітниця!

— Тільки сліпий або божевільний не маневрує при такій ситуації!