Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Якусь мить він уважно дивився на Гаррі.

— Ти, Поттере, не почув нічого такого, за що б я боявся. Але якщо я вже тебе тут застукав… — І він щосили наступив Гаррі на лице. Гаррі відчув, як зламався ніс; кров бризнула навсібіч. —Це, блін, від мого старого. А тепер, подивимось…

Мелфой витяг плаща-невидимку з-під непорушного тіла Гаррі й накрив ним хлопця.

— Карочє, не думаю, що тебе знайдуть, поки поїзд не повернеться до Лондона, — спокійно проказав він. — Побачимося, Поттер… або й ні.

І Мелфой старанно потоптавшись Гаррі по пальцях, вийшов з купе.

Розділ восьмий

Снейпова перемога

Гаррі не міг поворушити жодним м’язом. Лежав під плащем-невидимкою, відчуваючи, як з носа юшить гаряча кров, заливаючи обличчя, і прислухався до голосів та кроків у коридорі. Перша думка була, що перед тим, як поїзд рушить назад, усі купе мають перевіряти. Але майже миттєво він пригнічено усвідомив, що навіть якби хтось і зазирнув у це купе, то його б не побачив і не почув. Сподіватися можна було тільки на те, що хтось сюди зайде й на нього наштовхнеться.

Гаррі ще ніколи не відчував такої лютої ненависті до Мелфоя, як оце зараз, коли лежав тут на спині, наче безпорадна черепаха, а кров крапала просто в роззявлений рот. Ідіотська ситуація, в яку він сам себе загнав… і ось у коридорі вже стихли останні кроки; тепер чулося човгання по темному перону, скрегіт валіз і відгомін розмов.

Рон і Герміона подумають, що він зійшов з поїзда без них. Коли вони прибудуть до Гоґвортса, посідають у Великій залі, оглянуть ґрифіндорський стіл кілька разів і врешті-решт збагнуть, що його немає, то він уже буде десь на півшляху до Лондона.

Гаррі намагався видушити з себе бодай якийсь звук, хоч би хрюкнути, та це було неможливо. Тоді він згадав, що деякі чарівники, такі як Дамблдор, могли виконувати закляття мовчки, і спробував викликати чарівну паличку, що випала йому з руки, знову й знову вимовляючи подумки: «Акціо чарівна паличка!», — але нічого не відбувалося. Здавалося, він чує шелестіння дерев навколо озера і далеке ухкання сови, але не було жодного звуку, який наводив би на думку, що його шукають, не було (хоч він і зневажав себе за такі надії) жодного панічного голосу, який питав би, де дівся Гаррі Поттер. Його охопила безнадія, коли він уявив колону запряжених тестралами диліжансів, що рухається до школи, та вибухи реготу з того диліжанса, де їде Мелфой і розповідає своїм посіпакам-слизеринцям про напад на Гаррі.

Поїзд смикнуло, й Гаррі перекотився на бік. Тепер замість стелі він бачив пилюку під лавами. Запахкав паротяг, і підлога затряслася. «Експрес» вирушав і ніхто не знав, що Гаррі й досі у вагоні…

І тут він відчув, як злітає з нього плащ-невидимка і хтось каже:

— Привіт, Гаррі.

Спалахнуло червоне світло, й тіло Гаррі відклякло; він спромігся переміститися в достойнішу — сидячу-позу, швидко стер рукою кров з роз’юшеного обличчя й підняв голову, щоб глянути на Тонкс, яка тримала в руках його плащ-невидимку.

— Йдемо звідси, бігом, — сказала вона, бо вікна вагона вже вкрилися парою і поїзд почав від’їжджати зі станції. — Побігли, доведеться стрибати.

Гаррі кинувся за нею в коридор. Тонкс відчинила двері вагона й зістрибнула на перон, який тікав з-під ніг, бо поїзд уже набирав швидкість. Гаррі стрибнув за нею, похитнувся, приземляючись, але встиг випростатися саме вчасно, щоб побачити, як яскраво-червоний паротяг завернув на повній швидкості за поворот і зник з очей.

Холодне вечірнє повітря трохи вгамувало пульсуючий біль у носі. Тонкс дивилася на нього; він був сердитий і присоромлений тим, що його виявили в такому дурнуватому стані. Вона мовчки віддала йому плащ-невидимку.

— Хто це зробив?

— Драко Мелфой, — гірко сказав Гаррі. — Дякую за… ну…

— Пусте, — без тіні усмішки відповіла Тонкс. Навіть у пітьмі Гаррі бачив, що в неї знову мишасто-сіре волосся і зажурений вигляд, як і тоді, в «Барлозі». — Якщо не ворушитимешся, я приведу до ладу твого носа.

Гаррі не дуже сподобалася ця ідея, він хотів піти до мадам Помфрі, завідувачки шкільної лікарні, якій більше довіряв, коли йшлося про зцілювальні чари, але подумав, що відверто про це сказати було б грубо, тому завмер на місці й заплющив очі.

— Епіксі, — вимовила Тонкс.

Ніс у Гаррі став дуже гарячий, а тоді дуже холодний. Гаррі боязко його помацав. Начебто зцілений.

— Дуже дякую!

— Ти краще знову накинь плаща, і підемо до школи, — порадила Тонкс, так само без усмішки. Коли Гаррі накинув плаща, вона змахнула чарівною паличкою; з палички шугонула величезна срібляста чотирилапа істота й метнулася кудись у темряву.

— Це був патронус? — запитав Гаррі. Йому доводилося бачити, як Дамблдор посилав подібні повідомлення.

— Так, я відіслала в замок звістку, що ти зі мною, щоб не турбувалися. Ходімо, не гаймо часу.

Вони вирушили в напрямку путівця, що вів до школи.

— Як ти мене знайшла?

— Помітила, що ти не вийшов з поїзда, і ще я знала, що ти маєш цього плаща. Думала, ти від когось ховаєшся. А як побачила, що шторки того купе опущені, то вирішила перевірити.

— А чого ти тут, до речі? - поцікавився Гаррі.

— Я тепер перебуваю в Гоґсміді, щоб забезпечувати школі додаткову охорону, — пояснила Тонкс.

— Там тільки ти одна, чи?…

— Ні, є ще Правдфут, Севідж і Доліш.

— Доліш — це той аврор, якого торік атакував Дамблдор?

— Саме так.

Вони пленталися темним безлюдним путівцем по свіжих коліях від диліжансових коліс. Гаррі поглядав з-під плаща на Тонкс. Торік вона засипала всіх запитаннями (що часом аж дратувало), постійно сміялася й жартувала, Тепер же здавалася постарілою, серйозною й цілеспрямованою. Це так на неї вплинули події в міністерстві? Гаррі обсіли неприємні думки, що Герміона, мабуть, запропонувала б йому розрадити Тонкс з приводу Сіріуса, запевнити її, що вона ні в чому не винна, однак не міг себе пересилити. Гаррі не звинувачував її в Сіріусовій смерті; її провина була не більша, ніж провина будь-кого іншого (до того ж значно менша, ніж його самого), але він волів би узагалі не говорити про Сіріуса. Отож вони мовчки брели крізь холодну ніч і за ними по землі шурхотів довжелезний плащ Тонкс.

Завжди добираючись диліжансом, Гаррі не