Читати книгу - "Пригоди капітана Врунгеля"

Тут, знаєте, кортик у нього відібрали, взяли під білі ручки досить ввічливо й повели… І команду його повели. А ми не встигли опам'ятатися, дивимося — качають нас.

Ну, покачали, заспокоїлись, вияснили відносини, потім пішли яхту оглядати.

Я бачу — не моя яхта, проте дуже схожа. Не обійшов би я на своїй весь світ — сам міг би переплутати. Отак-то. Ну, заприбуткували цю посудину, як належить, а другого дня і пароплав прийшов.

Розпрощались ми. Потім я з Фуксом поїхав і ось, бачите, досі живий, здоровий, і молодий душею. Фукс виправився, вступив на кінофабрику злодіїв грати: в нього зовнішність для цього підхожа. А Лом там залишився, командувати цією яхтою.

Невдовзі я від нього листа одержав. Писав він, що нічого, справляється, і яхта непогано ходить. Звичайно, ця «Біда» не «Біда». Ну, та це не біда, все-таки плаває… Авжеж.

Ось так-то, юначе. А ви кажете, що я не плавав. Я, батечку мій, плавав, та ще як плавав! От, знаєте, старий став, пам'ять слабне, а то б я вам розказав, як я плавав.

РОЗДІЛ XXII,

додатковий, без якого деякий читач міг би й обійтися

До пізнього вечора сидів я тоді й слухав, боячись вимовити слово. А коли Врунгель закінчив свою надзвичайну розповідь, я спитав шанобливо й скромно:

— А що, Христофоре Боніфатійовичу, якби записати цю історію? Так би мовити, на науку нащадкам і взагалі…

— Ну що ж, — відповів він подумавши, — запишіть, коли хочете. Мені таїти нічого, правди не приховаєш. Пишіть, голубчику, а як закінчите, я прогляну, виправлю, коли щось не так…

Тієї ж ночі я сів за роботу, й незабаром товстий том, начисто переписаний крупним почерком, лежав у Врунгеля на столі.

Христофор Боніфатійович уважно переглянув мої записи, подекуди зробив незначні, але дуже цінні, поправки, а через два дні, повертаючи мені рукопис, сказав з деякою прикрістю:

— Записали ви все правильно, слово в слово… От тільки з вами я по-дружньому розмовляв, як моряк з моряком, а інший попадеться безтолковий читач і, може трапитись, не так зрозуміє. В мене у самого замолоду кумедний був випадок: я ще тільки-тільки на море прийшов, юнгою плавав. І от стояли ми якось на якорі… Штурман був у нас — серйозна така людина, не дай бог. І от зібрався він на берег. Скочив у шлюпку й кричить мені:

— Ей, малий, трави кішку, та швидше.

Я почув і ушам не вірю: в нас на судні кіт був сибірський. Пухнастий, мордатий, і хвіст, як у лисиці. Такий ласкавий та розумний, тільки що не розмовляє. І раптом його травити! За що? Та й чим травити, знову-таки? Я в такому дусі й спитав штурмана… Ну й відшмагали мене тоді — як кажуть, ліньків покуштував. Отак-то. От я й боюся: стануть люди читати, наплутають у термінології, і тут така може вийти двозначність, що я перед читачем з'явлюся в небажаному вигляді. Так що ви вже, голубе, потрудіться: всі морські слова в окремий списочок, у порядку алфавіту, підберіть і мені принесіть. А я на дозвіллі займусь, обдумаю це діло й дам вам свої пояснення.

Я слухняно виконав цю вказівку й незабаром відніс Врунгелю невеликий список, слів на шістдесят. Він переглянув, обіцяв до ранку написати пояснення, потім попросив тиждень строку, потім заявив, що раніше ніж за місяць не впорається, а коли через рік я якось нагадав про цей злополучний словничок, Христофор Боніфатійович розсердився не на жарт, обізвав мене хлопчиськом і дав зрозуміти, що справа ця серйозна й поспішати з нею не слід.

Так і вийшла книжка без словничка. І нічого, читали люди й, загалом, здається, правильно все розуміли.

Але ось недавно, коли готувалось нове видання «Пригод капітана Врунгеля», Христофор Боніфатійович викликав мене й урочисто передав свою останню наукову працю.

Ми старанно вивчили цю цікаву роботу й, оцінивши її по заслузі, вирішили надрукувати повністю.

РОЗДУМ

капітана далекого плавання Христофора Боніфатійовича Врунгеля про морську термінологію

Мною, як і іншими спостерігачами, неодноразово було помічено, що людина, яка вдосталь попила солоної вологи з бездонної чаші океану, вражається дивовижною хворобою, в результаті якої з часом наполовину втрачає безцінний дар людської мови.

Така людина замість слів рідної мови, які цілком точно визначають той чи інший предмет, вживає вокабули такі витієваті, що часом з особою, не зараженою цією хворобою, уже й порозумітися не може. Коли ж така особа, нічого не розуміючи, розводить руками, хворий дивиться на неї з презирством і жалем.

У ранній юності недуга ця вразила і мене. І як би наполегливо не намагався я вилікуватись, заходи, вжиті мною, не принесли бажаного зцілення.

По цей день вистріл для мене не гучний звук вогнестрільної зброї, а рангоутне дерево, встановлене перпендикулярно до борту; бесідка — не затишна садова будівля, а дуже незручне, хитке висяче сидіння; кішка в моїй уяві, хоч і має від трьох до чотирьох лап, є аж ніяк не свійською твариною, а маленьким шлюпковим якорем.

З другого боку, якщо, виходячи з дому, я спускаюся по сходах, на бульварі відпочиваю на лавочці, а прийшовши додому, розігріваю чай на плиті, то варто мені потрапити на судно (хоча б у думках), ці предмети одразу перетворюються на трап, банку й камбуз відповідно.

Поміркувавши над цим, я вирішив було зовсім повиганяти всі морські терміни з свого лексикона, замінивши їх тими словами, які з давніх-давен існують у звичайній нашій живій мові.

Результат, однак, вийшов зовсім небажаний: перша ж лекція, прочитана мною у відповідності з прийнятим рішенням, завдала багато непотрібних прикростей як мені, так і моїм слухачам.

Почати з того, що лекція ця тривала втричі довше, ніж звичайна, бо виявилося, що в морській мові є чимало термінів, які зовсім неможливо замінити. Я ж, не бажаючи відступати від прийнятого рішення, щоразу намагався замінити ці терміни їх широким тлумаченням. Так, наприклад, замість слова рея, я щоразу говорив: «кругла дерев'яна балка, дещо потовщена в середній частині, горизонтально підвішена на високому тоненькому стовпі, вертикально встановленому на судні…» Замість слова руль я примушений був повторювати: «вертикальна пластина, яка з допомогою важеля або іншого спеціального привода повертається на вертикальній осі, укріпленій на підводній частині заднього краю судна, і служить для зміни напрямку руху останнього…»

Шкодуючи при цьому, що так марно витрачався час, потрібний для неодноразового вимовляння цих визначень, я