Читати книгу - "На скрижалях історії"

З цієї кількості в німецько-австро-угорський Господарський Централ у Києві, або його представникам будуть передані 6 млн. пудів до 30 квітня 21 млн. пудів до 31 травня 41 млн. пудів до 30 червня 60 млн. пудів до 30 липня Український уряд, однак, докладе старання збільшити, наскільки можливо, встановлену кількість поставки на квітень і травень... Київ, 6 квітня 1918 р.

Представники Австро-Угорського уряду (підписи)

Представники Німецького уряду (підписи)

Представники українського уряду (підписи)» [45, 24-28].

Весна 1918 року видалася якоюсь незвичною. То струмки потечуть, то враз мороз усе скує й зчиниться завірюха навіть у березні. Такої днини на станції Кам'янка з'явився перший потяг із німцями.

Офіцери розташувалися в будинках тіток власника Кам'янки Лева Олексійовича Давидова й в інших будівлях маєтку в містечку. Вище Зеленого будиночка в одному з приміщень розмістився їх штаб. Солдати поселились у Миколаївській економії. Кам'янський поміщик ізнову вступив у володіння своїм майном і хоч сам із дружиною Маріанною й дітьми не повернулися до Кам'янки з Києва, усе ж роботи в маєтку відновилися. Звідси в Київ їм, як і дотепер, стали доставляти провізію.

Другого дня оголосили наказ коменданта про здачу зброї, накладення на село великої контрибуції. З німцями прибули невеликі загони гайдамаків. Відновила свою роботу управа. Однак усіх тих, хто радів приходу німців, які скопирснули більшовиків, невдовзі спіткало глибоке розчарування.

Визволителі від більшовиків, «друзі», почали себе поводити на визволеній території брутально, як окупанти. Скрізь рясніють німецькі накази: «Усякі виступи, демонстрації й будь-які порушення будуть ліквідовуватися з усією суворістю воєнних законів... За кожного вбитого або пораненого німецького солдата розстрілюватимуться перші-ліпші десять жителів».

На вулицях Кам'янки й сіл швендяють німецькі патрулі, повсюди появилися — сторожі з кулеметами. За найменший вияв непокори вони б'ють нагайками, розстрілюють, відправляють у Німеччину. Не бажаючи чекати відновлення своїх прав формально, поміщики з допомогою німецької влади організовують карні загони й відбирають у селян своє майно, забране з економій і маєтків.

14 квітня 1918 року німецький комендант у Чигиринському повіті Гербар видав наказ: «Селяни протягом тижня повинні повернути поміщицький сільськогосподарський реманент, худобу та інше. Усі зруйновані будівлі повинні бути відбудовані в найкоротший строк... або оплачені готівкою по згоді з потерпілими власниками».

Педантичність німецької влади вражає. Старостам сіл наказано подати списки селян і вказати, хто що брав. Багатьох викликають у німецькі штаби й там гамселять за те, що посміли взяти панське майно.

У село Жаботин приїхав представник Центральної Ради уродженець села професор Федір Швець. При допомозі німців скликав на флярківському кладовищі збори жителів Жаботина, Флярківки й Михайлівки. Намагається пояснити:

— Центральна Рада закликала німців для наведення порядку, настав час будувати самостійну українську державу.

У «вдячних» земляків ця «пожертва батьків-урядовців» для народу спричинила всенаростаюче обурення. Виступаючого Ф. Швеця стягли зі столу. Невідомо чим би все закінчилося, але на його захист стали німці й оточили натовп. Біля 30 чоловік найактивніших нападників заарештували, двох із них пізніше розстріляли [71].

У селі Юрчисі німці встановили кулемети й вказали термін для здачі всього забраного населенням. Вимагали негайно повернути зброю, захоплену в будинку місцевої поміщиці О. В. Давидової, яку вона збирала для сина-офіцера. Але погроза діє слабо, селяни зброю не повертають. Страх перед покаранням примусив їх глибше ховати або й зовсім нищити, сяк-так приховане панське майно. Ночами не сплять і ховають. Закопують у землю, топлять у річці й криницях, а то й просто палять [72].

У квітні 1918 року газета «Вісник УНР» повідомляє: «Знову Україна вкрилася густою сіткою нелегальних партійних організацій, знову з-під поли розповсюджують листівки, відозви й газети, які закликають до повстання, до боротьби з душителями революції, до боротьби за Радянську владу й соціалізм» [8].

Оскільки Центральна Рада не може впоратися з виконанням у повній мірі угоди про постачання сільгосппродукції до Німеччини й Австро-Угорщини, німці почали самочинствувати в селах, відбираючи в селян «надлишки».

Знову страждає й стогне Україна... Різко посилився рух проти Центральної Ради, яка з кожним днем втрачає прихильність і свою колишню популярність у народі. У квітні 1918 року по всіх селах Кам'янської волості вибирають делегатів на волосний з'їзд, а з їх представників — на з'їзд у столицю.

На Всеукраїнському хліборобському з'їзді в Києві 29 квітня 1918 року стався переворот проти Центральної Ради. Павла Скоропадського обрали гетьманом України. З цього дня державним прапором Гетьманської Української держави став синьо-жовтий замість жовто-синього Центральної Ради. Назву «Українська Народна Республіка» замінили на «Українська держава».

Наступного дня проголошено «Грамоту до всього українського народу», у якій скасовується Українська Центральна Рада, уряд Української Народної Республіки, земельні комітети та революційні закони Тимчасового уряду й Центральної Ради, які суперечать праву приватної власності. Особлива увага в грамоті звертається на зростаючу анархію й економічну руїну. Павло Скоропадський оголосив себе гетьманом усієї України.

У Кам'янській волості делегати, що повернулися з Києва, на громадських зборах звітують про з'їзд і обрання гетьмана. У церквах сіл Чигиринського повіту дзвонять у дзвони, відправляють богослужіння. Селяни моляться за спокій і добробут Батьківщини, співають «Многіє літа» гетьманові і його урядові, урешті, як і по всій Україні [11, 56].

На вулицях Києва у вітринах фотореклам виставлені збільшені світлини гетьмана. Він без козацьких довгих вусів, у шапці-кубанці, у черкеській свиті з газирями на грудях і кинджалом на поясі.

Місто кишить німецькими вояками, вони вільготно прогулюються по Хрещатику, чужі й черстві, суворі, сірі. У вітрині світлина: сидить Скоропадський і Вільгельм германський поруч. З усієї України снують до Німеччини ешелони з хлібом, цукром, залізом, худобою, а у вагонах із