Читати книгу - "Острів Каміно"

— Вибач, що порушив цю тему. Я знаю, що про це й досі боляче згадувати.

— Можна дещо в тебе спитати, Ларрі? Я ніколи ні з ким не розмовляла про те, що трапилося з Тессою. Згодом, задовго після похорону, я читала статті в газетах і таке інше, але, може, є щось таке, чого я не знаю? Як трапилося те нещастя?

— Ніхто не знає,— Ларрі кивнув у бік океану. — Вони з Портером були кілометрів за п’ять-шість від берега — мабуть, у межах видимості,— і зненацька здійнявся шторм. Таке буває влітку ближче до вечора, але того разу справді була страшенна негода.

— А ти в цей час де був?

— Удома, щось там порався. Небо раптово почорніло, і здійнявся шалений вітер. Дощ був косий і лив як з відра. Багато дерев вирвало з корінням. Вирубило світло. Казали, що Портер подав сигнал лиха, але, вочевидь, було запізно.

— Я була на тій яхті з десяток разів, проте взагалі не надто полюбляла ходити під вітрилом. Я в цьому занятті не бачила нічого, крім спеки й нудьги.

— Портер був досвідченим моряком і, сама знаєш, обожнював Тессу. Але нічого романтичного: зрештою, він був на двадцять років молодший за неї.

— А от я б не була такою впевненою, Ларрі. Вони надто вже добре ладнали, і з часом у мене з’явилися підозри. Я якось знайшла в її гардеробі пару його старих топсайдерів[1]— і з природної дитячої цікавості стала потихеньку шпигувати: нічого не питала, зате уважніше слухала. І в мене склалося враження, що Портер проводив тут чимало часу, коли мене не було.

Ларрі похитав головою:

— Та ні. Думаєш, я цього не помітив би?

— Ну, може, я й помиляюсь.

— Я тут буваю три рази на тиждень і завше наглядаю за будинком. Щоб тут швендяв якийсь молодчик? Я б такого не проґавив.

— Гаразд, гаразд. Однак Тессі Портер дуже подобався.

— А кому він не подобався? Адже справді хороший хлопець був. Шкода, що його так і не знайшли, як і човен.

— А шукали?

— Ще б пак! Я таких масштабних пошуків ніколи не бачив. У море вийшли всі човни, що були на острові, зокрема й мій. Берегова охорона, вертольоти. Тессу хтось під час ранкової пробіжки знайшов на північному пірсі. Наскільки пам’ятаю, це було другого чи третього дня після шторму.

— Вона була чудовою плавчинею, проте ми ніколи не використовували рятувальні жилети.

— У такому штормі вони все одно не допомогли б. На жаль, ми ніколи не дізнаємося, що там сталося. Мені шкода.

— Я сама запитала.

— Я, мабуть, піду. Тобі тут із чимось треба допомогти?— Ларрі повільно встав і потягнувся.— Мій телефон у тебе є.

Мерсер теж підвелася й легенько обійняла його.

— Дякую, Ларрі. Була рада знов тебе побачити.

— Я теж. Сподіваюся, ти добре проведеш тут час.

— Дякую.

Надвечір Мерсер скинула сандалі й вирушила на пляж. Від веранди до дюн вів дощатий настил, а самі дюни були природоохоронною територією. Мерсер крокувала, як зазвичай, поглядаючи по боках, чи нема там черепах-гоферів. Їм загрожувало вимирання, і Тесса була затятою захисницею середовища їхнього проживання. Харчувалися гофери морським вівсом і спартиною, що росли на дюнах. До восьми років Мерсер уже вивчила всю місцеву флору й могла розпізнати ценхрус, смикавець і юку. Тесса розповідала їй про ці рослини й очікувала від онуки, що та пам’ятатиме вивчене, коли приїде наступного року. Після її смерті минуло вже одинадцять років, а Мерсер і досі все пам’ятала.

Зачинивши за собою вузьку хвіртку в кінці дощатого настилу, Мерсер підійшла до самого прибою й повернула на південь. Дорогою їй зустрілося кілька пляжних гульвіс, які дружньо кивали й усміхалися. Більшість із них мала собак на повідцях. Прямо назустріч їй неквапно йшла якась жінка. Вона була в ідеально накрохмалених шортах кольору хакі, батистовій блузці й бавовняному светрі, накинутому на плечі, й виглядала так, ніби зійшла з обкладинки модного журналу. Невдовзі Мерсер змогла роздивитися її обличчя. Елейн Шелбі всміхнулася та привіталася. Вони потиснули руки й пішли далі разом, босоніж у морській піні.

— То як котедж?— поцікавилася Елейн.

— Він у доброму стані. Тітка Джейн уміє стежити за порядком.

— Вона багато про що вас питала?

— Та ні. Вона була рада, що я хочу тут пожити.