Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Просто намагався підлизатися до людей із зв’язками, — відповів Забіні, що й далі сердився на Ґойла. — Хоч і не багато таких знайшов.

Ця інформація, здається, не задовольнила Мелфоя.

—А кого він ще запросив? — поцікавився він.

— Маклаґена з Ґрифіндору, — відповів Забіні.

— Ну, ясно, його дядько велике цабе у міністерстві. — сказав Мелфой.

— … тоді якогось Белбі з Рейвенклову…

— Не може бути, то ж ідіот! — здивувалася Пенсі —… а ще Лонґботома, Поттера й ту дівчину Візлі. — закінчив Забіні. Мелфой раптом сів, відкинувши руку Пенсі.

— Він запросив Лонґботома?

— Мабуть, бо Лонґботом там був, — байдуже підтвердив Забіні.

— А що в Лонґботомі зацікавило Слизорога?

Забіні стенув плечима.

— Поттер, дорогоцінний Поттер, карочє, він явно хотів побачити самого «Обранця», — глузливо скривився Мелфой, — але ту пацанку Візлі! Що в ній такого особливого?

— Вона подобається багатьом хлопцям, — сказала Пенсі, уважно стежачи за Мелфоєвою реакцією. — Навіть ти Блез, вважаєш, що вона кльова, а ми знаємо, який ти перебірливий!

— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть якби вона була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило. Мелфой знову ліг їй на коліна й дозволив пестити своє волосся.

— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм. Ганебно, бо мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун. Мій старий колись належав, тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув, що я в поїзді, а то б…

— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов, він мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він почув, що того зловили в міністерстві, то не зрадів, а Нот запрошення не отримав. Не думаю, що Слизорога цікавлять смертежери.

Мелфоя це явно засмутило, однак він постарався легковажно пирхнути.

— А кого це колупає, що саме його цікавить? Хто він такий, якщо розібратися? Звичайний тупий учителюга. — Мелфой демонстративно позіхнув. — Карочє, можливо, наступного року мене взагалі не буде в Гоґвортсі, то що мені до того, подобаюсь я якомусь старому жирному пердунові чи ні?

— Як це так, що тебе не буде в Гоґвортсі? — обурилася Пенсі, переставши пестити Мелфоя.

— Ніколи нічого не відомо. — ухилився від відповіді Мелфой, і на його губах з’явилася тінь усмішки. — Можливо, я… е-е… візьмуся за щось важливіше й цікавіше.

Гаррі завмер під своїм плащем на багажній полиці, а його серце шалено загупало. Що б на це сказали Рон з Герміоною? Креб і Ґойл тупо дивилися на Мелфоя; було очевидно, що вони ні сном ні духом не чули про плани взятися за щось важливіше й цікавіше. Навіть Забіні не втримався і пихатий вираз його обличчя змінився на зацікавлений, Ошелешена Пенсі знову гладила Мелфоєве волосся.

— Ти маєш на увазі… Його? Мелфой знизав плечима.

— Стара каже, щоб я закінчив освіту, але я особисто не вважаю, що це зараз так важливо. Кароче, подумайте… коли запанує Темний Лорд, хіба не байдуже йому буде, скільки хто отримав СОВ чи які склав НОЧІ? Ясно, що байдуже… йому головне те, хто чим йому прислужився, яку виявив відданість.

— І ти вважаєш, що саме ти зумієш для нього щось зробити? — в’їдливо спитав Забіні. — У шістнадцять років і нічого не вміючи?

— Я вже, здається, сказав. Можливо, для нього моє вміння — не головне. Можливо, та робота, яку я повинен для нього виконати, не потребує ніякого вміння, — спокійно відповів Мелфой.

Креб і Ґойл сиділи з роззявленими, як у гаргуйлів, ротами. Пенсі дивилася на Мелфоя з благоговінням.

— Карочє, я вже бачу Гоґвортс, — сказав Мелфой, насолоджуючись ефектом, і махнув рукою на потемніле вікно. — Пора натягати мантії.

Гаррі так уважно дивився на Мелфоя, що не помітив Ґойла, який поліз по свою валізу; коли він її стягав, вона боляче вдарила Гаррі по голові. Хлопець мимоволі зойкнув від болю, а Мелфой насупився й поглянув на багажну полицю.

Гаррі не боявся Мелфоя, та йому однак не хотілося, щоб зграя недоброзичливих слизеринців виявила, як він ховається під плащем-невидимкою. На очі йому навернулися сльози, на голові росла ґуля, але він обережно, щоб не скинути плаща, вийняв чарівну паличку й, затамувавши подих, чекав. На його радість, Мелфой вирішив, що йому той шум причувся; він, як і всі, перевдягся в мантію, замкнув валізу і, доки поїзд смикався й гальмував, зав’язав на шиї нового цупкого дорожнього плаща.

Гаррі бачив, як коридори знову заповнюються учнями, і сподівався. що Герміона з Роном таки витягнуть на перон його речі, адже він мусив сидіти у своїй схованці, аж доки спорожніє купе. Нарешті, востаннє смикнувшись, поїзд остаточно зупинився. Ґойл розсунув двері й почав розштовхувати юрбу другокласників; Креб і Забіні подалися за ним.

— Карочє, йди, — звелів Мелфой Пенсі, яка чекала його з простягнутою рукою, ніби мала надію, що він за неї візьметься. — Я хочу дещо перевірити.

Пенсі вийшла. Тепер у купе залишилися тільки Гаррі й Мелфой. Учні проходили повз них, сходили на темний перон. Мелфой підійшов до дверей купе й опустив шторки, щоб ніхто з коридору не міг зазирнути. Тоді нахилився над своєю валізою і знову її відчинив.

Гаррі визирав з-над краю багажної полиці, і його серце закалатало. Що хотів Мелфой сховати від Пенсі? Може, він зараз побачить ту загадкову поламану річ, яку так важливо було полагодити?

— Петрифікус Тоталус!

Без жодного попередження Мелфой спрямував чарівну паличку на Гаррі — і того миттю спаралізувало. Ніби на сповільнених кінокадрах він злетів з багажної полиці й боляче гепнувся, аж задрижала підлога, просто під ноги Мелфоєві, затиснувши під собою плащ-невидимку й виставивши напоказ усе своє тіло, до того ж ноги його й досі були незграбно зігнуті в колінах. Не міг поворухнути жодним м’язом, лише дивився на Мелфоя, обличчя якого розтяглося в кривій посмішці.

— Я так і думав, — радісно проказав той. — Я чув. як тебе гахнула Ґойлова валіза. І ще мені здалося, ніби я бачив, як у повітрі блиснуло щось біле, коли вернувся Забіні… — Мелфоїв погляд затримався на кросівках Гаррі. — Мабуть, це ти й двері