Читати книгу - "Спокутий гріх"

— Ні, звичайно. А чому питаєш?

— Виходь за мене, — міцніше притис до своїх грудей. — Тільки, окрім паспорту, я хочу мати штамп ще й на серці…

— Ти віруючий? — здивувалася Емілія й глянула прямо в його ласкаві кавові очі.

— Не такий, як хотілось би, — сумно зітхнув.

— Не поспішаєш з рішенням? — якось боязко запитала, пам’ятаючи ранкову розмову. — Ми знайомі кілька днів.

— Наша зустріч не випадкова, — загадково відповів. — Я в боргу за тебе перед одним молодим священиком.

— Згідна, — ніжно запустила свої пальці у його волосся й приперлася чолом до чола. — Вийду.

— Тоді збирай речі й улюбленця, — ніжно цілуючи, попросив.

— Кудись їдемо? — захмеліло прошепотіла Емілія.

— Додому… — лагідно посміхнувся.

— Як шкода, що Емілія не приєднається до нас? — сумно мовила Діана. Сьогодні вони планували невеличку сімейну вечерю в ресторані на чотирьох: Тимур з дружиною і Діана з Максимом.

Але Емілії вже важко. Дев’ятий місяць вагітності. За якісь три з невеличким тижні вони з Тимуром чекають на поповнення родини. Хлопчик. Батурін почувався щасливим. То ж Максим теж увійшов у ситуацію і запропонував коханій провести вечір удвох, з батьком.

— Їй справді настільки важко? — переживала Діана. — Може, тоді й саму небезпечно залишати?

— Лікар каже — хлопчик великий. Уже добрих чотири кілограми набрав, тому матусі нелегко. Але небезпеки немає. Коли Еля не напружується — все гаразд, — заспокоїв.

— Ясно, — полегшено зітхнула і взялася за вечерю.

— Приємно бачити тебе справді щасливим, тату, — раділа за нього. — Еля — твоя жінка. Очі горять…

— А ти помітила?… — схаменувся Тимур.

— Що саме? — не зрозуміла Діана.

— Це той самий ресторан, — подивився навкруг. — Той самий столик, де ти казала, що Нора — не моя жінка. Я щойно згадав, коли…

— Я не помітила, а спеціально його замовила, — хитро посміхнулася Діана. — Тут у нас з Максимом мала відбутися перша романтична вечеря. Он за тим столиком, — кивнула головою. — Пам’ятаєш?

— А я прийшов і все зіпсував, — винувато продовжив Тимур.

— Тут ми хотіли все повторити, — розкрила перед ним карти Діана. — Тільки з хеппі ендом. Сімейна вечеря де всі щасливі.

— Парадоксально, що… — криво усміхнувся Батурін. — Як і того разу залишились ми з тобою удвох.

— Хоч не кажи, — засміялася Діана.

— Як Тамара? — обережно поцікавився, знаючи, що та не схвалює стосунки Діани з Максимом.

— Тату… — приклала серветку до уст, наче хотіла серйозно поговорити. — Ми з Максимом подали заяву на одруження. Весілля через два місяці. Але мама…

— Категорично проти, — докінчив Тимур, даючи зрозуміти, що його це зовсім не здивувало.

— Не те слово, — відвернулася й важко зітхнула.

— Все настільки серйозно? — аж перестав їсти Батурін.

— Сказала, якщо не передумаю — все покине, збере речі й повернеться до свого отчого дому на Закарпаття. Там у неї самотній старий батько. З ним і залишиться. А я… З тобою… Максимом… — нарешті не витримала й закрила обличчя руками.

— Ну все, все. Чш-ш, годі, — намагався заспокоїти дочку. — Ти — моя донька. А, значить, сильна. Хіба, виходячи заміж, жінка повинна думати про матір? — не знав, як вийти із ситуації.

Сподіватися на порозуміння між ними з Тамарою було годі. То вже й сліпому видно.

— Вона повинна — що?… — спитав.

— Думати про чоловіка, — утираючи сльози, важко докінчила Діана.

— Правильно, — погладив її волосся. — Усміхнись, — торкнувся обличчя. — Бо ще подумають, що хтось насилу тебе заміж видає. Ох, Тамара, — важко зітхаючи, відкинувся на спинку стільця. — Колись вона все зрозуміє. Наберись терпіння.

— А якщо й на весілля не приїде? — знов утерла сльозу Діана.

— Приїде, от побачиш, — запевнив Тимур. — Зараз просто блефує до останнього. Може, й не думає нікуди їхати.

— Максиму теж боляче, — знову взялася за вечерю.

— Можу собі уявити, — погодився Тимур. — Адже майбутня теща нещадно б’є у найслабше місце — фізичну неповноцінність. Але ж він чоловік? Нехай терпить. Жінки — вони такі, — хитро примружив очі.

— От не знаю, тату, чому мені з тобою так легко? — крізь сльози засміялася. — Наче й не вирішили проблему, а на душі потеплішало.

— Я радий, — узяв доньчину руку й галантно поцілував.

— Яке плануєте весілля? Пишне? Скромне? Розраховуй на мою підтримку.

— Спасибі, татусю, — зворушено подякувала. — Якось недавно згадувала ваше з Емілією. Хочу таке саме.

— Можна, — погодився батько. — Зателефонуємо організаторам…

— До чого тут організатори, — нахмурилася Діана. — Я про інше. Ви з Еммою були такі щасливі. Цілий вечір майже нікого не помічали, як двоє на окремій безлюдній планеті.

— Хіба? — здивувався. — Тебе, наприклад, я добре запам’ятав. Червоне плаття… — напружив мозок, але так більше нічого й не згадав.

— Ти не зводив з Елі закоханого погляду. Вона була прекрасна, як ніжна лебідка. А в церкві взагалі панувала якась незвичайна душевна атмосфера, наче вінчаються двоє особливих, вибраних Богом людей. Я теж хочу взяти церковний шлюб. Ми вже обговорювали це з Максимом.

— Це серйозно, — гостро глянув на Діану. — Заради розваги такі речі не робляться. Обов’язково наперед зустріньтеся з отцем Никодимом. Я зконтактую вас.

— До речі, — раптом згадав. — Еля вже давно просить мене поїхати на мамину квартиру. Там залишилися якісь коробки, що хоче перебрати. Але я останнім часом такий заклопотаний, ніяк не виберуся. А саму не відпущу, бо ще підніме важке, або стане на драбину.

— З радістю складу їй компанію, — докінчила Діана, розуміючи до чого веде батько. — Коли скажеш.

— Хороші мої дівчатка, — підняв келих. — Скажу Елі, нехай зателефонує. Самі домовитеся. За вас, — пригубив спиртне.

Коли Тимур повернувся — Емілія сиділа у глибокому м’якому кріслі перед великим