Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Сільське судочинство в Галицькій Русі здійснювалося в трьох формах. На думку Ю. Г. Гошка, можна говорити про віча, які збиралися як у королівських, так і в приватних селах, зборові (копні) суди (з другої половини XVI ст.) та війтівські суди, які були організовані в приватних та орендованих селах. Суд зборовий відрізнявся від війтівського формою скликання й проведення, участю більшої кількості селян, ширшою компетенцією[184].

Від середини XIV ст., тобто від звільнення Поділля з-під татарського панування до початку 30-х років XV ст., тривало суперництво ВКЛ і КП за Поділля, яке завершилося тим, що західна його частина остаточно відійшла до Польщі. На зламі першої і другої третин XV ст. посилюється процес руйнації руських державних інституцій, внаслідок чого згодом тут утверджується польський адміністративно-правовий устрій та утворюється Подільське воєводство.

Адміністративно-судовим центром Західного Поділля став Кам’янець. Старі руські порядки поступово замінювалися польськими. Характерною особливістю становлення тут адміністративно-судових інституцій став у XV–XVI ст. двоїстий, за висновком М. Г. Крикуна[185], характер повітової структури Подільського воєводства. З одного боку, воно включало два територіально рівнозначних й охоплюючих весь його простір кам’янецькі гродський і земський повіти. Тут на польський кшталт було створено шляхетські округи, адміністративне обличчя яких визначалося діяльністю кам’янецьких гродського і земського судів, а також діяльністю генерального подільського старости. З другого боку, воєводство зберегло поділ на повіти, успадкований від часу, який передував наданню Західному Поділлю статусу воєводства. Кількість цих старих повітів доходила у XV ст. як мінімум до дев’яти, у XVI ст. — до шести. Серед них значився й Кам’янецький повіт, котрий перебував під контролем генерального подільського старости. В інших повітах адміністративно-судова влада перебувала в руках призначуваних королем старост-державців, які функціонально заступили собою «руських» воєвод. Владу державців значною мірою обмежували прерогативи генерального подільського старости та функціонування кам’янецьких гродського і земського судів. З часом влада таких старост-державців, зокрема й судова, набула ознак доменіальної — тобто стала здійснюватися лише в межах королівських маєтків, що перебували в «їхньому володінні» на тих чи інших умовах.

У документах XV–XVI ст. територія Подільського воєводства нерідко показана як один гродський повіт, очолюваний кам’янецьким старостою. Після 1434 р. різке звуження його юрисдикції виявилося насамперед у звуженні компетенції старостинського суду. Власне цей суд, який розглядав позови з кримінальних і цивільних справ, відійшов у минуле. Кам’янецький же староста очолив суд гродський, що виник на його місці. Сюди надходили позови кримінального характеру. Тоді ж утворюється земський шляхетський виборний суд, який від старостинського суду успадкував розгляд цивільних справ[186]. Обом цим судам, що діяли у Кам’янці, юрисдикційно була підвідомча вся територія воєводства, оскільки інших таких судів тоді тут не існувало.

Найбільш ранні згадки про нові суди в Подільському воєводстві припадають: про земський — на 1439 р. (у тодішньому запису в перемишльській земській книзі згаданий кам’янецький підсудок Миколай Чарний; підсудок входив до складу земського суду, гродському суду ця посада не була відома), про гродський — на 1456 р. (коли у львівській гродській книзі названо кам’янецького гродського суддю Яхна)[187].

У політичному плані ця еволюція, напевно, спричинювалася небезуспішною у XVI ст. боротьбою шляхти воєводства, як і всієї Корони Польської, за збереження раніше завойованих і придбання нових привілеїв, які забезпечували відповідне її амбіціям місце в політичному житті краю. Верхня межа існування повітів старост-державців — 1581 р., коли було утворено у воєводстві Летичівський гродський суд, рівнозначний Кам’янецькому гродському судові. Відтоді воєводство складалося лише з двох гродських (Кам’янецького і Летичівського) та одного земського (Кам’янецького) шляхетсько-судових повітів[188].

В іншому розвиток судово-владної сфери у Західному Поділлі загалом був подібний до інших теренів Корони Польської, зокрема до Руського воєводства.

На українських землях ВКЛ розвиток системи судоустрою й судочинства доцільно співвіднести з традиційними періодами самостійного державного розвитку ВКЛ. Так, за М. Ф. Владимирським-Будановим, чия періодизація видається найприйнятнішою, вирізняються федеративно-князівський (до початку XV ст.), федеративно-земський (до початку XVI ст.) і єдинодержавний (XVI ст.) періоди[189].

У першому — федеративно-князівському періоді — ВКЛ виступало як об’єднання (сукупність) удільних князівств. Його главою був великий князь литовський, наділений різною компетенцією щодо великокнязівських уділів та щодо удільних князівств литовських і руських. Повновладний господар у першому випадку, в другому — він обмежувався переважно функціями захисту держави, верховного суду і відповідними законодавчими прерогативами, виступаючи контрагентом у тих «докончаннях», якими оформлялися відносини між ним і удільними князівствами. Удільні князі, які на цей час користувалися самостійністю, мали комплекс прав, що залишився майже незмінним з долитовських часів — «права князів на уділи бути такими ж безмежними, як і права великого князя на свій»[190]. Як великий, так і удільні князі, були головними урядниками «двірних урядів», сформованих за давньоруською традицією[191].

Водночас необхідно враховувати вплив на організацію владних відносин зовнішніх чинників. Так, 1385 р. великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію, яка передбачала покатоличення